Тема 4. Дієво-практична сфера особистості

4.1. Поняття діяльності

Діяльність – важливе явище в житті людини. З її допомогою можливе не тільки пристосування до умов навколишнього світу, а й внесення в них необхідних змін.

У діяльності особистість виступає як суб’єкт взаємодії з навколишнім: виявляє активність, визначаючи мету, обираючи та плануючи способи і засоби її досягнення. В ході діяльності вона засвоює досвід попередніх поколінь, розвиває свої знання, уміння та навички. Розв’язуючи проблеми, які виникають в процесі діяльності, вона знаходить нові рішення, удосконалює себе і саму діяльність. У цьому процесі відбувається розвиток самої особистості.

Оскільки вона детермінована як органічними потребами, так і вимогами з боку суспільства, останнє визначає здатність особистості виконувати суспільно значущі дії.

Діяльність – це специфічна форма усвідомленого активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якого є його доцільна зміна і перетворення.

Активність є загальною характеристикою живих істот, що полягає в динамічності їхньої життєдіяльності і є джерелом підтримки життєво значущих зв’язків з навколишнім середовищем.

Активність можна розглядати з двох точок зору. З одного боку – це засіб стримування такого психічного стану людини, як переживання, а з іншого – це енергія, яку використовують у специфічній реакції, що виявляється в бажанні діяти та його реалізації.

Тому активність особистості можна розглядати як міру її взаємодії з навколишнім світом. Специфічною особливістю такої взаємодії є здатність особистості виходити за межі заданої ситуації і виявляти надситуативну активність, яка не зумовлена ні внутрішніми потребами, ні зовнішніми вимогами.

В цьому випадку людина націлена на отримання вищого за необхідний нового результату та відповідно претендує на високу оцінку з боку інших людей, формує високу самооцінку. Це свідчить про ціннісну зумовленість особистісної активності, її залежність від життєвих смислів особистості, від її життєвої позиції.

У співвідношенні з діяльністю активність виступає як динамічна умова її становлення, реалізації та видозміни.

Діяльність визначається певними специфічними особливостями.

По-перше, вона має суспільний характер – людина реалізує діяльність, виконуючи дії, що були відкриті та вдосконалені іншими в ході суспільного розвитку.

По-друге, діяльність є цілеспрямованою, тобто усвідомленоюю і реалізується відповідно до заздалегідь визначених цілей, спрямовується на досягнення відповідних цілям результатів.

По-третє, діяльності властива систематичність – вона має довготривалий, повсякденний, повторюваний, тобто систематичний характер.

По-четверте, характерною особливістю діяльності є плановість. Дії, з яких вона складається, взаємопов’язані між собою, виконуються послідовно, здійснюються відповідно до певного плану.

Побудова плану діяльності та його реалізації пов’язані з явищами інтеріоризації та екстеріоризації.

Інтеріоризація – це процес мисленнєвого оперування образами предметів. Вона уможливлює перехід від зовнішньої сторони діяльності (фізичної) до внутрішньої – ідеальної (психічної). У ході інтеріоризації людина уявляє свою майбутню діяльність у думці, виконує ідеальні (уявні) операції з предметами діяльності, подумки змінює їх якості. Важливим засобом інтеріоризації є слово. Слово та інші символи (схеми, карти, моделі тощо) дають змогу оперувати інформацією про предмети за умов їх відсутності, регулювати дії, використовуючи знання, ідеали, вимоги, правила, увесь накопичений досвід.

Екстеріоризація – це процес перетворення внутрішньої (психічної) діяльності в зовнішню (фізичну), перенесення мисленнєвих дій назовні.

Діяльність вважають складною системою, яка складається з чотирьох підсистем: потребнісно-мотиваційної, регуляторної, операціональної, інформаційної¹.