3.3. Вольові процеси

Воля – це форма усвідомленої мотивації, спрямована на створення додаткового спонукання (чи гальмування) до соціально необхідної чи соціально контрольованої дії.

Під мотивацією розуміють процес створення мотивів – внутрішніх спонукань до дії (інтересів, намірів, бажань тощо), які зумовлюють спрямування активності особистості і виступають засобом регуляції поведінки.

Воля уможливлює:

• регулювання людиною своєї поведінки відповідно до значущих для неї мотивів, а також гальмування інших мотивів, спонукань, намагань;

• організацію дій, вчинків згідно зі свідомо поставленими цілями.

У вольових діях людина реалізує свою усвідомлену мету. Отже, свідома діяльність – це довільна діяльність.

Довільне фізичне напруження, довільне сприймання, запам’ятовування, увага і т.п. – це свідома регуляція, свідоме прикладання фізичних і розумових сил, спрямованих на досягнення свідомо поставленої мети.

Воля виявляється в зусиллі, у внутрішній напрузі, які переживає людина, долаючи внутрішні і зовнішні труднощі. Вольова регуляція – це особистісний рівень регуляції, що характеризується осмисленістю, тобто наявністю в ній особистісного смислу.

Суттєвими характеристиками волі є:

• усвідомленість необхідності вольової регуляції;

• доцільність вольової регуляції;

• осмисленість вольової регуляції;

• прогнозованість результатів вольової регуляції у вигляді мети;

• взаємодія внутрішніх (особистісних) та зовнішніх (соціальних) чинників вольової регуляції.

Воля виконує дві основні функції:

• спонукальну – що забезпечує активність особистості в досягненні мети;

• гальмівну, яка виявляється в утриманні від небажаних проявів активності

Основним проявом волі є вольова дія. Вольові дії можуть бути простими і складними.

Проста вольова дія – це така дія, здійснення якої не потребує особливого напруження сил і спеціальної організації. Вона характеризується безпосереднім переходом від бажання до рішення та до його реалізації.

Складна вольова дія потребує значної напруги, терплячості, наполегливості. Воля людини виявляється в подоланні не тільки зовнішніх перешкод, а й внутрішніх конфліктів, породжених, наприклад, бажаннями, які йдуть врозріз з поставленою задачею.

Складна вольова дія охоплює такі елементи, як:

• потяг – недиференційована (недостатньо чітко усвідомлена) потреба

• бажання – чітко усвідомлена потреба;

• боротьбу мотивів – протистояння різних за змістом потягів і бажань;

• прийняття рішення – вибір цілі та способів її досягнення;

• формування наміру – планування подальшої дії;

• виконання вольової дії – реалізацію мисленнєвого плану дії.

Прийняття рішення та його виконання вимагають застосування вольових зусиль – особливого форми емоційного стресу, котрий переживається як стан напруження і мобілізує внутрішні ресурси особистості, створює додаткові мотиви до дії. Застосування вольового зусилля означає перемогу особистості над собою, відмову від інших бажань та переваг.

З точки зору В. Іваннікова, механізмом вольової дії є зміна сенсу та формування особистістю додаткового сенсу дії, що відбувається шляхом:

1) переоцінки значущості мотиву (зниження значущості непотрібного та підвищенню значущості потрібного, але поки що недосяжного мотиву);

2) зміни ролі, позиції особистості – знаходження ролі, яка спонукає брати на себе відповідальність за ту чи іншу справу (наприклад, професія актора спонукає до виконання складних обов’язків, які пересічні люди не виконують);

3) передбачення наслідків небажаної дії;

4) звернення до зовнішніх символів, які нагадують про можливі наслідки дії (календаря, атрибутів діяльності тощо)¹.

Сформованість волі характеризує особистість з найкращого боку і забезпечує успішність її діяльності. Основні якості вольової особистості виявляються у цілеспрямованості, принциповості, самовладанні, самостійності, мужності, наполегливості, рішучості.

Впертість, навіюваність, конформізм – ознаки безвілля. Крайній ступінь безвілля виявляється у певних психічних порушеннях, зокрема: в абулії – відсутності спонукань до дії, нездатності прийняти або виконати рішення, спричинених патологією мозку; апраксії – враженні структур мозку, що призводить до порушення цілеспрямованості дій. Найтиповішим проявом слабкої волі є лінощі, які виявляються у прагненні особистості відмовитися від труднощів, не здійснювати вольові зусилля. Психологи (А. Брушлинський, В. Зінченко, В. Мухіна, А. Петровський) вважають лінощі серйозним дефектом особистісного розвитку, свідченням безсилля, слабкості, байдужості, безвідповідальності, непристосованості людини до життя.

Сукупність позитивних вольових якостей утворюють силу волі особистості. Її можна розвинути шляхом виховання і самовиховання. Багато прикладів вольових учинків наведено в літературі, зокрема у драматичних творах. Проте в них швидше розкриваються результати розвитку вольової сфери. Сприяти такому розвиткові можна через ознайомлення людини з прийомами формування волі. Зокрема ефективним може бути виховання звички долати труднощі. Їх подолання має бути пов’язаним з досягненням визначених цілей, що краще планувати як поетапний процес розв’язання послідовних завдань та досягнення у зв’язку з цим певних перспектив. При цьому важливо обов’язково виконувати прийняте рішення.

В цілому емоційна сфера та воля утворюють її афективну сферу особистості. Емоції і почуття виконують функцію оцінки, інформують про значення того чи іншого явища для особистості, спонукають до дії, зумовлюють загальну спрямованість і динаміку її поведінки.

Емоційний процес виникає під впливом трьох типів факторів:

1) безумовні емоційні подразники викликають емоцію внаслідок природженої чутливості до них організму – на їх основі формуються первинні механізми регуляції;

2) нейтральні подразники, які дістають емоційного значення внаслідок формування умовних емоційних подразнень (наприклад, театральний реквізит викликає радісні (сумні) переживання внаслідок подій, що відбувались під час його використання) і викликають до дії складніші за попередні регулятивні механізми;

3) співвідношення подразника з установками особистості – зумовлені цим фактором переживання з’являються в разі розходження сигналу та установки.

Головне в емоційній регуляції – не так коригування впливу вже існуючих емоцій на психічне життя, а забезпечення спрямованості емоцій, їх планування. Перехід до вольової регуляції необхідний тоді, коли спонукання до дії, її інтенсивність і виразність є недостатніми з самого початку або зменшуються у процесі виконання.

Регулятивний вплив афективної сфери виявляється у психічних станах, які переживає людина.