7.3. Соціально-психологічні особливості художнього колективу

Незважаючи на те, що феномен художнього колективу є ще недостатньо вивченим, дані, отримані в ході соціально-психологічних досліджень (Ч. Гаджієв, Є Гешкова, Є Лєвшина, Я. Пономарьов, В. Семенов, С. Флегонтова) дають змогу виокремити його певні соціально-психологічні особливості.

Передусім художній колектив є соціальною групою і має характерні для неї ознаки (склад, композицію, мету діяльності). В ньому відбуваються групові процеси, реалізується спільна діяльність, формуються міжособистісні відносини.

Спільну діяльність характеризують такі ознаки (за Л. Орбан-Лембрик):

• наявність спільної мети;

• наявність органів управління та організації праці;

• просторова та часова присутність учасників, що створює можливість для безпосереднього контакту між ними;

• розподіл дій між учасниками;

• узгодження індивідуальних дій між собою в процесі постійної взаємодії¹.

Художній колектив має суттєві відмінності, які вирізняють його серед інших соціальних груп. Ці відмінності зумовлені передусім притаманним йому видом діяльності, цілями діяльності та певними особливостями представників мистецької сфери.

Зокрема специфіка діяльності в театральній сфері зумовлена постійним перетворенням акторів на інших людей, їх взаємодією з іншими особистісними, історичними та культурними світами, наявністю особливої театральної субкультури. Така діяльність відбувається переважно у вечірній час, що не є характерним для більшості професійних колективів.

Залежно від кількості учасників художні колективи поділяють на малі, середні і великі. За ступенем соціальної значущості та відповідно до змісту відносин між учасниками вони є офіційними (наприклад, режисерська група, група акторів) та неофіційними (група друзів, приятелів, однодумців, що функціонує як всередині офіційної групи, так і поза її межами).

Офіційна структура художнього колективу утворюється з дотриманням ієрархічних принципів (наприклад, режисер, помічник режисера, актори, які мають різні офіційні статуси, статисти). Неофіційна структура групи зумовлена особистісними якостями його учасників та їхніми статусами у системі неофіційних відносин: лідера, «зірки», ізольованого члена групи тощо.

Результативність діяльності художнього колективу великою мірою залежить від його структури: професійно-кваліфікаційної, соціально-демографічної, комунікативної.

Його професійно-кваліфікаційна структура формується залежно від наявного рівня освіти та кваліфікації учасників. Цей показник визначає зміст обраного театром репертуару, якість виконання ролей.

Професіонал – це спеціаліст у певній галузі трудової діяльності. Як суб’єкт праці, він має здатність до усвідомлених, цілеспрямованих дій щодо виконання такої діяльності та до самовдосконалення. Становлення особистості професіонала зумовлене синтезом його можливостей, здібностей, активності та вимог професійної діяльності.

Для того, щоб стати професіоналом, необхідно:

• усвідомити смисл професійної діяльності та своє призначення як її виконавця;

• мати достатній рівень професійної підготовки (володіти системою необхідних для виконання професійної діяльності знань, умінь та навичок, мати загальну ерудицію);

• досягти достатнього рівня розвитку здібностей, необхідних для виконання професійної діяльності;

• засвоїти необхідні способи продуктивної професійної діяльності;

• бути спрямованим на постійне самовдосконалення;

• мати розвинену систему саморегуляції.

Як бачимо, формування професіонала зумовлене рівнем його особистісного розвитку, напрями якого визначаються залежно від виду професійної діяльності. За умови адаптації особистості до вимог конкретної професії відбувається її професійна ідентифікація (усвідомлення своєї причетності до професійної діяльності), яка уможливлює досягнення соціально-моральної зрілості. Критеріями соціально-моральної зрілості професіонала є трудова дисципліна, розвинене почуття відповідальності, здатність до активної участі в житті колективу, потреба турбуватись про інших людей, готовність до ефективного використання знань і здібностей та до конструктивного розв'язання проблем. Реальними показниками соціально-моральної зрілості є усвідомлення інтересів колективу, сприяння його досягненням, підтримка інших учасників колективу.

Ефективність театрального художнього колективу залежить не тільки від професіоналізму його учасників. Важливим є забезпечення його оптимальної соціально-демографічної, зокрема статевовікової структури, яка задається змістом виконуваного репертуару. Саме він зумовлює загальні тенденції щодо розподілу ролей залежно від віку та статі актора. Так, за даними Є Лєвшиної, чоловічих ролей у виконуваних в театрах п’єсах дещо більше, ніж жіночих. Більша половина з них призначена для виконання акторами віком до 40 років. Тому, як вважає автор, оптимальним є таке орієнтовне співвідношення у труппі:

• між чоловіками і жінками – 66% до 34%;

• між чоловіками віком до 40 років і після 40 років – 55% до 45%;

• між жінками віком до 40 років і після 40 років – 66% до 34%¹.

В такому випадку спостерігається переважно рівномірне завантаження акторів. Кількість та інтенсивність конфліктних ситуацій і непорозумінь між ними зменшується, що уможливлює покращення якості як офіційних, так і неофіційних відносин.

Істотним чинником ефективності колективу в згаданому контексті є його кількісний склад. Оптимальною вважають кількість учасників у 25 – 30 осіб. Це пов’язано з необхідністю підтримання творчої, духовно наповненої атмосфери, організації тісної взаємодії між працівниками.

Комунікативну структуру художнього колективу утворює мережа формальних (офіційно встановлених) та неформальних (які не збігаються з офіційно встановленими і виходять за межі колективу) каналів, за допомогою яких відбувається обмін інформацією, думками, почуттями між учасниками. В переважній більшості художніх колективів спостерігається певне превалювання неформальних комунікативних потоків. За їх допомогою учасники отримують значно більше інформації. Однак, ця інформація не завжди є достовірною.

В межах комунікативної структури функціонують:

• структура впливу одних учасників на інших: одні виявляють та відстоюють свої бажання, права, пільги, переваги, а інші – підпорядковуються цим вимогам;

• структура очікування від конкретних учасників певних моделей комунікативної поведінки в конкретних ситуаціях спілкування;

• структура симпатії та антипатій.

На думку В. Семенова, специфіку художнього колективу зумовлює наявність в нього потенціалу для спільної творчості – в ньому відбувається «творча взаємодія, спілкування в процесі створення художнього образу»². Така діяльність суттєво відрізняється від стандартизованої і переважно поопераційної та індивідуальної діяльності виробничого колективу.

Необхідність у спільних творчих пошуках впливає на якість спілкування і вимагає від учасників колективу розвинених комунікативних умінь, здатності до успішної взаємодії.

Так, з точки зору дослідників проблеми творчості Я. Пономарьова, Ч. Гаджієва, спілкування у творчому колективі (зокрема, в художньому) має спиратися на співробітництво, взаємну підтримку, вільне висловлювання, об’єктивацію, розуміння, сприймання й розвиток нових ідей, що потребує спеціальної організації творчого спілкування ¹.

Відомо, що успіх у розв’язанні творчих задач залежить від уміння митців створити сприятливу, демократичну атмосферу співробітництва і психологічної сумісності, досягти єдності ціннісних орієнтацій, світоглядних принципів, прийнятих норм. У вказаному контексті якість спілкування значною мірою залежить як від членів художнього колективу, так і від його офіційного керівника, або неформального лідера: від їхніх соціально-психологічної та професійної компетентності, емпатійних здібностей, уміння перетворювати стосунки людей у рівноправне діалогічне спілкування, забезпечити умови для виявлення творчих можливостей.

Однак, як свідчить практика, керівники окремих художніх колективів (режисери, диригенти) вдаються і до авторитарних способів управління. В цьому випадку саме вони й отримують можливість творити і нав’язувати свої ідеї іншим членам колективу. Останнім залишається роль добросовісних виконавців, які не мають права на власну думку.

Певну проблему художнього колективу становить взаємопроникнення офіційної та неофіційної структур взаємовідносин. З одного боку, це сприяє виробленню невимушених відносин, а з іншого – завдає їм шкоди, оскільки позбавляє чіткості та визначеності, вносить плутанину до системи групових норм та санкцій.

Творча атмосфера художнього колективу залежить від якості соціально-психологічного клімату, що зумовлений змістом театрально-художніх відносин. Систему театрально-художніх відносин утворюють:

• міжособистісні відносини у колективі;

• професійно-творчі відносини (зайнятість акторського складу, зміст репертуару, рівень режисури та ін.);

• організаційно-управлінські відносини (стиль управління, умови праці, якість організації підготовки вистав та гастролей та ін.).

Показниками сформованості позитивного соціально-психологічного клімату в художньому колективі є:

• демократичний стиль керівництва;

• сприятливі умови праці;

• відсутність перепон для особистісного розвитку членів колективу;

• позитивний характер горизонтальних відносин (між співробітниками: акторами, статистами, гримерами та ін.);

• переважно мажорний настрій учасників художнього колективу;

• високий рівень соціально-психологічної єдності.

Специфічними показниками сформованості соціально-психологічного клімату театру є:

• визначеність його творчої позиції, цілісності художньої програми та чіткість репертуарної лінії;

• оптимальність взаємодії між режисерами та акторами, акторів між собою та з іншими працівниками театру.

За таких умов кожний член колективу отримує можливість виявити свої здібності, реалізувати потенціали, задовольнити потребу в спілкуванні, успіхові та самоакуталізації. Колектив стає стабільно результативним, визначається позитивними тенденціями у своєму розвиткові.

В несприятливому соціально-психологічному кліматі отримані художнім колективом результати нестабільні. Для їх досягнення потрібно значно більше зусиль, що призводить до емоційного напруження, навіть до фізичного виснаження учасників.

У ринкових умовах конкурентоспроможність художнього колективу залежить від його іміджу. Імідж (образ) художнього колективу – це те емоційно забарвлене враження, яке він та її його учасники справляють на людей. Такий образ закріплюється в уявленнях і стає стереотипним.

Основними складовими іміджу є зовнішній вигляд та внутрішній зміст. Імідж колективу може бути позитивним, коли в основі уявлення людей про нього переважає довіра, позитивні очікування щодо результатів діяльності). Негативний імідж базується на недовірі до колективу та до його репутації.

Позитивний імідж художнього колективу залежить від таких чинників, як:

• якість діяльності колективу;

• рівень досягнень учасників колективу;

• зміст репертуару;

• рівень культури учасників колективу;

• рівень організаційної культура колективу.

Відчутно впливають на імідж колективу символи, атрибути, назва, девіз тощо.

Важливим чинниками формування іміджу колективу є імідж керівника та його підлеглих, які мають такі основні складові:

• професіоналізм і компетентність;

• динамізм, швидка реакція на кожну ситуацію;

• моральна надійність;

• естетичність зовнішнього вигляду, мовлення та поведінки;

• уміння впливати на людей;

• освіченість та ерудиція;

• високий рівень культури.

Формування іміджу відбувається за принципами повторення, безперервного посилення впливу, «подвійного виклику» (одночасного впливу на розумову та емоційну сфери тих, хто його сприймає).

У ході створення іміджу колективу мають місце два взаємопов’язані процеси (за Г. Почепцовим):

• процес естетичної нейтралізації, за допомогою якого знімаються «гострі кути», тобто ті характеристики, які можуть зашкодити репутації колективу;

• процес естетичної концентрації, який передбачає загострення уваги суспільства на характеристиках, котрі сприятимуть побудові потрібного іміджу¹.

Основними інструментами створення іміджу художнього колективу є:

• позиціонування – обґрунтування практичної привабливості колективу для конкретних соціальних спільнот у формі подання привабливих характеристик, акцентування уваги на цих характеристиках (наприклад, «У виставах театру беруть участь ваші улюблені актори»);

• міфологізація – підлаштування під існуючі у суспільстві міфи: історичні – щодо ролі народу, регіону в історії; сімейні – щодо відносин чоловіка і жінки, батьків та дітей; культурологічні – щодо значущості культурних здобутків у житті людини; героїчні – щодо подолання труднощів та ін. (наприклад, «Репертуар колективу – скарбниця людських почуттів»);

• вербалізація – вибір вдалих слів та виразів, які характеризують колектив (наприклад, «Знахідка театрального сезону»);

• емоціоналізація – внесення в інформацію про колектив емоційного контексту (наприклад, «Колектив, який бентежить душу»);

• деталізація – вибір деталей, які вдало доповнюють загальний образ колективу (наприклад, інформація про здобутки колективу та окремих акторів, відомості про ті важливі події в їхньому житті, які можна висвітлювати з точки зору етики);

• метафоризація у формі слоганів, віршів, казок, анекдотів (наприклад, «Театр майбутнього»);

• визуализація – створення візуального образу колективу та його учасників через оформлення приміщення, зовнішній вигляд учасників, за допомогою афіш, реклами, характерних символів.