4.2.2. Операціональна підсистема діяльності

Діяльність відбувається як низка взаємопов’язаних дій – відносно завершених елементів діяльності, які дають змогу виконати одну просту задачу, що входить до складу цілі діяльності.

Дії у свою чергу складаються з рухів:

• вроджених (безумовно-рефлекторних);

• набутих (умовно-рефлекторних), які засвоюються та вдосконалюються впродовж життя за допомогою навчання і виховання та відповідно до умов, в яких відбувається життєдіяльність людини;

• предметних рухів, що спрямовані на предмети, на забезпечення контактів з людьми та тваринами;

• поз – рухів, пов’язаних із забезпеченням певного положення тіла у просторі;

• переміщень – рухів, які забезпечують просування тіла у просторі: ходіння, стрибки та ін.;

• виразних рухів, котрі зумовлюють скорочення м’язів обличчя і тіла під час спілкування: міміка, пантоміміка;

• жестів – рухів рук;

• мовленнєвих рухів (рухів гортані та голосових зв’язок), які забезпечують мовленнєву діяльність.

В цих рухах беруть участь різноманітні групи м’язів тіла. Їх активність зумовлюється не тільки змістом задачі, а й умовами її виконання. Так, презентуючи глядачам образ схвильованої людини, актор буде контролювати свої рухи відповідним чином: наприклад, рухатися в дещо прискореному темпі, здійснювати більше переміщень від одного предмету до іншого.

Кожна дія реалізується за допомогою операціональних засобів: знань, умінь і навичок.

Знання – це сукупність засвоєних людиною відомостей, понять і уявлень про дійсність, які дають змогу визначити цілі діяльності, спланувати діяльність та досягти результату. До системи знань належить засвоєна людиною інформація про навколишній світ та про себе.

Знання наукового змісту дають змогу передбачати певні явища, контролювати їх, керувати ними. Художні та житейські (донаукові) знання мають описовий характер. За їх допомогою люди констатують та фіксують факти дійсності.

За певних умов люди виконують дії майже автоматично: ходять, пишуть, вживають їжу, говорять. У такий спосіб люди виконують багато дій. В цих випадках йдеться про наявність навичок.

Навички – це засвоєні та частково автоматизовані моторні, сенсорні і розумові дії, які виконуються швидко, з легкістю, не потребують напруження свідомості і забезпечують ефективність діяльності.

Навички формуються внаслідок вправ – неодноразового повторення одних і тих самих дій.

Під час формування навички спостерігаються такі явища:

• змінюються прийоми (способи виконання, контролю та регулювання) виконання дій;

• змінюються прийоми сенсорного контролю за діями;

• змінюються прийоми центрального регулювання дії¹.

Зміни першого порядку призводять до того, що дії, які раніше виконувалися ізольовано, зливаються в єдиний акт, виконуються без перерви між окремими складовими. Так, накладаючи грим, студент виконує спочатку багато зайвих рухів: перебирає фарби, пензлі та інше обладнання, розглядає їх, розмірковує, з чого почати, виконує рухи повільно, невпевнено, робить помилки. Поступово правильність та точність рухів підвищується. З’являється суміщення рухів, прискорюється темп їх виконання.

У ході змін другого порядку зоровий контроль може замінитися м’язовим (кінестетичним). Наприклад, за допомогою вправ студент досягає такого рівня, що багато рухів, пов’язаних з накладанням гриму він не помічає – руки ніби самі роблять необхідні операції. Тому в ході діяльності він може виконувати інші дії: спілкуватися з колегою, слухати музику тощо.

На цій основі виникає здібність швидко розрізняти і виокремлювати орієнтири, необхідні для контролю діяльності. Зокрема в актора розвиваються здібності розрізняти ознаки, котрі характеризують якість накладання гриму на всіх етапах гримування.

Зміни третього порядку полягають в тому, що увага, яка раніше більшою мірою була сконцентрована на способах дії, переноситься на обстановку та результати діяльності. Перехід від однієї дії до іншої відбувається без спеціального планування. Навичка починає функціонувати як автоматизований прийом виконання дії.

Формування навичок залежить від змісту досвіду людини. Вони складаються у взаємодії з іншими навичками, якими вже володіє людина. Нерідко під час виконання нової задачі вона робить спроби розв’язання за допомогою відомих прийомів. Так, на заняттях зі сценічної мови студент використовує прийоми виразного читання, якими оволодів раніше. Якщо ним отримується позитивний результат, відбувається позитивне перенесення навичок, або їх індукція. У випадку, коли попередньо сформована навичка перешкоджає виробленню нової, має місце її негативне перенесення, або інтерференція. Отже, індукція полегшує процес засвоєння навички, а інтерференція – заважає. У другому випадку процес переучування ускладнюється наявністю попередньо сформованої навички.

Все ж, незважаючи на здатність навичок до удосконалення та позитивного перенесення, вони можуть виявитися недостатніми для виконання діяльності у певних складних, незвичних ситуаціях. Для цього потрібні уміння – сформовані у ході засвоєння досвіду можливості творчо застосовувати наявні знання та навички і досягати бажаного результату в будь-яких (навіть незвичних, нових) ситуаціях діяльності.

Формування умінь відбувається: по-перше, шляхом проб і помилок у ході розв’язання задач; по-друге, шляхом управління психічною діяльністю особистості: ознайомлення з прийомами обробки інформації, необхідної для розв’язання задачі, з різноманітними способами виконання однієї задачі, вироблення готовності до пошуку можливостей її розв’язання.

Залежно від змісту діяльності розрізняють навички та уміння самообслуговування, виробничі, розумові, мовленнєві, художні та ін.

Сформованість знань, навичок та умінь є неодмінною умовою успішної діяльності в усіх сферах життя, в тому числі в мистецькій галузі.