Тема 11. Педагогічні основи навчання і самоосвіти особистості

11.1. Процес навчання

Однією із важливих умов формування повноцінної особистості є її залучення до навчання – систематичного пізнання навколишнього світу, здобуття знань про його предмети і явища, формування повноцінних умінь і навичок застосування одержаної інформації в практичній діяльності. Таких результатів можна досягнути за умови доцільної організації процесу навчання – доцільно організованої взаємодії учителя і учня, спрямованої на засвоєння учнем системи знань, формування умінь, навичок, наукового світогляду.

Різні аспекти процесу навчання досліджує спеціальна галузь педагогіки – дидактика. Вона займається обґрунтуванням змісту освіти, досліджує закони, закономірності, принципи, методи і форми організації навчання.

У розвиток і становлення дидактики чималий внесок зробили К. Гельвецій, Я. Коменський, Й. Песталоцці, Ф. Дістерверг, К. Ушинський, М. Корф, О. Духнович, В. Сухомлинський, Б. Єсипов, В. Онищук та інші.

Дидактика оперує численними категоріями, до яких передусім належать:

Навчання – двосторонній взаємообумовлений процес взаємодії педагога і учня, результатом якого є засвоєння останнім соціального досвіду у відповідності до потреб суспільства та з урахуванням його вікових можливостей.

Навчальний процес. Це поняття є значно ширшим від поняття “процес навчання”, оскільки охоплює не лише спільну діяльність педагога і учня, а й такі компоненти як: матеріально-технічне оснащення, документальне забезпечення освітнього закладу, засоби, методи і форми організації навчання.

Викладання – діяльність педагога, яка полягає в організації процесу навчання: постановці мети і завдань, викладу нового матеріалу, керівництва роботою учнів щодо засвоєння знань, перевірці та оцінці якості їхніх навчальних досягнень.

Навичка – автоматизоване уміння, яке дозволяє швидко і раціонально виконувати певні дії.

Процес навчання є складним за своєю структурою, яку утворюють такі компоненти:

1. Цільовий компонент передбачає постановку мети і завдань навчальної діяльності, які визначаються характером навчальної дисципліни, змістом навчального матеріалу, віковими характеристиками учнів. Так, професійне навчання акторів і режисерів розпочинається з формування уміння поводити себе перед глядачами, що націлено на розв’язання таких важливих завдань:

   • навчити майбутнього актора бути нейтральним у повсякденному житті;

   • сформувати уміння втілювати задум (свій і режисерський) на сцені ¹.

2. Стимулюючо-мотиваційний компонент спрямований на поглиблення мотивації, роз’яснення мети і завдань учням, що є важливою умовою успішного навчання. Так, вагомим стимулом наполегливого навчання акторів є перспектива отримання ролі, визнання з боку педагогів та товаришів.

3. Змістовий компонент охоплює обсяг знань, які необхідно засвоїти учню. Цей обсяг визначається навчальними планами, програмами і міститься у підручниках, посібниках, довідниках, енциклопедіях тощо. У справі підготовки акторів цей компонент є двобічним: по-перше, зміст підготовки майбутніх митців відображено в навчальних планах, програмах для відповідних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також в авторських навчальних програмах (для драматичних гуртків і театральних студій), по-друге, він визначається режисером і залежить від змісту постановки та режисерського задуму.

4. Операційно-діяльнісний компонент включає в себе методи, прийоми, форми і засоби навчання, якими користується педагог для реалізації мети і завдань навчального процесу.

5. Контрольно-регулятивний компонент забезпечує одержання інформації про рівень навчальних досягнень учнів, а також про труднощі і недоліки, з якими вони зустрічаються. Для майбутніх акторів цей компонент є одним із важливих, оскільки прогалини в знаннях та умінням є суттєвою перешкодою на шляху вироблення акторської майстерності, реалізації сценічного образу і втілення творчого задуму.

6. Оціночно-результативний компонент передбачає оцінку знань та умінь учнів, здобутих у ході навчання. У ході підготовки акторів реалізація цього компоненту здійснюється через рольові пропозиції режисерів, любов і визнання глядачів.

В дидактиці функціонує так звана внутрішня структура процесу навчання: сприймання – осмислення і розуміння – узагальнення – закріплення – застосування на практиці.

Процес навчання виконує важливі взаємопов’язані функції, серед яких:

• Освітня функція, націлена на здобуття належної освіти через засвоєння відповідної системи знань, формування умінь і навичок;

• виховна функція, що передбачає формування у ході навчання системи суспільно значущих якостей, рис, світогляду особистості;

• розвивальна функція, котра уможливлює розвиток різних сфер особистості: інтелектуальної, моральної, психологічної, творчої.

Перебіг навчального процесу обумовлений закономірностями навчання – стійкими, суттєвими зв’язками, які визначають залежність результатів процесу навчання від внутрішніх та зовнішніх умов.

Так, для театральної школи важливими є такі закономірності:

• зумовленість змісту навчання вимогами професії і суспільними потребами;

• єдність навчального і виховного процесів;

• відповідність змісту і методів навчання віковим та реальним можливості особистості;

• залежність результату навчання від організації систематичного повторення.

Ефективність процесу навчання залежить і від уміння педагога враховувати дидактичні принципи (принципи навчання) – основні вихідні положення, щодо його реалізації, які базуються на закономірностях навчання.

До основних дидактичних принципів належать:

• принцип гуманності вимагає ставлення до учня як до особистості, врахування його потреб, можливостей та інтересів;

• принцип науковості обумовлює необхідність подання учням вірогідної науково вивіреної та обґрунтованої системи знань;

• принцип доступності містить вимогу про те, що викладаючи новий матеріал, вчитель повинен подбати про розуміння і відповідне його сприйняття учнями;

• принцип зв’язку навчання з життям ґрунтується на вимозі щодо забезпечення можливості використовувати знання на практиці;

• принцип систематичності і послідовності навчання передбачає системність у роботі вчителя і учнів, а також певний порядок у виконанні навчальних завдань;

• принцип свідомості й активності учнів визначає необхідність сприяння розумінню та усвідомленню учнями знань, виявленню ними активності та управління нею з боку педагога;

• принцип наочності пропонує використовувати наочність в навчальному процесі (натуральну – знаряддя, продукти праці, хімічні речовини, зображувальну – моделі, макети, муляжі, репродукції, картини, плакати, схематичну – карти, схеми, таблиці, діаграми, малюнки);

• принцип міцності знань, умінь і навичок вимагає закріплення і збереження в пам’яті головних понять, ідей, правил, законів, що досягається шляхом систематичного повторення навчального матеріалу;

• принцип індивідуального підходу до учнів передбачає врахування рівня розвитку учнів, ступеня їхньої пізнавальної активності, наявності можливостей, інтересу;

• принцип емоційності навчання передбачає сприяння переживанню учнями тих емоцій, які активізують навчально-пізнавальну діяльність;

• принцип індивідуальної творчості вимагає розширення досвіду творчої діяльності і передбачає реалізацію в навчальному процесі спеціальних технологій творчого розвитку особистості.

Викликають також інтерес сформульовані С. Пальчевським принципи суґестопедичного навчання:

• принцип радості, напруженості та концентративної психорелаксації, що передбачає переживання учнями відчуття радості від змісту та процесу навчально-пізнавальної діяльності;

• принцип єдності свідомого-парасвідомого та інтегральної мозкової активації обумовлює необхідність впливу учителя на мотиваційну сферу особистості, який використання ним настанов, інтересів, периферійних перцепцій;

• принцип сугестивного зв’язку на рівні резервного комплексу, котрий вимагає залучення до навчального процесу невикористаних сил і резервів учня ¹.

Таким чином, процес навчання є системою взаємопов’язаних між собою компонентів, передбачає врахування законів, закономірностей і принципів, які зумовлюють його ефективність та результативність.