Порівняльна характеристика поглядів щодо розуміння особистості з позицій існуючих теоретичних підходів

Таблиця 2.1

Назва підходу	Головне джерело розвитку особистості	Домінуючі процеси у структурі особистості	Найважливіший віковий період для формування особистості	Характер внутрішнього світу особистості
Психодинамічний	Біологічна енергія (лібідо)	Неусвідомлені	Від народження до 6 років	Суб’єктивний
Аналітичний	Архетипи	Неусвідомлені	Весь період життя	Суб’єктивний
Гуманістичний	Тенденції до самоактуалізації	Усвідомлені	Весь період життя	Суб’єктивний
Когнітивний	Середовище	Усвідомлені	Весь період життя	Суб’єктивний
Поведінковий, або біхевіористичний	Середовище	Усвідомлені	Раннє дитинство. Розвиток особистості відбувається протягом життя	Об’єктивний
Діяльнісний	Діяльність	Усвідомлені	Дитинство, юність. Розвиток особистості відбувається протягом життя	Суб’єктивний і водночас об’єктивний
Диспозиціональний	Фактори генно-середовищної взаємодії	Усвідомлені й неусвідомлені	Раннє дитинство. Розвиток особистості відбувається протягом життя	Переважно об’єктивний

Безумовно, представники кожного із охарактеризованих підходів здійснили свій внесок у розуміння такого складного феномена, як особистість. Не претендуючи на універсальність, кожний з них дає змогу докладніше розкрити той чи інший аспект проблеми особистості, розширити знання про можливості її розвитку та формування.

У вітчизняній науці поширеним є трактування особистості з позицій діяльнісного підходу – як системної якості, котру індивід здобуває у взаємодії із соціальним середовищем в конкретних суспільно-історичних умовах у процесі діяльності і спілкування.

Така взаємодія відбувається у трьох основних формах: 1) спілкування; 2) пізнання 3) діяльності.

В ході свого особистісного розвитку індивід поступово стає суб’єктом своєї життєдіяльності, тобто починає діяти на основі усвідомленої активності. Це дає змогу для становлення особистості як індивідуальності – оволодіння своєрідним поєднанням психологічних особливостей, в цілому притаманних людству. Така своєрідність зумовлює її відмінність від інших людей.

Ключовими ознаками особистості є:

• активність – характеристика особистості, яка визначає інтенсивність, тривалість, частоту та різноманітність дій, що виконуються за власними спонуканням;

• емоційність – сукупність якостей особистості, котрі визначають динаміку виникнення, перебігу та припинення емоцій; чутливість до емоційних ситуацій;

• саморегуляція – здібність до стійкого функціонування в різноманітних умовах завдяки усвідомленому суб’єктивно бажаному регулюванню різноманітних його параметрів (поведінки, діяльності, взаємодії з навколишніми тощо);

• спонукання – внутрішні рушійні чинники, які призводять до виявлення активності.

До основних сфер особистості належать (за М. Шевандріним):

• потребнісно-мотиваційна сфера – включає в себе потреби (переживання нестачі у певних умовах життєдіяльності та розвитку), мотиви (пов’язані із задоволенням потреб спонукання до діяльності) та спрямованість (систему стійких мотивів, які орієнтують динаміку розвитку особистості, задають головні тенденції її поведінки);

• емоційно-вольова сфера – включає емоційно-вольові процеси, стани і якості особистості, виявляється у вигляді суб’єктивно забарвлених реакцій: переживання життєдіяльності та усвідомлення навколишнього та внутрішнього світу, формування ставлення до нього, застосування зусиль для побудови взаємодії з ним;

• когнітивно-пізнавальна сфера – охоплює когнітивно-пізнавальні процеси та якості особистості, котрі забезпечують отримання, збереження, впізнавання, відновлення, забування та перетворення інформації;

• моральна сфера особистості – вміщує особистісні репрезентації регулятивних програм, закріплених у звичках, звичаях, традиціях, принципах соціального життя, які виявляються в моральних станах, діях, вчинках та якостях особистості;

• екзистенційно-буттєва сфера – об’єднує суб’єктивні самопрезентації існування особистості, які виявляються у станах самозаглиблення, в якостях особистості, зумовлених співпричетністю особистісного буття до буття світу;

• дієво-практична сфера – представлена здібностями, навичками, уміннями особистості, що забезпечують її виявлення як діяча, сприяють практичній реалізації у навколишньому світі, досягненню результатів у діяльності;

• міжособистісно-соціальна сфера – функціонує як відображення спілкування особистості з соціальним оточенням, що відбувається шляхом обміну інформацією, через взаємодію та побудову відносин з людьми, з суспільством в цілому¹.

Ширшим за поняття «особистість» є поняття «людина», котре трактують як сукупність усіх людських якостей, незалежно від того, чи притаманні вони конкретному індивідові, особистості. В людині поєднується біологічне і соціальне, генетично обумовлене та сформоване протягом її життя.