10.6. Мистецтво як засіб виховання особистості

Згідно Національної доктрини розвитку освіти України в XXI столітті головною метою національного і громадянського виховання є успадкування духовних надбань українського народу, формування розвиненої духовності, художньо-естетичної культури. Одним із засобів досягнення цієї мети є мистецтво.

У ході історичного розвитку і становлення культури синкретичне мистецтво розділилося на самостійні різновиди, представлені в таких формах, як: автономні (танець, музика, образотворче мистецтво), інтегровані (архітектурні комплекси, концерти творів мистецтва, конкурси талантів), монолітні (кіно, театр, мультиплікація).

Мистецтво впливає на інтелектуальну, пізнавальну, моральну сферу особистості, що в свою чергу є підґрунтям для формування в неї здібностей, потреб і є важливим засобом виховання ціннісного ставлення до себе і навколишнього світу. Театральне мистецтво з давніх-давен виконувало важливу роль у формуванні і розвитку творчих здібностей, естетичної свідомості особистості.

“Прекрасне пробуджує добре, – стверджував К.Д. Ушинський, – збудіть у людини щирий інтерес до всього корисного, високого і морального і ви зможете бути спокійним, що вона завжди збереже людську гідність. У цьому повинна бути мета виховання і навчання” ¹.

Використання театрального мистецтва як педагогічного засобу здійснювалося ще до нашої ери. Так, у ІІІ столітті до нашої ери в Стародавній Греції у вищій риторській школі застосовували мистецтво драматургії.

Через театр здійснювався виховний вплив на натовп. У педагогічних трактатах того часу часто зустрічаються імена визначних драматургів Евріпіда, Есхіла, Софокла. Їх твори мали виховне значення, оскільки пропагували високі моральні чесноти і, водночас, засуджували такі моральні пороки, як недбальство, неробство, брехливість, здирництво тощо.

У навчальних закладах західної Європи XII-XIII століття провідною формою навчання був драматичний гурток. Беручи активну участь в інсценізації різних сюжетів учні не лише здобували нові знання, а й пізнавали зміст добра і зла, возвеличували чесноти (милосердя, правдивість, порядність), засуджували розпусту і антиморальні дії, що сприяло формуванню в них позитивної світоглядної позиції.

Одним із видів шкільної драми на Україні був вертеп, привнесений польськими ученими-монахами. Це був своєрідний ляльковий театр, де на верхньому поверсі демонстрували релігійні вистави, а на нижньому – народні інтермедії. На той час театр виконував не лише розважальну і рекреаційну функції, а й навчав і виховував дітей та молодь.

Шкільний театр зберігав свій вплив упродовж XVIII – початку XIX століття. Важливого значення мистецтву, в тому числі театральному, надавав засновник дидактики Я. Коменський. У своєму творі “Закони добре організованої школи”. Він зазначив, що мистецтво потрібно використовувати “для розвитку уваги, реакції, уміння рухатися, тримати обличчя, руки і все тіло відповідно до обставин, уміння володіти голосом – словом, в усіх випадках поводити себе пристойно й при цьому бути далекими від усілякої дерев’яної сором’язливості”². Видатний педагог пропонував готувати і показувати вистави чотири рази на рік відповідно до знаменних дат або свят. У них повинні були брати участь всі без винятку учні.

Значний виховний потенціал вбачав в театральному мистецтві А. Макаренко, який вважав театральний колектив оптимальною формою впливу на розвиток і формування особистості через загальну підпорядкованість вихованців загальній меті – підготовці вистави, в якій вони були активними учасниками. На його думку, театральний колектив є ефективною формою виховної роботи і, водночас, – оптимальним засобом формування моральності і поведінки особистості.

Пильну увагу театральному мистецтву приділяв В. Сухомлинський. Так, у Павлиській середній школі, якою керував Василь Олександрович, було відкрито два драматичні гуртки казок. Ними керували старшокласники. Підкреслюючи значущість цього засобу виховання В. Сухомлинський писав: “Тут проявляються й розвиваються інтереси, збагачується духовне життя особистості не тільки в естетичному, а й у моральному, емоційному, інтелектуальному відношеннях. Тут здійснюється один з тих чутливих і ніжних дотиків до серця і розуму вихованців, без яких неможливе життя первинного колективу як духовної єдності” ¹.

Справді, споглядання, вивчення і втілення художніх творів дає змогу створити оптимальні умови для засвоєння національних цінностей. Театральне мистецтво має широкі можливості для формування інтелектуальних, естетичних та моральних якостей особистості.

Виховний вплив на особистість мають такі форми роботи, як театральні гуртки, студії, театральні виховні заходи: вечори художньої творчості та самодіяльності, конкурси, вікторини, ярмарки, інсценізації, свята. Діяльність, пов’язана з постановкою вистав, сприяє залученню дітей і молоді до культурних надбань, забезпечує формування світогляду, творчості, емоційності, сприяє розкриттю і реалізації їхнього внутрішнього потенціалу.

Виховний потенціал театрального мистецтва глибше розкривається завдяки синтезу різних видів мистецтва. Адже мистецтво театру є комплікованим явищем, яке не існує саме по собі, а складається з інших видів мистецтва: музичного, хореографічного, образотворчого.

Засобами музичного мистецтва забезпечується музичне оформлення вистави, що значно підсилює дієвість художнього образу. Завдяки хореографії створюються емоційно наповнені пластичні образи героїв та їхніх взаємовідносин. За допомогою засобів образотворчого мистецтва стає можливим вплив на візуальне сприйняття вистави через оформлення костюмів, декорацій, використання бутафорії, гримування. Кожен з цих видів мистецтва стає складовим компонентом єдиного цілісного полісенсорного впливу на емоційно-чуттєву сферу глядачів.

Педагогічний вплив хореографічного (танцювального) мистецтва мав місце з прадавніх часів. Так, мисливські танці сприяли практичній підготовці до полювання, військових дій. Їх виконання вимагало дисциплінованості, відповідальності, старанності. У танцях виховувалося почуття солідарності, розвивалася чіткість і вправність рухів, витривалість. Військовий танець використовувався не лише для виклику на бій, а для того, щоб підняти бойовий дух у війська, зробити воїнів сміливими і відданими.

У стародавньому Китаї військові танці були невід’ємною складовою змісту навчання та виховання дітей аристократії і членів імператорської родини.

У гімнасіях стародавньої Греції обов’язковим предметом був військовий танець. Пірихій, тобто інсценізація бойових дій із використанням декорацій, до якого готували учнів. Він мав розважальне, естетичне і виховне значення.

У Римській імперії військові танці були священими. Їх виконували салії з метою згуртування людей, пробудження войовничого духу, сміливості.

Для українського козацтва (XIV-XIII століття) бойові танці (Козак, Гопак, Гайдук, Голубець) було ознакою мужності і зрілості, готовності до бойових дій, сформованості характеру і відваги.

Нині хореографічне мистецтво є вагомим засобом виховання особистості. Значення танцю виявляється у його можливості приносити естетичну насолоду, виховувати естетичні смаки, потреби, формувати емоційність, чутливість, позитивне ставлення до навколишнього світу.

На думку, О. Отич, танець викликає позитивні почуття, акумулює в собі естетичні норми і є причиною глибинних психологічних зрушень особистості – катарсису, завдяки якому формується внутрішній світ людини.

Виконання танців в ансамблі виховує почуття відповідальності перед партнерами, колективізм, взаємодопомогу, оскільки від якості виконання кожним танцюристом залежить успіх всього колективу.

Таким чином виховне значення танцю виявляється у тому, що в процесі його виконання чи споглядання людина засвоює суспільні норми, звичаї, традиції.

Важливе значення для естетичного виховання, формування естетичних потреб, смаків, естетичної культури в цілому відіграє образотворче мистецтво.

Впливаючи на внутрішній світ особистості, воно відкриває їй можливості до повноцінного сприйняття прекрасного, налаштовує на позитивне ставлення до довкілля, змушуючи замислитися над сенсом буття.

Спілкування з образотворчим мистецтвом, забезпечує глибину і різноманітність чуттєвих контактів, задовольняє естетичні і моральні потреби, втілюючись в інтересах, поглядах, переконаннях, також впливає на мотиви і спрямованість поведінки та діяльності кожної особистості.

Музичне мистецтво найбільшою мірою презентує естетичну, морально-етичну, соціальну культуру і навіть правову сферу конкретного народу чи людства. Воно є вкрай важливим для педагогічного процесу в контексті формування системи ціностей, світогляду і поведінки особистості.

Музика, пісня є виразником волі, духу, правди, щастя, любові до Батьківщини, поваги до батьків, культурних надбань. Вона репрезентує і в доступній формі доносить до свідомості людей виплекані суспільством цінності та ідеали. У музичній пам’яті акумульовано знання з історії, рідної мови, звичаїв, традицій і обрядів, які є могутнім засобом виховання дітей та молоді.

Оскільки музичне мистецтво, музично-пісенні традиції тісно пов’язані з історією, ідеалами й цінностями суспільства, то вірогідно констатувати виховне значення музики для формування таких якостей, як патріотизм, громадянськість, сміливість, чесність, відповідальність, сили волі тощо. Засобами музики культивуються почуття, що визначають ставлення однієї людини до іншої: любов, повага, відданість.

Отже, мистецтво у всіх своїх формах і проявах реалізовує виховну функцію через:

• розвиток емоційно-логічного сприйняття навколишньої дійсності;

• формування естетичних смаків, ідеалів, поглядів, переконань, естетичного ставлення до явищ і предметів навколишньої дійсності;

• стимулювання пізнавальної активності та самостійності, розвиток творчих здібностей та вмінь;

• пробудження здатності відчувати настрій, інтереси, потреби і бажання інших;

• формування уміння втілювати та передавати художній образ, задум у продуктах творчої діяльності;

• розвиток здатності особистості до сприйняття цілісної картини світу, прагнення до збереження, відтворення та примноження культурної спадщини українського народу та світу загалом.

У контексті забезпечення виховного впливу на особистість викликають інтерес праці та практичні здобутки польських учених і педагогів І. Войнер, С. Оссовського, Х. Радлінської, Б. Суходольського, С. Шумана.

Так, Б. Суходольський, вважав, що мистецтво має бути вплетене у щоденне творче, змістовне та аксіологічно спрямоване життя. За таких умов здійснює процес самореалізації особистості, визначаючи зв’язок естетичних переживань людини з працею, сенсом життя, поглядами і переконаннями.

Автор виокремив три виховні функції мистецтва:

1. гносеологічну, яка робить можливим багатосторонне і глибоке пізнання навколишнього середовища і свого місця і ролі в ньому;

2. рекомпенсаційну, що заповнює пустоти у повсякденному житті через реалізацію здібностей і можливостей в художньо-творчій діяльності;

3. емоційну вразливість, котра реалізується через вплив на емоції і почуття людини, змушуючи її замислитися над проблемами, змістом і сенсом життя¹.

Свої думки з приводу естетичного виховання висловлював С. Оссовський який вважав, що мистецтво треба використовувати для формування позитивних якостей і переконань особистості.

Роль мистецтва у вихованні особистості автор пов’язує з такими наслідками його впливу, як:

• очищувальна (катарсична) дія естетичних вражень на свідомість, внутрішній світ людини;

• цілеспрямоване формування культури співжиття;

• розвиток чуттєвої вразливості через зв’язок з художнім образом, дією;

• формування власної творчої позиції не лише у виконавця, а й у глядача ¹.

Психологічний підхід до проблеми виховного значення мистецтва запропонував С. Шуман, який обґрунтував роль естетичного виховання у підготовці до участі в художній діяльності. Оперуючи поняттям “виховання через мистецтво”, він проаналізував виховний вплив музичного, художнього мистецтва, виокремив різноманітні форми взаємодії особистості з мистецтвом. Термін “виховання” учений ідентифікував із поняттям “залучення”, вважаючи, що мистецтво пов’язане з культурною політикою та діяльністю закладів культури².

Розвиток теорії і практики естетичного виховання засобами мистецтва пов’язаний з діяльністю Ірени Войнер, яка пропонує його реалізацію через міждисциплінарну взаємодію педагогіки, естетики, психології і теорії культури. І. Войнер розглядає естетичне виховання як освітню орієнтацію, результатом якої є конгломерат естетичних цінностей. На думку автора, такий підхід уможливить не лише розвиток естетичних смаків, почуттів, а й сприятиме формування моральної вихованості особистості ³.

Нині стає актуальним так званий інтегрований підхід, який пропонує особливий шлях до розуміння мистецького твору. На відміну від традиційного від призводить до розширеного естетичного переживання, що охоплює спектр думок, емоцій і почуттів.

Прихільники цієї позиції вважають, що інтеграція різних видів мистецтва допомагає глибше усвідомити сутність як кожного з них окремо, так і взаємозв’язків між ними.

Висновки

Розв’язання проблем виховання є важливим пріоритетом педагогічної діяльності. Це цілеспрямований соціально значущий процес сприяння гармонійному розвиткові особистості, котрий реалізується в ході взаємодії вихователя і вихованця. Результатом такої взаємодії має бути сформованість у вихованця духовно збагаченої системи якостей, наукового світогляду, громадянської позиції, а також культури та здатності до особистісної творчої самореалізації.

Структурними компонентами процесу виховання є мета, завдання, закономірності, принципи, зміст, методи, прийоми, форми, засоби, результати виховання. Головними рушійними силами процесу виховання особистості є суперечності, що виникають між наявним рівнем вихованості і необхідним досвідом поведінки в суспільстві.

Важливим є вплив процесу виховання на формування позитивних поглядів і переконань особистості, які визначають її поведінку. Так, для актора необхідним елементом професійної майстерності є “громадська самотність”. Успіх акторської діяльності залежить від уміння виявляти інтерес та детально вивчати предмети і явища навколишньої дійсності, художні образи, роботу інших акторів. Саме тому формування сталого інтересу і уважності є запорукою набуття майбутніми акторами і режисерами професійних якостей і вмінь.

Важливим структурним компонентом особистості є культура в різних її проявах: художньо-естетичному, морально-етичному, політично-правовому. Сформованість художньо-естетичної культури визначається наявністю у вихованця знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприйняття явищ дійсності, творів мистецтва, потреби вносити прекрасне в стосунки з оточуючими, прагнення до естетичного перетворення навколишнього світу. Результатом виховної роботи має стати високий рівень вихованості особистості. Зміст виховання реалізується за такими напрямами: громадянське, морально-етичне, розумове, художньо-естетичне, трудове, фізичне, правове, екологічне, економічне, гендерне (статеве).

Ефективність виховної роботи залежить від використання системи спеціальних методів: методи формування свідомості особистості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання діяльності і поведінки. Актуальним в сучасних умовах є використання нетрадиційних методів виховання: інформаційно-організаційних, мотиваційно-стимулюючих, пізнавально-пошукових та регулятивно-корекційних.

Виховання тісно пов’язане із самовихованням, що передбачає формування власних позитивних якостей, та перевихованням, спрямованим на подолання негативних якостей особистості. Самовиховання розпочинається із самопізнання, що є запорукою успіху акторської діяльності”. Самовиховання майбутнього актора є важливим чинником формування “сценічної наївності”,

Мистецтво є важливим засобом виховання, оскільки у всіх своїх формах і проявах реалізовує виховну функцію через: розвиток емоційно-логічного сприйняття навколишньої дійсності; формування естетичних смаків, ідеалів, поглядів, переконань, естетичного ставлення до явищ і предметів навколишньої дійсності; стимулювання пізнавальної активності та самостійності, розвиток творчих здібностей та вмінь тощо.

Словник основних термінів

Виховання – цілеспрямований соціально значущий процес сприяння гармонійному розвиткові особистості, що реалізується у ході взаємодії вихователя і вихованця. Результатом такої взаємодії має бути сформованість у вихованця системи якостей, наукового світогляду, громадянської позиції, а також культури та особистісної творчої самореалізації

Вихованість – властивість особистості, яка визначається наявністю і ступенем сформованості комплексу якостей, що відображають розвиток особистісних характеристик, ставлення вихованця до навколишнього соціального середовища, а також поведінки і діяльності.

Виховний ідеал – взірець поведінки, діяльності, до якого прагне особистість.

Засоби виховання – предмети і явища матеріальної і духовної культури (засоби масової інформації, твори театрального, образотворчого, кіномистецтва, літературні джерела).

Закономірності виховання – відносно стійкі, повторювальні об’єктивні зв’язки, які функціонують у педагогічному процесі і визначають ефективність виховного процесу.

Зміст виховання – соціальний досвід людства, акумульований у надбаннях світової і національної культур, представлений системою знань, відповідних категорій, правил, норм, ціннісних орієнтацій, які необхідно засвоїти з метою формування високого рівня вихованості особистості.

Індивідуальність – сукупність зовнішніх і внутрішніх ознак і якостей людини, які відрізняють її від інших і визначають її самобутність, оригінальність, неповторність.

Мета виховання – створення оптимальних умов для гармонійного розвитку особистості вихованця, розкритті його творчого потенціалу

Методи виховання – способи взаємопов’язаної діяльності вихователя і вихованця, які спрямовані на формування вихованості останнього.

Морально-етичне виховання – напрям виховання, що передбачає цілеспрямовану діяльність сім’ї і закладів освіти, спрямовану на формування морально-етичних знань, якостей, поглядів, переконань, почуттів, світогляду, позитивної спрямованості поведінки в процесі взаємодії із соціальним середовищем і участі в практичній діяльності.

Перевиховання – це активна діяльність, яка спрямована на подолання негативних якостей особистості, що виникли під впливом несприятливих умов соціального середовища (друзів, людей з негативною поведінкою, вулиці, засобів масової інформації).

Прийом виховання – це складова методу виховання, яка підсилює його ефективність в конкретній ситуації.

Принципи виховання – вихідні керівні положення, які визначають загальні закономірності і особливості виховного процесу і висувають загальні вимоги до змісту, методів, форм і засобів організації виховної роботи.

Розвиток особистості визначається прогресивними якісними змінами психічної діяльності, набуттям системи знань, умінь і навичок з різних галузей наук.

Розумове виховання – напрям виховання, що передбачає цілеспрямований вплив дорослих на розвиток активної розумової діяльності дітей.

Самовиховання – цілеспрямована і свідомо здійснювана діяльність особистості, яка спрямована на формування власних позитивних якостей, подолання негативних і вироблення активної життєвої позиції.

Трудове виховання – напрям виховання спрямований на підготовку дітей та молоді до трудової діяльності, формування та вдосконалення трудових вмінь та навичок, виховання дисциплінованості, відповідальності, працелюбності, поваги до людей праці.

Фізичне виховання – напрям виховання спрямований на зміцнення здоров’я підростаючого покоління, створення умов для правильного фізичного розвитку дітей, збільшення тривалості життя, формування в молоді найважливіших морально-вольових якостей, прищеплення відповідних санітарно-гігієнічних навичок, здійснення підготовки до участі в продуктивній праці і до захисту рідної землі.

Форми виховної роботи – види і варіанти організації спільної взаємодії вихователів і вихованців, спрямованої на реалізацію мети і завдань виховної роботи.

Формування особистості – це процес становлення людини як соціальної істоти, що відбувається внаслідок впливу об’єктивних факторів на внутрішні (суб’єктивні) сили розвитку.

Художньо-естетичне виховання – напрям виховання спрямований на формування в дітей почуття краси, розширення їхнього естетичного світогляду і досвіду з метою вироблення смаку, потягу до прекрасного й негативного ставлення до всього негативного, огидного, пробудження в молоді власних творчих естетичних здібностей в різних видах діяльності.

Запитання для самоперевірки:

Що таке виховання?

Охарактеризуйте мету виховання на сучасному етапі суспільного розвитку.

Назвіть основні завдання професійного виховання в театральній школі.

Охарактеризуйте основні етапи організації процесу виховання.

Які закономірності необхідно враховувати у ході організації виховного процесу?

Виокреміть суперечності, які пов’язані з особливостями впливу мистецтва на формування особистості.

Яких принципів виховання слід дотримуватися в театральній школі?

У чому полягає народнопедагогічний аспект виховної роботи?

Охарактеризуйте основні групи методів і форм виховання.

У чому полягають особливості самовиховання і перевиховання особистості?

Обґрунтуйте значення мистецтва для виховання особистості.

Література:

Андрєєва О. Виховання творчої особистості. Роль в ньому системи позашкільної освіти та проблеми її розвитку / О. Андрєєва // Нова педагогічна думка. – 1996. – №2. – С.28 – 30.

Бех І.Д. Виховання особистості: Підручник / І.Д. Бех. – К.: Либідь, 2008. – 848 с.

Виховні технології / Упоряд.: В. Варава, В. Зоц.- К.: Ред. загальнопед. газет, 2004. – 120 с.

Будянський В.І. Шкільний театр / В.І. Будянський, Д.В. Будянський. – Суми: ВАТ “СОД”, вид-во “Козацький вал”, 2002. – 184 с.

Вишневський О. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси / О. Вишневський. – Львів: Львівський обл. наук.-метод. ін-т освіти; Львівське обласне педагогічне товариство ім. Г. Ващенка, 1996. – 238 с.

Волобуєва Т.Б. Розвиток творчої компетентності школярів / Т.Б. Волобуєва. – Харків: Основа, 2005. – 109 с.

Жорнова О.І. Теорія і методика формування культуротворчості / О.І. Жорнова. – Запоріжжя: Дике поле, 2006. – 416 с.

Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник / С.Г. Карпенчук. – К.: Вища школа, 1997. – 304 с.

Кукушин В.С. Теория и методика воспитательной работы / В.С. Кукушин. – Ростов н/Дону: Март, 2002. – 320 с.

Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання / В.І. Лозова, Г.В. Троцко. – Харків.: ОВС, 2003. – 183 с.

Мартинюк І.В. Національне виховання: Теорія і методологія: Методичний посібник / Міністерство освіти України, інститут системних досліджень освіти. – К.: ІсДо, 1995. – 160 с.

Миропольська Н. Уроки художньо-естетичного циклу в школі: навчання і виховання. / Н. Миропольська, С. Ничкало, В. Рагозіна, Л. Хлєбнікова, В. Шахрай – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2006. – 240 с.

Основи національного виховання: Концептуальні положення / В.Г. Кузь, Ю.Д. Руденко, З.О. Сергійчук та ін., За заг. ред. В.Г. Кузя та ін. – Інформ.-видав. Центр “Київ”, 1993. – (ч.1). – 152 с.

Руденко Ю. Основи сучасного українського виховання / Ю. Руденко. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2003. – 328 с.

Рудницька О.П. Педагогіка: загальна та мистецька: Навчальний посібник / О.П. Рудницька. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 360 с.

Стельмахович М.Г. Народна педагогіка / М.Г. Стельмахович – К.: Радянська школа, 1985. – 312 с.