§ 2. Правове становище засуджених до позбавлення волі

Норми кримінально-виконавчого права детально регламег-ють правове становище засудженого до позбавлення волі. ОкреІ з них безпосередньо обмежують його загальні громадянські і інші — вносять до них певні зміни, деякі — встановлюють сг

Розділ V. Правове становище засуджених

ціальні права та обов'язки. І все ж норми кримінально-виконавчо­го права далеко не повністю визначають правове становище засуд­женого до позбавлення волі. Так, наприклад, норми кримінально-виконавчого права майже не стосуються питання про основні права та обов'язки громадян, закріплені в Конституції України, стосовно осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Залиша­ються за межами правового регулювання і багато відносин в галузі сім'ї та шлюбу, успадкування і т. ін. Тому, визначаючи правове ста­новище засудженого до позбавлення волі, необхідно передусім ви­ходити із сутності даного виду покарання.

Позбавлення волі по суті означає або повне позбавлення, або істотне обмеження на період виконання покарання тих чи інших ос­новних (конституційних) і громадянських прав та свобод. Причо­му це значною мірою стосується основних (конституційних) прав і свобод.

Відповідно до інтересів громадян і з метою закріплення держав­ного ладу Конституція України гарантує громадянам свободу сло­ва, свободу друку, свободу зборів і мітингів, вуличних походів і де­монстрацій. Природно, що із сутності даного виду покарання вип­ливає, що засуджені позбавлені таких свобод. Надання їх несумісне з режимними вимогами, бо це могло б використовуватися з анти-суспільною метою, що істотно перешкоджало б виправленню засуд­жених. Звичайно, засуджені до позбавлення волі можуть виступа­ти на зборах і дописувати в багатотиражні і стінні газети. Але всі збори і друк засуджених організується і контролюється адміністра­цією УВП. З тих же міркувань засуджені позбавлені права об'єднан­ня в громадські організації: професійні спілки, інші громадські об'єднання, їх самодіяльні організації — це не ті організації гро­мадян, про які йдеться у ст. 36 Конституції України. Вони створю­ються винятково для поліпшення виховного впливу на засуджених, їх організація і функціонування, а також склад цілковито залежать від рішення адміністрації УВП (ст. 57, 58 ВТК України).

Засудженим до позбавлення волі не може бути надане і найваж­ливіше конституційне право — обирати і бути обраним народним депутатом. Згідно зі ст. 76 Конституції України «не може бути об­раним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку».

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про вибори народних депутатів України» «здійснення виборчого права припиняється для осіб, яких тримають за вироком суду в місцях позбавлення волі, на час пере-

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

бування у цих місцях»¹. У цій же статті закону встановлюється за­гальне правило, обов'язкове для всіх громадян України, що форму­люється так'само, як і в ст. 76 Конституції України.

Не може бути поширене на категорію засуджених, що розгля­дається, і конституційне право про недоторканність житла і таєм­ницю листування (ст. ЗО Конституції України проголошує: «Кожно­му гарантується недоторканність житла. Не допускається проник­нення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, поря­док проникнення до житла чгі до іншого володіння особи, проведен­ня В них огляду і обшуку», а ст. 31 — «Кожному гарантується тає­мниця листування, телефонних розмое, телеграфної та іншої кореспон­денції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках,; передбачених законом, з Метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо»).

Право недоторканності особи обмежується тим, що в будь-який Момент засуджений може бути обшуканий, його речі, спальне місце оглянуті. Вся кореспонденція засуджених проходить цензуру, а по_; силки, що надходять до них, передачі і бандеролі — огляд (ст. 28; ВТК України). Однак у питанні про листування засуджених є одне лстотне вилучення: за ними в повному обсязі зберігається право звертатися зі скаргами, заявами і листами до всіх органів держав-' ної влади і управління, в органи прокуратури і суду—в усі державні; та громадські організації і до посадових осіб. Пропозиції, заяви І: скарги засуджених Направляються відповідно до Правил внутрішні нього розпорядку установ виконання покарання за приналежністю' вирішуються у встановленому законом порядку. Пропозиції, зая-/ ви і скарги, адресовані прокурору, переглядові не підлягають і не пізніше ніж у добовий термін направляються за належністю. Прд; результати розгляду пропозицій, заяв і скарг оголошують засудже» ним під розписку (ст. 44 ВТК України).

Засуджені, як і всі громадяни України, згідно зі ст. 35 Консти» туції України мають право на свободу світогляду і вІросповіданеЦ ня. Це право охоплює свободу сповідувати будь-яку релігію або н<ї сповідувати жодної, безперешкодно відправляти одноосібне

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 43. - Ст. 280.

Розділ V. Правове становище засуджених

колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну

ДІЯЛЬНІСТЬ.

Здійснення цього права може бути обмежене законом тільки в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших громадян.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держа­ви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова."

Ніхто не може бути звільнений від своїх обов'язків перед держа­вою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, коли виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Щоправда, умови тримання засуджених у місцях позбавлення волі об'єктивно не дозволяють у повному обсязі здійснювати своє віросповідання.

В установах виконання покарання всім релігійним конфесіям надана можливість працювати без будь-яких обмежень. Однак за­суджених передусім привертає православна церква. Вочевидь, не останню роль відіграють тут народні традиції. Священики право­славної церкви періодично відправляють у колоніях різноманітні церковні обряди. Багато хто з засуджених приймає обряди хрещен­ня; урочисто відбувається одруження за церковними канонами.

Сутністю позбавлення волі, а також безпосередньо нормами кримінально-виконавчого права значною мірою обмежені консти­туційні права громадян на працю (ст. 43 Конституції України), на відпочинок (ст. 45 Конституції України), на освіту (ст. 53 Консти­туції України), на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, в тому числі і достатнє харчування, забезпечення одягом, житлом (ст. 48 Конституції України), на соціальний захист — право на за­безпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати пра­цездатності, втрати годувальника, безробіття через незалежні від них обставини, а також у старості та в інших випадках, передбаче­них законом (ст. 46 Конституції України). \

Бажано відразу визначити одну надто цікаву особливість чин­ної Конституції України.

Конституція України має пряму дію і обов'язкова до виконання всіма державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями, громадянами, а закріплені в ній права і свободи підля­гають судовому захисту. У буквальному сенсі пряма дія Конституції ^країни означає обов'язковість застосування її положень всупереч і

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

незалежно від видання будь-яких правових приписів окремих законів Іншими словами, статті Конституції України вважаються безпосереді німи регуляторами правовідносин, джерелами прав і обов'язкіі сторін. Заявники, позивачі, відповідачі, обвинувачі і захисники мс жуть прямо посилатися на положення тієї або іншої статті КонстиІ туції України в юридичних документах і виступах, а суди, посадові особи виконавчої влади та інші правозастосовники зобов'язані вц вати перевагу нормам Конституції України перед положеннями ініш законів і підзаконних актів. Наслідками відступання від цього пр вила є скасування рішень, прийнятих вищими судовими та адмінісі ративними шстанціями, застосування до винних встановленої за пр типравну поведінку різної відповідальності (громадської, дисциплі| карної, адміністративної, цивільної, кримінальної).

Розглянемо тепер, у чому конкретно обмежуються засуджені, позбавлення волі в конституційних правах?

Праця засуджених у місцях позбавлення волі виступає не тільй як один із основних заходів виховного впливу на засуджених, але й і засіб спокути за вину перед суспільством і своїми близькими чер вчинений злочин. За діючим раніше законодавством на засуджені покладався обов'язок працювати. Зараз у статті 49 ВТК Україк йдеться про те, що кожен засуджений повинен (розрядка моя. В, М. Трубников) працювати, і це пов'язано з відомими докорінт перетвореннями в національній економіці та переходом на ринк відносини. Проте в цій же статті підкреслюється, що адміністра ВТУ має забезпечувати притягнення засуджених до суспільне корї ної праці з урахуванням їх працездатності, бажано — спеціальнеє

Засуджені залучаються до праці, як правило, на виробиш цих установ, а в окремих випадках — на контрагентній основі державних або інших форм власності підприємствах, за умови безпечення належної їхньої охорони та ізоляції. Засудженим чол вікам віком понад шістдесят років, жінкам — понад п'ятдесят п'} років, інвалідам першої і другої груп, хворим на активну фори туберкульозу, вагітним жінкам — понад чотири місяці, жінкам,: мають дітей у будинках дитини при установах виконання покар ня, дозволяється працювати за їх бажанням і з урахуванням висне ку лікарської комісії установи виконання покарання. Хоча пр засуджених до позбавлення волі і підпорядкована загальним пр» ципам організації праці в Україні (оплата відповідно до якос кількості, охорона праці і техніка безпеки, особливі умови при жінок і неповнолітніх), але вона поєднується і з низкою обмеа у правах. Так, засуджений не сам обирає вид трудової діяльност

працює за вказівкою адміністрації; тривалість робочого дня дещо збільшена. У вихідні і святкові дні засудженим надається відпочи­нок, але щорічні відпустки їм не надаються.

Державне соціальне страхування в цілому на них не поши­рюється. Проте особи, які втратили працездатність під час відбуван­ня покарання, після звільнення їх від покарання, як зазначається у ст. 51 ВТК України, мають право на пенсію і на відшкодування збитків у ви­падках і в порядку, встановлених законодавством України. Щодо вип­лати раніше нарахованої пенсії, то виплата її не припиняється І в разі позбавлення волі пенсіонера (ст. 89 Закону України «Про пенсійне за­безпечення» від 5 листопада 1991 року). У разі хвороби або втрати пра­цездатності вони мають право на медичне обслуговування, для чого в усіх колоніях і тюрмах створюються лікувальні установи, які органі­зують і здійснюють лікувально-профілактичну і санітарно-протиепіде­мічну діяльність, керуючись законодавством про охорону здоров'я. Порядок надання допомоги особам, позбавленим волі, медичного об­слуговування, організації і проведення санітарного нагляду, викорис­тання лікувально-профіпактичних і санітарно-профілактичних установ органів охорони здоров'я і притягнення з цією метою їх медичного персоналу визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань і Міністерством охорони здоров'я України.

Згідно з загальним положенням термін праці засуджених у пе­ріод відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до тру­дового стажу не зараховується, крім випадків, спеціально передба­чених у законі. Із цього загального положення у ч. 2 ст. 33 ВТК України передбачений виняток: «За умови сумлінної роботи і зраз­кової поведінки засудженим, які відбули покарання в колоніях-поселеннях всіх видів, суд за спільним клопотанням органу, що відає виконанням покарання, і спостережної комісії при органах місцевого самоврядування може включити час їх роботи в колоніях-поселеннях до загального трудового стажу».

В установах виконання покарання широко розвинена система загальної освіти і професійного навчання.

Відповідно до ст. 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава за­безпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і кому­нальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загаль­ної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і після-Дипломної освіти, різних форм навчання; надання державних сти­пендій і пільг учням і студентам.

89

Громадяни мають право безкоштовно набути вищу освіту в дер жавних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі

Громадянам, які належать до національних меншин, згідно і законом гарантується право на навчання рідною мовою або на чення рідної мови в державних і комунальних навчальних закла або через національні культурно-просвітні товариства.

Сьогодні загальна обов'язкова середня освіта на засуджених поширюється. Згідно зі ст, 59 ВТК України в установах виконання щ карання для засуджених, які не мають початкової освіти, створю» ся загальноосвітні школи першого ступеня або консультаційні І

Засудженим, які бажають підвищити свій загальнооевт рівень в основній і старшій школі, незалежно від віку, створю» ся умови для самоосвіти, надається можливість навчання в середні загальноосвітніх школах або консультаційних пунктах УВП.

У виховно-трудових колоніях створюються середні загаль освітні школи трьох ступенів. Засуджені, які навчаються в них,: безпечуються безкоштовно підручниками, зошитами і письмові приладдям.

Постійне перебування у місцях позбавлення волі позбавляє! права на заочне навчання у вищих і середніх спеціальних навча них закладах. Таке право мають лише засуджені, які відбува покарання в усіх видах колоній-поселень.

Відповідно до ст. 60 ВТК України організація загальноосвп навчання осіб, позбавлених волі, здійснюється згідно з Законом Ук їни «Про освіту» і в порядку, встановленому Кабінетом Мініст України. Для складання іспиту учні-засуджені звільнюються роботи на строк, передбачений трудовим законодавством і Зако» України «Про освіту». Заробітна плата їм за цей час не нараховує єя, харчування надається безкоштовно.

,В установах виконання покарання для засуджених організує професійне навчання, що є обов'язковим для засуджених у віці| 40 років, які не мають робітничої професії, за якою вони моя бути працевлаштовані в даній установі, обов'язковою є їхня гщ товкача курсах професійного навчання на виробництві (ст. 59 і України). Засуджені, які мають спеціальність, мають право під щувати свою виробничу кваліфікацію, а також набувати нової ціальності. Це заохочується і враховується при визначенні стуг виправлення засуджених.

Цивільні права і обов'язки засуджених до позбавлення обмежені меншою мірою, ніж права конституційні. Засуджені довжукт. залишатися суб'єктами цивільних прав і обов'язків,:

90

їх дієздатність, правоздатність і можливість здійснення деяких суб'єктивних прав дещо обмежені.

Залишаючись суб'єктами права власності, засуджені обмежені в праві користування, володіння і розпорядження певними видами майна. Майном, що залишилося за місцем проживання, вони мо­жуть розпоряджатися через представників за дорученням, завіреним адміністрацією УВП, Щодо майна, яке є при них, вони не можуть складати угоди (купівлі, продажу, застави, дарування, обміну) з іншими засудженими, Засудженим гроші на руки не видаються, Продукти харчування і предмети першої необхідності вони можуть придбати в обмеженій кількості та асортименті за безготівковим розрахунком у ларьках (крамницях) УВП. Складання інших угод купівлі-продажу в колоніях і тюрмах заборонено.

Позбавлення волі не припиняє родинно-шлюбних відносин, не позбавляє засудженого батьківських прав і не звільнює його від цих обов'язків.