§ 2. Принципи організації та діяльності установ виконання покарання

Установи виконання покарання є органами державного управ­ління, і тому на формування принципів їх організації та діяльності впливають принципи державного управління. Здійснюючи своє ос­новне призначення — виконання кримінальних покарань, устано­ви виконання покарання реалізують норми і втілюють ужиття прин­ципи кримінально-виконавчого права.

Принципи кримінально^виконавчого права, що містять основні провідні положення кримінально-виконавчої політики, лежать в основі принципів діяльності установ виконання покарання і мають вирішальний вплив на їх формування і розвиток.

До основних принципів організації та діяльності установ виконан­ня покарання, закріплених у нормах правових актів, слід віднести:

1. єдність завдань всіх видів установ виконання покарання. Найважливішим завданням усіх установ виконання покарання, що випливає з провідних положень кримінально-виконавчої політики, є виправлення засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точ­ ного і неухильного дотримання законів, шанування правил співжит­ тя, повернення їх до чесного трудового життя. Реалізація цього зав­ дання при виконанні покарань здійснюється на основі вжиття за­ собів і заходів психологічного та педагогічного впливу;

2. строге дотримання законності в діяльності установ виконан­ ня покарання полягає у вимозі одностайного, неухильного, беззас­ тережного застосування і виконання правових норм;

3. демократичний централізм, що є одним з принципів держав­ ного управління, знаходить своє вираження в тому, що установи ви­ конання покарання становлять єдину систему, побудовану на основі підпорядкування нижчих ланок вищим при централізації у вирішенні головних питань з децентралізацією оперативних функцій і при пе­ ревірці виконання та контролю з боку вищих органів;

4. гуманізм, притаманний всім галузям права і діяльності всіх органів держави, у функціонуванні установ виконання покарання виявляється у вимозі гуманного і справедливого ставлення до засуд­ жених і поважання їхньої особистості, у визнанні переконання ос­ новним методом виправлення засуджених;

67

5) участь громадськості в управлінні установами виконання по­карання, у виправленні засуджених.

Виправно-трудові установи розрізняються за видами залежно від міри кари та категорій засуджених, що направлені до них.

Вид установи виконання покарання, в якій засуджений відбу­ває покарання, визначається судом на підставі ст. 25 Кримінально­го кодексу України. Ця стаття визначає порядок призначення засуд­женим виду колонії.

Первісне призначення засудженим виду колонії або тюрми, ре­гульоване нормами кримінального права, має надто важливе значення для кримінально-виконавчого права і законодавства, а також для пра­вильного функціонування установ виконання покарання. Від правиль­ності цього рішення багато в чому залежить успіх всього карально-виховного процесу із засудженими. Про це свідчить досвід минулих років, коли ігнорування найважливіших принципів класифікації за­суджених до позбавлення волі, спільне тримання вперше засуджених з неодноразово судимими призвело до неочікуваних наслідків. Замість виправлення вперше засуджені і менш зіпсовані в морально­му відношенні засуджені підпадали під вплив рецидивістів. Були вжиті необхідні заходи для запобігання цим помилкам у діяльності установ виконання покарання. Одним з таких заходів було встанов­лення строго роздільного тримання засуджених залежно від тяжкості і повторності вчинених ними злочинів. Практика останніх років підтвердила, що існуюча побудова видів УВП з різним режимом в цілому себе виправдовує. Особливістю колоній є їх розміщення по областях з огляду на те, щоб засуджені відбували покарання, як пра­вило, за мібцем їх проживання до арешту чи засудження. Такий по­рядок розміщення колоній покладає певну відповідальність за їх ро­боту на відповідні органи місцевого самоврядування, а також умож­ливлює залучення трудових колективів, де працювали засуджені, і їх родичів та близьких до проведення виховної роботи з ними. Строга ізоляція засуджених у тюрмах не надає можливості громадськості і родичам засуджених брати активну участь у процесі їх виправлення.

Ще однією особливістю колоній є наявність у них власного виробництва, що дозволяє найуспішніше вирішувати завдання тру­дового виховання засуджених, а також створює можливості для/ розвитку професійного навчання.

Організація праці в колоніях значно відрізняється від організації праці в тюрмах. Праця засуджених у тюрмах, хоч і здійснюється на власному виробництві, проте організовується лише у виробничих майстернях, не обладнаних сучасною технікою та устаткуванням.

68

Створення в тюрмах виробничих майстерень, обладнаних новітньою технікою, ускладнене тим, що, перебуваючи у строгій ізоляції, засуд­жені в тюрмах можуть працювати тільки невеликими групами.

Крім того, відмітною особливістю установ виконання покарань є розподілення засуджених по відділенням соціально-психологічної служби (раніш загонах).

Щодо виробничої діяльності колонії розподіляються на промис­лові, будівельні, сільськогосподарські. Розташовуються колонії в місцевостях, що відповідають санітарним вимогам і максимально наближені до місця роботи засуджених.

Для більш успішного здійснення виховного впливу на засудже­них у 1957 році була запроваджена структурна одиниця в колонії— загін, що являв собою колектив засуджених, організований для їх виправлення з метою заохочення до чесного трудового життя. Всі засуджені, яких тримають у колонії, розподіляються по відділенням соціально-психологічної служби. Відділення комплектуються за виробничим принципом (цех, дільниця, зміна, господарче обслуго­вування і т. ін.). Чисельність відділень різноманітна, вона залежить від виду колонії і коливається від 50 до 130 чоловік. Очолює відділення начальник, який підлягає заміщенню особами началь­ницького складу і має, як правило, вищу освіту гуманітарного проф­ілю, навички і досвід у проведенні виховної роботи. Начальник відділення відповідає за виховну роботу у відділенні, організовує виховну роботу з засудженими загону, стежить за правильною організацією їх праці та побуту. Загальне керівництво начальника­ми відділень здійснює начальник установи, який всіляко сприяє їм у створенні належних умов для роботи. Безпосередньо роботу на­чальників відділень організовує заступник начальника установи із соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом.

Чисельність засуджених у відділенні встановлюється згідно з чинними нормативами щодо організаційної структури установи виконання покарань, затвердженими відповідними наказами Дер­жавного департаменту України з питань виконання покарань. Роз­поділ засуджених по відділеннях після перебування у відділенні карантину, діагностики та розподілу здійснюється з урахуванням їх особистісних та кримінально-правових ознак розподільчою комі­сією, яку очолює начальник установи або особа, що його заміщує.

Переведення засуджених з одного відділення до іншого допус­кається лише за виняткових обставин (конфліктні стосунки між окремими засудженими, реорганізація відділень, хвороба засудже­ного) за мотивованим письмовим наказом начальника установи з

69

урахуванням думки начальника відділення. З метою сприяння роз­витку у засуджених соціальної активності та корисної ініціативи у вирішенні питань організації вільного часу засуджених, їх побуту, праці та навчання у відділенні створюється і функціонує рада ко­лективу засуджених, діяльність якої спрямовує начальник відділен­ня. Рада колективу засуджених обирається щорічно на зборах засуд­жених відділення у складі голови та членів, відповідальних за на­прямки роботи. Склад ради затверджується начальником відділення.