Тема 5. Соціально-психологічні проблеми дослідження особистості

5.1. Специфіка соціально-психологічного підходу до вивчення психічних явищ

Життєдіяльність людини, її формування як особистості відбувається у суспільстві. Ці обставини зумовлюють необхідність дослідження складних явищ, які стосуються входження індивіда в людське середовище та його поведінки в оточенні інших людей, утворення та функціонування численних малих та великих груп, в яких він перебуває та набуває ознак особистості і з яких складається суспільство.

Такі психічні явища (процеси, стани, властивості) вивчає спеціальна галузь психології, яка називається соціальною психологією.

За висновками Б. Паригіна, виникненню соціально-психологічної науки сприяла низка передумов: емпіричних, філософських, наукових.

Емпіричні передумови сформувалися у вигляді стихійного досвіду використання соціально-психологічних законів і закономірностей, утворення стихійної системи звичаїв, обрядів, церемоній, застосування різноманітних впливів на поведінку.

Маючи емпіричні передумови, соціально-психологічне знання розвивалося в складі філософії та інших наук приблизно з V ст. до н.е. по XIXст. н.е.

Філософські передумови – найглибші витоки соціальної психології. Вони виявились як світоглядні положення про взаємодію людини і суспільства у соціоцентризмі Платона, в індивідуалістичній концепції Аристотеля, в теорії суспільного договору (Сократ, Епікур, Дж. Локк, Ж.Ж.Руссо), в дослідженнях психологічних особливостей народів різних епох (Г. Гегель), в обґрунтуванні вирішальної ролі людських відносин як засобу виявлення сутності людини та її індивідуальності (Л. Фейербах), в концепції соціально-психологічного аналізу історичного процесу (М. Михайловський) та ін.

Наукові передумови виникли в системі наук про людину (антропології, етнографії, біології, психіатрії, медицині, соціології та ін.), які вивчали питання щодо детермінованості психічного соціальними умовами¹.

Соціальна психологія досліджує явища, які утворюють специфічну соціально-психологічну реальність, зокрема:

• психічні процеси, стани, властивості індивіда, зумовлені його включенням у систему відносин з іншими людьми та входженням у різноманітні групи;

• взаємодію між людьми, що призводить до певної якості відносин між ними;

• становлення індивіда як особистості, зумовлене входженням у систему відносин між людьми;

• психічні процеси, стани, властивості різноманітних соціальних груп, утворених людьми;

• масові психічні явища: моду, чутки, паніку та ін.

Специфіка соціально-психологічного підходу до вивчення означених явищ полягає в розгляді психічного як продукту соціально-історичного розвитку людини і суспільства, яке, в свою чергу, має здатність відображати і регулювати соціальне.

Експериментально доведено, що перебіг психічних процесів і, як наслідок, поведінка людини, змінюється через присутність та вплив інших людей, залежить від її відносин з ними, від особливостей її перебування в тій чи іншій соціальній групі. Людина поводиться, думає, переживає по-різному залежно від того, знаходиться вона наодинці, в оточенні рідних, друзів чи незнайомих людей. Вступаючи в контакти з іншими людьми, входячи до складу тієї чи іншої групи (сім’ї, класу, трудового колективу), вона потрапляє в ситуацію, коли потрібно узгоджувати свою поведінку з виробленими цими групами нормами та цінностями.

В цій системі відносин людина не є пасивною – вона може впливати на інших людей, регулювати свої відносини з ними, змінювати та створювати нові норми та цінності.

Отже, соціально-психологічна реальність утворюється на межі психічного і соціального і існує за умови взаємодії цих двох феноменів. Взаємодія між психічним і соціальним є закономірною, динамічною і зумовлена дією певних механізмів (наприклад, механізмів розвитку соціальної групи тощо).

Таким чином, можна погодитися з І. Цимбалюком, який дає визначення соціальній психології як такій, що вивчає закономірності становлення соціально-психологічної реальності, її структуру, механізми розвитку і функціонування².