9.4. Моделі освіти. Особистісна орієнтація освіти

Новації, що мають місце у розвитку людства зумовлюють пошуки оптимальної системи освіти, яка була б спроможною задовольнити його зростаючі потреби. Для цього в педагогіці застосовують моделювання (С. Архангельський, Ю. Гастєв, А. Дахін, М. Кларін, Г. Суходольський).

Моделювання є специфічним способом пізнання, результат якого полягає у створенні моделі досліджуваного об’єкта як цілісної системи з новими якісними та кількісними характеристиками.

Модель є своєрідною формою відображення об’єкта. Залежно від сфери, в якій здійснювалося моделювання і від його мети моделі можуть бути: освітніми, інформаційними, діагностичними, педагогічними, психологічними, управлінськими, технічними. За способом подачі можна виділити три основні типи моделей: концептуальні, матеріальні, знакові.

Освітня модель – система взаємопов’язаних параметрів, що відображають зміст навчально-пізнавальної діяльності учнів і організацію педагогічного процесу в цілому.

Існують різні підходи до класифікації моделей у сфері освіти. Зокрема, за характером діяльності та відповідно до індивідуальних особливостей і можливостей учнів виокремлюють такі освітні моделі:

• відбірково-поточна модель, яка базується на положенні про те, що формування учнівських груп може здійснюватися за принципом однорідності інтелектуальних здібностей, а розподіл педагогічних кадрів – за принципом “кращі учителі – кращим учням”;

• постановочна модель, котра забезпечує організацію навчання і виховання за визначеною метою, завданням, у межах складеної програми;

• модель “змішаних здібностей”, котра будується з урахуванням диференціювання когнітивних здібностей учнів на математичні, художньо-естетичні, що уможливлює об’єднання у групи учнів з різними інтелектуальними здібностями;

• інтеграційна модель, яка має на меті створення умов для гармонійного розвитку особистості;

• інноваційна освітня модель, котра побудована відповідно до концепції саморозвитку, яка передбачає постановку учнем цілей і прийняття рішень.

Актуальним є розгляд моделей освіти з позицій нормативно-правового підходу до побудови структури і визначення змісту діяльності закладів освіти. У цьому контексті освітня система розглядається як самостійний напрям в системі галузей народного господарства, яку організовують за відомчим принципом з чітко визначеними метою, завданнями, змістом освіти і спрямуванням навчальних закладів, а також розподілом навчальних годин і навчальних дисциплін у межах освітнього закладу певного типу. Обов’язковою умовою при цьому є підпорядкування закладів освіти системі адміністративних органів. В межах такого підходу виокремлюється низка моделей освіти.

Модель розвиваючої освіти (В. Давидов, В. Рубцов, В. Фляков). Ця модель передбачає організацію освіти як особливої інфраструктури через широку кооперацію діяльності освітніх систем різного рангу, типу та рівня. Такий підхід дає змогу забезпечувати та задовольняти потреби в освітніх послугах різних прошарків населення країни, оперативно вирішувати освітні завдання, забезпечувати покращення якості та розширення спектру освітніх послуг. За таких умов здобуття освіти стає престижним і необхідним. В означеній моделі чітко простежується зв’язок між рівнем освіченості громадян і рівнем соціально-економічного розвитку країни.

Традиційна модель освіти (Ж. Мажо, Л. Кро, Ж. Крапля, Д. Равич, Ч. Фін) передбачає систематичну академічну освіту, в умовах якої здійснюється передача молодому поколінню культурного досвіду, духовних надбань. Автори вбачають основну роль освіти в акумулюванні, збереженні та трансформації соціальної спадщини поколінь. Під цим поняттям розуміють систему знань, умінь, навичок, ідеалів, цінностей (загальнолюдських, національних, сімейних, індивідуальних), засвоєння яких здійснюється у ході здобуття освіти. У відповідності з концепцією традиціоналізму заклади освіти повинні спрямовувати зусилля на формування знань, умінь учнів з основних предметів (в межах культурно-освітньої традиції, що склалася), що уможливлює перехід особистості до здобуття освіти вищого рівня, до самовиховання, самонавчання.

Раціоналістична модель освіти (П. Блум, Р. Ган’є, Б. Скінер) пропонує таку її організацію, яка забезпечує передусім засвоєння знань та формування умінь і навичок практичного застосування здобутих знань, що збільшує можливості особистості ефективного пристосування до умов життя. В межах цієї моделі здійснюється відбір лише такого досвіду, який сприятиме успішній адаптації молоді до існуючих соціальних умов в певній державі чи регіоні.

В ідеології сучасної реалістичної моделі освіти центральне місце посідає біхевіористська (від англ. behavior – поведінка) концепція соціальної інженерії. Раціоналісти вважають, що роль учнів у процесі навчання і виховання є відносно пасивною, оскільки вони, отримуючи певні знання, уміння та навички засвоюють так званий адаптивний “поведінковий репертуар”, потрібний для адекватного життєвлаштування у відповідності з соціальними нормами, вимогами та очікуваннями суспільства. У раціоналістичній моделі немає місця таким явищам, як творчість, самостійність, відповідальність, індивідуальність, природність. Поведінкові установки вносять в освітній процес дух вузького утилітаризму, нав’язують викладачеві негнучкий та механічний образ дій. Ідеалом в цьому випадку стає точне слідування написаному шаблону, а діяльність викладача перетворюється в натаскування учнів ¹.

Неінституціональна модель освіти (П. Гудман, І. Ілліч, Ж. Гудлед, Ф. Клейн, Дж. Холт, Л. Бернар) спрямована на організацію освіти поза інститутами соціалізації, в тому числі поза школами та вищими навчальними закладами. Така освіта здобувається в природних умовах, за допомогою Інтернету, в умовах “відкритих шкіл”, за допомогою дистанційного навчання та ін ².

Феноменологічна модель освіти (А. Маслоу, А. Комбс, К. Роджерс) передбачає індивідуальний характер навчання з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей учнів на основі бережливого ставлення і поваги до їхніх інтересів та потреб. Її прихильники відкидають погляд на школу як на “освітній конвеєр” і вважають, що вона повинна відповідати істині природі людини, допомагати осягати вже закладені особистісні ресурси, створювати умови для самопізнання та підтримки індивідуального розвитку, забезпечувати особистісну автономію, свободу вибору для реалізації природних потенціалів.

Феноменологічна модель освіти стала основою для обґрунтування та практичної реалізації особистісно орієнтованого підходу до освітньої справи.

Важливою умовою впровадження особистісно орієнтованої моделі в освітній процес є врахування інтересів, потреб та можливостей кожного індивіда у художньо-творчому самовираженні та самореалізації. Саме особистісно орієнтований підхід дає змогу розв’язати складні проблеми мистецької педагогіки, пропонує ефективні методи і форми розкриття творчого потенціалу особистості, розвитку її художнього смаку та естетичного мислення.

Особистісна орієнтація освіти визначається О. Рудницькою як спрямованість на послідовне формування соціально значущих якостей особистості як самосвідомого відповідального суб’єкта власного розвитку ¹.

Згідно основних положень особистісно орієнтованого підходу, увага педагогів має бути зосереджена на особистості. Це вимагає врахування її індивідуальних особливостей, самобутності, оригінальності та самоцінності, забезпечення адекватних умов для гармонійного, цілеспрямованого розвитку в контексті наявного в неї потенціалу та можливостей. Переосмислення проблеми значущості особистості спонукає до її розуміння як суб’єкта, активного учасника власного розвитку і формування в усіх сферах життєдіяльності.

Тоді феномен становлення особистості треба трактувати як соціальну адаптацію, що здійснюється шляхом набуття широкого досвіду взаємодії із соціальним середовищем і задоволення потреб, однією з яких є самовираження.

На думку О. Рудницької забезпечити реалізацію означеної потреби може безпосереднє спілкування особистості з мистецтвом. Автор розробила докладну характеристику мистецької освіти у вимірах особистісно орієнтованого підходу, яка надає пріоритетності:

• емоційному та розумовому розвиткові особистості в їх взаємозв’язку;

• суб’єктивації процесу розуміння художнього смислу і засвоєння інформації про мистецтво;

• взаємозв’язку образного і логічного мислення;

• першочерговому задоволенню духовних потреб особистості ².

Мистецька освіта, як різновид гуманітарної освіти, покликана виконувати всезагальну функцію формування світогляду на основі засвоєння системи гуманітарних знань, умінь і навичок, розвитку пізнавальних можливостей особистості, осягнення певного жанру мистецтва та оволодіння художньою діяльністю. Органічно поєднуючи у собі традиційну освітню діяльність із виконавською та творчою, мистецька освіта має забезпечити залучення кожної особистості до соціально вагомих цінностей художньої культури через поглиблення її мистецтвознавчої, культурологічної, морально-етичної та естетичної компетентності.

Дослідники мистецької галузі освіти наголошують також на унікальних можливостях впливу театру на культурний розвиток людини (О. Заворотній, С. Соломаха, К. Станіславський). Через синтез мистецтв, що відбувається у театральний виставі, через посередництво актора на сцені створюються образи, які не тільки допомагають поповнити життєві враження, а й докладніше пізнати сутність людських взаємин, збагатити духовне життя як глядача, так і митця.

За переконаннями С. Соломахи “драматичне мистецтво здатне надати велику допомогу у вихованні культурної людини, створюючи найкращі умови для формування інтелектуальних, естетичних та етичних якостей особистості” ³.

Виходячи з цього, найважливішим завданням мистецької освіти слід вважати формування художньо-естетичного світогляду особистості – цілісної системи наукових знань, гуманістичних ціннісних орієнтацій, емоційно-естетичних ідеалів, потреб, смаків та оцінок, які становлять життєву позицію і спонукають до активності, впливають на формування особливої якості світорозуміння, світовідчуття, світоставлення та світосприймання у формі синтетичного поєднання художніх образів, що суттєво розширює межі пізнання навколишнього в естетичних, когнітивних, аксіологічних та емоційних параметрах відображення дійсності.

Як стверджує Г. Падалка, орієнтація мистецької освіти на особистість ґрунтується на трьох провідних позиціях.

Згідно першої позиції навчальний процес повинен бути спрямований на становлення особистості дитини шляхом переважного використання художніх засобів, що має забезпечити її художній розвиток. Водночас викладання мистецьких дисциплін націлюється на вдосконалення психічних якостей учня (сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, уяви, здібностей, емоційно-вольової сфери, комунікативності тощо) та формування в нього наукового світогляду.

Друга позиція зумовлює необхідність оптимального сприяння художньому розвиткові учня, зокрема, розширенню можливостей сприймання та усвідомлення образного змісту мистецького твору, формуванню мистецько-виконавських умінь і навичок, залученню творчого потенціалу, а також створенню умов для розвитку спеціальних мистецьких здібностей (акторської майстерності, музичної пам’яті, слуху, володіння голосом, відчуття кольору, пластики, гнучкості тощо).

Третя позиція актуалізує суб’єктну позицію учня під час мистецького навчання.

Дотримання цих позицій сприяє усвідомленню учнем важливості художньо-творчої діяльності для власного розвитку, виявлення та реалізації власних можливостей. Адже досвід мистецького навчання засвідчує, що творча інтерпритація навколишнього світу вимагає від особистості активності і самостійності у судженнях та діях ¹.

Особистісна орієнтація мистецької освіти стає можливою за умови врахування в процесі викладання мистецьких дисциплін:

• особливостей індивідуального розвитку особистості (темпераменту, характеру, акторських здібностей, сили голосу, музичного слуху та ін.);

• результатів прогнозування можливостей впливу мистецького навчання на становлення індивідуально-типологічних та соціальних якостей особистості;

• можливостей комунікативної сфери майбутнього актора, режисера, художника, а також наявного потенціалу для розвитку культури спілкування як важливої передумови активної взаємодії з соціальним середовищем;

• готовності особистості до самонавчання, самовиховання.

За даними О. Рудницької ефективність мистецького розвитку визначається за такими критеріями, як:

• здатність до сприйняття та творчої інтерпретації художнього твору;

• глибина проникнення у сутність його образного стилю;

• вміння відтворювати свої враження від мистецтва у власній художній діяльності;

• здатність розрізняти жанрові та стильові особливості художніх образів ².

Таким чином, мистецька освіта створює умови для формування творчої особистості, вироблення в неї можливостей для художнього перетворення навколишньої дійсності та розкриття власного духовного потенціалу, що є важливою умовою готовності до професійної діяльності в мистецькій сфері.

Висновки

Функціонування системи закладів освіти і виховання уможливлює підготовку підростаючого покоління до активної життєдіяльності в сучасному суспільстві. Систему освіти складають навчальні, навчально-виховні і культурно-освітні закладів, які дають змогу громадянами здобути початкову, базову, середню, професійну освіту, підвищити кваліфікацію та здійснити перепідготовку. Суттєвий внесок у справу формування творчої особистості здійснюють заклади позашкільної освіти, які сприяють реалізації інтересів, можливостей дітей та молоді.

Функціонування системи освіти в Україні здійснюється на основі державних нормативно-правових документів, які визначають зміст, структуру, завдання та основні підходи в діяльності освітніх закладів. Підставою для діяльності в сфері мистецької освіти є Закон України “Про освіту”, Закон України “Про культуру”, Закон України “Про театр”, Концепція національного художнього виховання дітей, учнівської та студентської молоді в умовах відродження української національної культури тощо.

Зміст освіти має відповідати соціальному замовленню, потребам і можливостям громадян поліетнічних груп, мати достатній науковий і практичний рівень, враховувати реальні умови процесу навчання, стан матеріально-технічної та методичної бази навчального закладу. Змістом мистецької освіти є система наукових знань, умінь та навичок з відповідної сфери мистецтва (театрального, хореографічного, музичного, художнього), результатом засвоєння яких є здобуття фахової мистецької підготовки, формування світогляду, духовності, творчих здібностей.

Увага педагогів має бути зосереджена на особистості дитини. Це вимагає врахування її індивідуальних особливостей, самобутності, ориґінальності та самоцінності, забезпечення адекватних умов для гармонійного, цілеспрямованого розвитку кожного в контексті його потенціалу та можливостей. Реалізувати потребу особистості у самовираженні може безпосереднє спілкування з мистецтвом.

Мистецька освіта виступає ефективним засобом формування творчої особистості, реалізації її особистісного творчого потенціалу, що є важливою умовою підготовки спеціалістів мистецького напряму, в тому числі акторів і режисерів.

Словник основних термінів

Академія – заклад вищої освіти, який реалізує підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними програмами усіх рівнів в певній науковій галузі, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, виступає центром наукової та методичної діяльності у відповідній галузі.

Зміст освіти – система наукових знань, умінь, навичок, оволодіння якими забезпечує вироблення активної життєвої позиції, формування світогляду і моралі, а також підготовку до життя в суспільстві.

Зміст мистецької освіти – система наукових знань, умінь та навичок з відповідної сфери мистецтва (театрального, хореографічного, музичного, художнього), результатом засвоєння яких є здобуття фахової мистецької підготовки, формування світогляду, духовності, творчих здібностей.

Інститут – самостійний вищий навчальний заклад або підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними програмами усіх рівнів, проводить наукову, методичну та культурно-просвітницьку роботу.

Консерваторія (музична академія) – вищий навчальний заклад, який забезпечує підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційними програмами всіх рівнів у галузі мистецтва і культури.

Моделювання – специфічний спосіб пізнання, результатом якого є створення цілісної системи з новими якісними та кількісними характеристиками.

Навчальний посібник – книга, зміст матеріалу якої значно розширює межі підручника або зміст окремих тем (теми) і містить додаткову інформацію.

Навчальна програма – документ який розкриває зміст і обсяг знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти учні з кожного навчального предмета, складається із пояснювальної записки, переліку і змісту розділів, тем з розподілом їх за роками навчання.

Освітня модель – система взаємопов’язаних параметрів, що відображають зміст навчально-пізнавальної діяльності учнів і організацію педагогічного процесу в цілому.

Особистісна орієнтація освіти (за О. Рудницькою) – спрямованість на послідовне формування соціально значущих якостей особистості як самосвідомого відповідального суб’єкта власного розвитку.

Підручник – навчальна книга, в якій викладено наукові знання з відповідного навчального предмета згідно навчальної програми.

Профільне навчання – одна із форм диференційованого навчання, яка забезпечує врахування інтересів, потреб і можливостей учнів і передбачає вивчення перерозподіл навчального часу на вивчення групи основних і профільних предметів.

Система освіти – сукупність навчальних, навчально-виховних і культурно-освітніх закладів, які дають змогу для здобуття громадянами початкової, базової, середньої, професійної освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки у відповідності до прийнятих нормативно-правових документів.

Університет – багатопрофільний навчальний заклад вищої освіти, в якому здійснюється підготовка фахівців за природничим, гуманітарним, технічним та іншими напрямами за освітньо-професійними програмами усіх рівнів. До структури університету можуть входити різнопрофільні інститути.

Запитання для самоперевірки:

Охарактеризуйте систему освіти в Україні.

Чим, на вашу думку, зумовлена наявність в нашій країні навчальних закладів різних типів?

У змісті яких документів розкрито правову основу функціонування освітньої системи та закладів культури в Україні?

Розкрийте зміст мистецької освіти, вказавши на її особливості на кожному ступені навчання.

Охарактеризуйте Державний стандарт загальної середньої освіти.

Розкрийте можливості варіативної частини щодо вивчення предметів мистецького спрямування?

Проаналізуйте зміст профільного навчання.

Охарактеризуйте основні моделі освіти.

У чому полягають особливості особистісно орієнтованого підходу в мистецькій освіті?

Література:

1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання / І.Д. Бех – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.

2. Законодавство України про культуру: За станом на 17 жовтня 2006 р. / Верховна Рада Україна. – Офіційне видання. – К.: Парламентське видавництво, 2006. – 167 с.

3. Закон України “Про освіту”. – К.: Ґенеза, 1996. – 36 с.

4. Закон України “Про позашкільну освіту” // Освіта України. – 2000. – №31. – С. 6 – 8.

5. Киричук О.В. Концепція виховання підростаючого покоління суверенної України / О.В. Киричук // Рідна школа. – 1991. – №5. – С. 33 – 40.

6. Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні: педагогічні концепції. – К.: Школяр, 1997. – 150 с.

7. Концепція виховання гуманістичних цінностей учнів // Шкільний світ. – 2005. – № 45 (грудень). – С.4 – 11.

8. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інформаційний збірник МОУ. – 1996. – №13. – с.2 – 5.

9. Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. – №6. – С.18 – 25.

10. Концепція позашкільної освіти та виховання // Освіта України. – 1997. – №6. – С.5.

11. Концепція національного художнього виховання дітей, учнівської та студентської молоді [Розроблена в Українському центрі естетичного виховання молоді В. Герасименком та А. Верещагіною] // Освіта. – 1995. – 6 вересня, №6, С. 7 – 9.

12. Масол Л. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах / Л. Масол // Інф. зб МОНУ. – 2004. – №10.

13. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті // Освіта. – 2001. – 11 – 18 липня. – С. 2 – 6.

14. Основи викладання мистецьких дисциплін: Навч. посіб.. / За заг. ред. О.П. Рудницької. – К.: АТЗТ “Експер-об’ява”. – 183 с.

15. Падалка Г.М. Педагогіка мистецтва (теорія і методика викладання мистецьких дисциплін) / Г.М. Падалка. – К.: Освіта України, 2008. – 274 с.

16. Пустовіт Г.П. Позашкільна освіта у минулому, сьогодні і в майбутньому / Г.П. Пустовіт // Позашкільна освіта. – 2006. - №1. – С. 6 – 14.

17. Рудницька О.П. Педагогіка: загальна та мистецька: Навчальний посібник / О.П. Рудницька. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 360 с.

18. Фурман А. Соціально-культурна доктрина розвитку національної освіти в Україні / А. Фурман // Освіта. – 1998. – 11-18 березня.

19. Щербань П.М. Прикладна педагогіка: Навчально-методичний посібник. – К.: Вища школа, 2002. – 215 с.