1.3. Принципи і методи психології

У вивченні психічних явищ психологія спирається на низку основних вихідних положень – принципів. До них належать принцип детермінізму, принцип відображення, принцип єдності психіки і діяльності, принцип розвитку, системно-структурний принцип.

Детермінізм – філософське вчення про об’єктивний закономірний взаємозв’язок та причинну зумовленість всіх явищ дійсності. Відповідно до принципу детермінізму всі психічні явища вважаються причинно зумовленими (детермінованими). Така детермінація має місце як у філогенезі, тобто у ході історичного розвитку органічного світу організмів (видів, родів, сімейств, порядків, класів, типів організмів), так і в онтогенезі – у процесі індивідуального розвитку організму, тобто в сукупності перетворень, що відбуваються з організмом від народження і до завершення життя.

Психіка людини детермінована об’єктивними явищами і водночас є важливою детермінантою її поведінки і діяльності.

Рівні детермінації вирізняють залежно від того, під яким кутом зору розглядають людину: як організм, як індивід, або як особистість. Функціонування організму зумовлюють біопсихічні детермінанти (спадкові і здобуті), які спричинюють низку реакцій на зовнішні умови (наприклад, відчуття холоду, болю, спраги). На рівні індивіда актуалізуються соціопсихічні детермінанти, котрі спонукають до вступання у відносини з іншими та реалізацію на цій основі нормативної поведінки. На рівні особистості утворюється особливий підрівень соціопсихічної детермінації, що є причиною формування неповторних властивостей психіки людини і зумовлюють її здатність до пізнання суттєвих параметрів світу та свого «Я», створювати нове у навколишньому та в самій собі.

Принцип відображення розкриває природу психічних функцій як відображувальних. Відображення має сигнальний характер і втілюється у певних знаках. Найважливішим для людини знаком є слово. За допомогою слова вона позначає явища і предмети, особливості їхньої взаємодії та впливу на власні органи чуття.

За принципом єдності психіки і діяльності психіка виступає як внутрішній, ідеальний план (програма, модель) діяльності. Це дає людині можливість орієнтуватися в навколишньому середовищі, засвоювати і продукувати життєвий досвід. З іншого боку, зміст психічного визначається і спрямовується діяльністю, в ході якої виявляється міра адекватності психічних моделей, ступінь відповідності отриманих результатів запланованим цілям, з’ясовуються можливості людини, здійснюється цілеспрямоване перетворення навколишнього та самотворення особистості.

Згідно принципу розвитку психіка розуміється як продукт розвитку і результат діяльності. Розвиток – це процес кількісних і якісних змін, що відбувається в ході визрівання і формування психофізіологічних структур організму та в процесі присвоєння і перетворення людиною дійсності в діяльності.

Відповідно до системно-структурного принципу психіка є складною відкритою системою взаємопов’язаних елементів (пам’яті, мислення, уяви, емоцій, волі і т.п.). За допомогою психіки відбувається взаємодія людини з ширшими системами (біологічною і соціальною) та їхніми складовими.

Викладене дає змогу розуміти психічні явища як:

• причинно зумовлені;

• продукт відображення;

• єдність внутрішнього плану та зовнішніх проявів діяльності і поведінки;

• такі, що розвиваються;

• системні, що мають складну структуру і водночас входять до складу значно ширших систем.

Дослідження психічних явищ здійснюють за допомогою розроблених наукою методів.

Метод наукового дослідження розуміють як спосіб досягнення дослідницької мети. Він охоплює сукупність прийомів теоретичного і практичного освоєння (пізнання) дійсності, котрі допомагають здобути нове знання.

Метод наукового психологічного дослідження – це спосіб пізнання психічних феноменів, встановлення об’єктивних закономірностей їхнього розвитку та функціонування.

Методи психології поділяють на 2 групи: пізнавальні (дослідницькі) і методи активного впливу на особистість.

У групі пізнавальних (дослідницьких) методів вирізняють такі підгрупи, як:

1. Організаційні методи:

• порівняльний метод – зіставлення груп досліджуваних явищ, що дає змогу виявити їхні спільні риси та відмінності;

• лонгітюдний метод – багаторазові обстеження одних і тих самих явищ протягом тривалого часу, що уможливлюють виявлення особливостей їхнього розвитку;

• комплексний метод – вивчення психічного явища представниками різних наук, що супроводжується застосуванням різних засобів дослідження і забезпечує всебічну характеристику об’єкта дослідження.

2. Емпіричні методи:

• спостереження і самоспостереження – метод збору інформації про об’єкт дослідження без втручання в хід подій, що здійснюється відповідно до попередньо розроблених плану та програми, супроводжується фіксацією фактів, завершується аналізом та інтерпретацією отриманих даних;

• експеримент – метод, який передбачає створення дослідником (експериментатором) спеціальних умов для виникнення певних психічних явищ (процесів, станів тощо) у досліджуваних, зміну цих умов, випробування різних їх варіантів з метою вивчення впливу на психічні явища; означений метод може реалізуватися як: а) лабораторний експеримент – проводитися в лабораторних умовах з використанням спеціальної апаратури та у взаємодії з досліджуваним, який є поінформованим про участь в експерименті; природний експеримент – здійснюватися в звичайних умовах життєдіяльності, коли досліджуваний не підозрює про експериментування і поводить себе природно; б) констатувальний експеримент – супроводжується вивченням психічного явища у наявних умовах) та формувальний експеримент – визначається внесенням змін у зовнішні умови, які, в свою чергу, викликають зміни у досліджуваному явищі;

• психодіагностичні методи:

бесіда та інтерв’ю – методи, які дають змогу отримати дані про досліджуване явище (переважно про зміст настроїв та ставлення людини до себе та до навколишнього світу) шляхом спілкування з досліджуваним за допомогою заздалегідь підготовленої системи запитань;

анкетування – метод збору фактів за допомогою письмових самозвітів досліджуваних, що формуються як відповіді на запитання: відкриті анкети передбачають вільний вибір опитуваним форми відповіді; у закритих анкетах пропонуються для вибору заздалегідь підготовлені варіанти відповіді; напіввідкриті анкети надають опитуваному можливість або обрати запропоновану відповідь, або надати власну;

тестування – метод діагностики, який визначається застосуванням стандартизованих запитань та завдань, що мають певну шкалу значень і дають змогу дослідити певні психофізіологічні та особистісні характеристики, виявити рівень сформованості знань, умінь та навичок досліджуваного;

соціометрія та референтометрія – методи, які використовують для дослідження кількісних показників міжособистісних (неформальних) відносин у групі, виявлення їхньої структури на основі вибору одним членом групи інших за ознакою симпатії – антипатії чи референтності (значущості);

• біографічний метод – метод, який забезпечує вивчення досліджуваного явища на основі пошуку даних про особливості життя людини;

• аналіз продуктів діяльності – метод, який дає змогу виявити певні психічні властивості людини на основі аналізу наслідків її діяльності: записів, малюнків, креслень, архівних матеріалів тощо.

3. Методи обробки даних:

• кількісні методи – методи, які уможливлюють кількісний аналіз досліджуваного явища, тобто його відображення у цифрах, графіках, схемах, таблицях, матрицях, діаграмах, гістограмах тощо;

• якісні методи – реалізуються за допомогою таких пізнавальних операцій, як: аналіз – розчленування в думці об’єкта дослідження на елементи з метою їх всебічного вивчення; синтез – об’єднання в думці окремих елементів (сторін, ознак, властивостей, відношень) в єдине ціле; абстрагування – відволікання від другорядних властивостей та відношень об’єкта і водночас зосередження уваги на тих його властивостях, які є безпосереднім предметом дослідження; систематизація – розподіл об’єктів за класами на основі виокремлених головних ознак; порівняння – зіставлення різних об’єктів на основі визначених ознак; узагальнення – сходження до загальних ознак та властивостей певного класу об’єктів, перехід від менш загального до більш загального; моделювання – вивчення оригінального об’єкта шляхом створення та дослідження його копії (моделі), які замінює ті сторони та властивості оригіналу, що становлять інтерес для дослідження; ідеалізація – спосіб логічного моделювання уявних об’єктів (експеримент в уяві).

4. Інтерпретаційні методи:

• генетичний метод аналізу даних дослідження психічних явищ у процесі розвитку – дає змогу виявити етапи, стадії, суперечності розвитку цих явищ;

• структурно-функціональний метод – уможливлює виокремлення елементів у структурі явища та з’ясування їхніх функції.

• системний метод – спрямований на виявлення структурних компонентів психічного явища та взаємозв’язків між ними

Методи активного впливу на особистість використовуються з метою поліпшення її стану, подолання наслідків негативних впливів на психіку. До цих методів належать:

• психологічна консультація – метод, який уможливлює надання необхідної людині психологічної допомоги через виявлення її психологічних можливостей щодо подолання труднощів та розв’язання життєвих проблем;

• психологічна корекція – метод, який використовується з метою виправлення існуючих відхилень від норми у поведінці та діяльності людини та досягнення їхньої нормативної відповідності вимогам соціального і природного середовища;

• психологічний тренінг – метод, котрий застосовується з метою розвитку певних здібностей людини (пізнавальних, комунікативних тощо);

• психологічна терапія та реабілітація – система методів, спрямованих на покращення психічного здоров’я людини, нормалізації її психічного стану; використовується під час стресових станів та психогенічних (непатологічних) станах психіки¹.

Наукове психологічне дослідження – складний процес, який реалізується на таких послідовних етапах, як:

1. Підготовка до дослідження. На цьому етапі виокремлюється проблема, здійснюється ґрунтовне і всебічне вивчення її стану (наукових фактів, положень, висновків), визначається об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження, формулюється гіпотеза дослідження (наукове передбачення його результатів у вигляді положень, які потребують перевірки).

2. Збирання даних. Означений етап реалізується шляхом використання емпіричних методів (спостереження, бесіди, інтерв’ю, анкетування, тестування, експерименту);

3. Обробка даних. Він забезпечує кількісний та якісний аналіз отриманих на попередньому етапі даних;

4. Інтерпретація фактичних даних та формулювання висновків – на цьому етапі синтезується вся отримана інформація, проводиться її узагальнення, встановлюється відповідність отриманих результатів сформульованій гіпотезі;

5. Оформлення результатів дослідження – здійснюється їх подання у текстовій формі та за допомогою схем, діаграм, ілюстрацій тощо.