7.2.3. Особистість у системі життєдіяльності малої соціальної групи

Однією з важливих проблем соціальної психології є проблема взаємовідносин особистості та соціальної груп, членом якої вона є.

Взаємодія особистості з групою проходить три фази: адаптації, індивідуалізації та інтеграції ¹.

У ході адаптації відбувається пристосування особистості до групи: засвоєння нею групових норм та цінностей, прийняття традицій, опанування притаманними групі формами та засобами діяльності. Прилаштовуючись до відповідних умов, член групи керується прагненням бути прийнятим іншими членами групи, стати подібним до них.

Цей період неоднозначно позначається на особистісному розвиткові. З одного боку, особистість отримує можливості для розширення свого досвіду, засвоєння нових видів, форм, способів діяльності та спілкування. З іншої сторони, може відбутися втрата певних особистісних здобутків. Нові умови групової життєдіяльності можуть спричинити негативні переживання (невпевненість, страх залишитися невизнаним групою, ізольованим від інших), призвести до посилення конформності, втрати готовності висловлювати та захищати власну думку.

Досягнувши в ході адаптації бажаного результату, людина задовольняє потребу уподібнитися до інших членів групи. Проте водночас залишається незадоволеною інша потреба – виявлення своєї індивідуальності (персоналізації). У зв’язку з цим починається інша фаза взаємодії особистості з групою, яка називається індивідуалізацією.

Протягом певного часу вона активно шукає способи впливу на інших з метою отримання визнання: демонструє свої професійні якості, матеріальні статки, зовнішність, ерудицію тощо. У випадку невизнання групою жодної із продемонстрованих особливостей, людина або шукає додаткові можливості впливу на групу, або вступає у конфронтацію з нею. Останній варіант, як правило, негативно позначається на особистісному розвиткові і нерідко супроводжується посиленням таких рис характеру, як ворожість, підозрілість, негативізм. В таких обставинах особистісна оцінка стає неадекватною: невиправдано високою, або заниженою.

Якщо індивідуальні особливості особистості визнаються і приймаються групою, або група змінює свою думку під її впливом, розпочинається третя фаза взаємодії – інтеграція. Вона супроводжується розв’язанням іншої суперечності, яка полягає в тому, що особистість прагне бути прийнятою групою такою, якою вона є, досягти визнання своєї індивідуальності, а група готова прийняти та підтримати лише ті індивідуальні особливості, які відповідають груповим нормам, цінностям, традиціям, способам спільної діяльності.

На цьому етапі можливі не тільки особистісні зміни, а й зміни в життєдіяльності групи, що виявляються в новій якості відносин та діяльності.

У разі нерозв’язання окресленої суперечності відбувається явище дезінтеграції – ізоляції особистості, або її витісненні зі складу групи. Це зумовлює повернення до попередніх фаз взаємодії у формі повторної адаптації, або повторної індивідуалізації, утруднених попередньо отриманими незадовільними результатами.

Важливою для особистості є її взаємодія з референтною групою. На думку М. Заброцького, членство особистості в реальній референтній групу створює психологічно сприятливі умови для її успішного розвитку¹.

Входження особистості в групу передбачає її включення до системи міжособистісних відносин – системи зв’язків між членами групи, за допомогою яких забезпечується спільна діяльність та спілкування, реалізується мета групи та потреби її учасників.

Зміст міжособистісних відносин зумовлений такими основними параметрами, як:

• ступінь психологічної близькості членів групи (близькі, віддалені);

• позиції членів групи один щодо одного (домінування, залежність, рівність);

• ставлення членів групи один до одного (позитивне, негативне, байдуже, неоднозначне);

• оцінка з позиції виконання приписаної групою ролі (зірка, виконавець, партнер, конкурент тощо).

Залежно від змісту міжособистісних відносин, кожний член групи виконує свою роль, яку засвоює переважно через пристосування до вимог інших членів групи. Її виконання є типовим, проте супроводжується певними відмінностями, зумовленими індивідуальними особливостями виконавців.

Міжособистісні відносини у групі мають офіційний або неофіційний характер. Офіційними міжособистісними відносинами вважають ті, які реалізуються відповідно до офіційно визнаних норм, визначаються субординаційністю – дотриманням системи підпорядкування та підлеглості, виконанням правил службової дисципліни.

Неофіційні відносини не мають чіткої регламентованості та реалізуються на основі раціонально-емоційного ставлення членів групи один до одного: визнання необхідності взаємозв’язку, симпатії, антипатії тощо.

Ці емоційно-почуттєві переживання є двосторонніми – члени групи формують певну якість емоційного ставлення один до одного і отримують відповідне ставлення до себе. Їх виявлення не є однозначним та цілковито зрозумілим і потребує розшифрування та тлумачення (див. главу 6). Такі переживання переважно задаються групою, мають соціальне значення (наприклад, відданість справі групи, повага до інших, обов’язок по відношенню до інших тощо), тобто виникають в ході задоволення соціальних потреб і підлягають соціальному контролю.

Емоції і почуття, які мають соціальне значення, називають соціальними. Соціальні емоції і почуття можуть бути позитивними (кон’юктивними) і негативними (диз’юнктивними). Перші з них виникають внаслідок єдності думок, прагнень, мрій, цілей членів групи, досягнення ними бажаного соціального становища, отримання позитивної оцінки та ставлення з боку інших і виявляються у вигляді прихильності, дружелюбності, відданості, взаємодопомоги, взаємовиручки тощо.

Негативні емоції і почуття зумовлені невідповідністю між прагненнями індивіда та його реальним становищем у групі. Дослідники вказують на першочергову присутність в цій групі почуттів сором’язливості, збентеження, заздрості, ревнощів².

Сором'язливість зумовлена невпевненістю в собі, низькою самооцінкою, що формується внаслідок порівняння себе з іншими. Сором'язлива людина намагається бути непомітною, уникає контактів з іншими.

Заздрість також є результатом соціального порівняння, що призводить до усвідомлення переваги іншого (того, що власний статус є нижчим за статус іншого (інших). Це почуття виявляється у вигляді роздратування, злості, тривоги, страху. Заздрість виникає в людей, яким притаманні такі риси характеру, як честолюбність, упередженість, егоїзм, лінощі. Внаслідок переживання заздрості з’являється прагнення отримати те, чим володіє інший, тобто піднятися до його рівня, або (і це дуже небезпечно) зруйнувати те, чого досяг інший, отже, знизити рівень його успішності.

Збентеження виникає через усвідомлення своєї недосконалості – невідповідності зовнішності, дій, поведінки прийнятим у групі стандартам. Збентежені члени групи приділяють багато зусиль для того, щоб бути визнаними іншими.

Ревнощі породжуються страхом втратити добре ставлення (визнання, повагу, любов) іншого (інших) члена групи. Ревнощі зумовлені присутністю третьої сторони, яка, на думку індивіда, зазіхає на його права щодо такої якості відносин з боку цього іншого. Ревнощі виникають у різноманітних видах відносин: між співробітниками з приводу ставлення до них керівника, між друзями через появу в їхній групі ще однієї особи. Причиною ревнощів може бути і певний предмет чи вид діяльності, яким захоплений один із членів групи (колекціонування, спорт, робота). З появою ревнощів людина починає виявляти емоційну холодність, грубість. Вона прагне підпорядкувати іншого за допомогою вимог, критики чи демонстрації своїх страждань.

Схарактеризовані явища помітно впливають на стан міжособистісних відносин, або соціально-психологічний клімат групи, і позначаються як на настрої її поодиноких членів, так і на життєдіяльності всієї групи.

За наявності сприятливого соціально-психологічного клімату у групі панують взаємодовіра, задоволення від спільної діяльності та спілкування. В діяльності такої групи переважає успіх, з’являються позитивні перспективи для розвитку кожного її учасника. Це виявляється у психологічній сумісності та спрацьовуваності між членами групи.

Психологічна сумісність – явище, яке визначається задоволенням людей від спілкування один з одним, прагненням зберегти стосунки. Для психологічної спрацьовуваності є характерним результативність спільно виконуваної діяльності та отримання виконавцями задоволення від спільно здобутого результату.

Несприятливий соціально-психологічний клімат спричиняє дезінтеграцію (роз’єднання) групи, зумовлює переважно негативні переживання тих, хто її наповнює, ускладнює адаптацію до її умов нових членів групи. Сформовані в таких умовах відносини нерідко зумовлюють пригнічення творчої, обдарованої особистості, стають на заваді її розвиткові.

На соціально-психологічний клімат групи впливають й інші чинники, зокрема загальний соціально-психологічний клімат суспільства (макроклімат), умови життєдіяльності групи (сфера діяльності, вид діяльності, матеріальне оснащення, інформаційне забезпечення діяльності тощо), цілі та цінності групи, групова думка, якість лідерства та керівництва, особливості групової динаміки.

Варто зазначити, що через систему міжособистісних відносин реалізується як вплив групи на особистість, так і зворотний вплив особистості на групу. Останній залежить від таких чинників, як:

• біографічні характеристики особистості: вік, стать, освіта, соціально-економічний статус, професія, стаж трудової діяльності;

• психологічні характеристики особистості: темперамент, характер, здібності, спрямованість;

• соціально-психологічні характеристики особистості: комунакативність, комунікабельність, рівень особистісних домагань, соціальна сенситивність (чутливість).