3.4. Психічні стани

Психічний стан – це характерний для конкретного моменту часу функціональний рівень психіки, який виникає під впливом внутрішніх або зовнішніх чинників і визначає якість життєдіяльності та вияв психічних властивостей людини.

За сферою прояву психічні стани можуть реалізуватися як:

• емоційні стани – настрої, афекти, тривога, напруга та ін.;

• вольові стани – рішучість, готовність розгубленість та ін.;

• пізнавальні стани – зосередженість, уважність, захоплення, замисленість та ін.

За глибиною і тривалістю виокремлюють: нестійкі (оперативні), довготривалі (поточні) та хронічні (перманентні) стани.

За ступенем усвідомлення психічні стани поділяють на менш усвідомленні (сон, дрімота) та більш усвідомлені, що виникають під час неспання (уважність, зосередженість); патологічні (зумовлені розладами особистісних сфер: дратівливість, розсіяність); змінені, що виникають під час гіпнозу та медитації; штучно викликані, які досліджуються з лікувальною метою.

Психічним станам притаманні цілісність – вони характеризують психічну діяльність у певний момент часу загалом. Психічні стани є відносно стійкими порівняно психічними процесами і водночас мінливими, оскільки змінюються з часом, мають початок і кінець, та різноманітними (виявлятися в різних формах). Психічним станам властива полярність – кожному психічному станові відповідає протилежний за змістом стан (надія і зневіра, рішучість і розгубленість, подив і байдужість, піднесення і апатія, напруження і спокій). Ці явища є типовими (визначаються однаковістю реагування на подібні для різних людей ситуації: страх, тривога в ситуації небезпеки, піднесення у ситуації успіху). Водночас людям притаманна своєрідність проявів психічних станів, що зумовлене їхніми індивідуальними особливостями, моральними рисами, ступенем засвоєння досвіду тощо.

Психічні стани зумовлюють поведінку особистості, впливають на її подальший розвиток, позначаються на діяльності. Тому вони можуть сприяти, або заважати виконанню професійних завдань.

Найважливішим для професійної діяльності є стан готовності (емоційної, вольової, пізнавальної) до її виконання, до розв’язання пов’язаних з нею завдань. Вирізняють такі рівні готовності, як:

• настрій щодо реалізації дій;

• ситуативна готовність, що виявляється лише в певних ситуаціях і стосовно конкретного виду діяльності;

• постійна внутрішня готовність, яка має місце в будь-яких умовах діяльності і в будь-який час.

Досягнення необхідного рівня готовності можливе шляхом загальної попередньої психологічної підготовки до діяльності та безпосередньої психологічної підготовки до виконання конкретних завдань: активізації потрібних та подолання негативних станів. До числа негативних станів належать: фрустрація, ригідність, страх, фобії (патологічний страх як реакція на певні ситуації та об’єкти, що визначається неможливістю подолання за допомогою вольового зусилля).

Стан готовності до творчої діяльності виявляється передусім як захоплення предметом творчості, як когнітивна зосередженість на ньому, як усвідомлена необхідність виявляти вольові зусилля. Він породжує натхнення, яке спонукає до творчості і сприяє творчому розвиткові особистості.

Висновки

Психічні процеси (пізнавальні, емоційні, вольові) і стани забезпечують первинне відображення й усвідомлення дійсності та зумовлюють відповідні форми реагування, рівень працездатності та якість функціонування психіки і водночас ставлення людини до власних психічних явищ.

За допомогою пізнавальних процесів відбувається отримання безпосередніх вражень про зовнішні ознаки предметів і явищ (чуттєве відображення) та їх опосередковане (абстрактне) відображення у формі знань, гіпотез, ідей, теорій. Відображення зовнішньої сторони дійсності реалізується через процеси відчуття, сприймання, пам’яті. Осягненню її сутності сприяють процеси мислення, уяви, мовлення. Перебіг цих процесів стає можливим за умови спрямування свідомості людини на певні об’єкти в формі уваги.

Емоційні процеси відрізняють від пізнавальних тим, що зумовлюють іншу форму відображення – переживання, яке характеризує ставлення людини до того, що її оточує та до себе. Людина переживає все, що з нею відбувається. Переживання – це своєрідні сигнали про те, що в даний момент часу є актуальним для людини, які її потреби задоволені, наскільки значними є перешкоди на шляху їхнього задоволення, що є головним в даний момент життєдіяльності.

Емоції – це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Кожна людина має свою емоційну спрямованість, яка вирізняється порівняно постійними для неї переживаннями, виявляється в емоційному тоні відчуттів і вражень та емоційних станах.

На найвищому рівні розвитку емоції виявляються як почуття – переживання, які мають чітко виражений предметний характер і виникають стосовно матеріальних і духовних об’єктів, які становлять вищі потреби особистості.

Емоції і почуття – це система сигналів про все, що відбувається навколо людини і з самою людиною. Вони виконують функцію оцінки, інформуючи про значення того чи іншого явища, і позначаються на регуляції її поведінки, породжуючи потяги, прагнення, бажання. В ситуаціях, коли ці чинники є недостатньо дієвими, регулятивну функцію виконує воля – форма усвідомленої мотивації, спрямована на створення додаткового спонукання (чи гальмування) до соціально необхідної чи соціально контрольованої дії.

Емоції, почуття і воля утворюють афективну сферу особистості. Регулятивний вплив афективної сфери виявляється в емоційних станах (емоційних, вольових, пізнавальних) – характерних для конкретного моменту часу функціональних рівнів психіки, які визначають якість життєдіяльності та вияв психічних властивостей людини.

Результативність професійної діяльності зумовлює стан готовності до її виконання. Стан готовності до творчої діяльності сприяє отриманню людиною нових, оригінальних продуктів, уможливлює її творчий розвиток.

Словник основних термінів

Абстрагування – операція, яка базується на відволіканні від неістотних ознак предметів і явищ та виокремленні в них основного, головного.

Адаптація – явище зміни чутливості того чи іншого аналізатора, що відбувається під час впливу подразника.

Аналіз – розчленування складного об’єкта на частини, виокремлення в них аспектів, елементів, ознак, властивостей.

Афект – реакція на екстремальні ситуації, які людина не може розв’язати і які характеризуються вибуховим характером виникнення, високою інтенсивністю та бурхливістю переживання, коротко тривалістю перебігу, зниженням рівня свідомого контролю.

Взаємодія відчуттів – зміна чутливості аналізаторів внаслідок подразнення інших органів чуття.

Відтворення – процес відновлення збереженої в пам’яті інформації та її використання в діяльності і в спілкуванні.

Відчуття – процес відображення в психіці людини окремих якостей і властивостей предметів і явищ дійсності, що відбувається за умови їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Воля – форма усвідомленої мотивації, спрямована на створення додаткового спонукання (чи гальмування) до соціально необхідної чи соціально контрольованої дії

Емоції – загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності.

Емоційний досвід людини – усталені способи емоційного реагування, певна ієрархія емоцій і почуттів.

Емоційність – властивість, котра визначає зміст, якість та динаміку емоцій та почуттів людини.

Забування – процес, котрий відбувається як згасання зафіксованих у пам’яті образів і робить їх відтворення або утрудненим, або неможливим.

Запам’ятовування – процес закарбування нової інформації, отриманої у вигляді образів сприймання, уявлень, думок, дій, переживань та зв’язків між ними, шляхом її сполучення з інформацією, отриманою раніше.

Зберігання – процес утримання інформації в пам’яті протягом певного часу.

Ілюзія – неадекватне сприймання, що зумовлює неадекватне, викривлене відображення об’єктів, які впливають на органи чуття.

Класифікація – групування об’єктів за певними ознаками.

Конкретизація – рух думки від загального до часткового.

Мислення – психічний пізнавальний процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних зв’язках та відношеннях.

Мислення абстрактно-логічне – вид мислення, що виступає в словесній формі у вигляді абстрактних понять.

Мислення дискурсивне – вид мислення, опосередкований логікою міркувань, що є розгорнутим у часі, реалізується на чітко виражених етапах, досить виразно представлене у свідомості особистості.

Мислення інтуїтивне – вид мислення, яке реалізується на основі безпосередніх чуттєвих сприймань та безпосереднього відображення впливів явищ і предметів об’єктивного світу.

Мислення наочно-дійове – вид мислення, котре розвивається у ході практичної діяльності і визначається тим, що думка формується у процесі конкретних безпосередніх дій з предметами.

Мислення наочно-образне – вид мислення, перебіг якого відбувається в формі образів, котрі людина сприймала у своєму житті.

Мислення практичне – вид мислення, яке реалізується на підставі суджень та умовиводів, що базуються на розв’язанні практичних задач та зорієнтовані на практично ефективний результат.

Мислення репродуктивне – вид мислення, що визначається використанням образів та уявлень, які людина почерпнула з певних джерел.

Мислення творче – вид мислення, спрямований на продукування нових образів, ідей, думок.

Мислення теоретичне – вид мислення, який реалізується на основі міркувань та умовиводів під час розв’язання теоретичних задач і виступає як процес пізнання і створення законів і правил.

Міркування – низки пов’язаних між собою суджень, які використовують для з’ясування істинності певної думки, тобто її доведення чи спростування.

Мова – засіб спілкування людей один з одним, який використовується: 1) для обміну думками; 2) налагодження взаємодії; 3) виявлення своїх почуттів, намірів і ставлення до людей, явищ дійсності та подій; 4) впливу на інших людей та спонукання їх до тих чи інших учинків.

Мовлення – процес практичного застосування людиною мови з метою спілкування з іншими людьми.

Мрія – образ бажаного майбутнього, якого ще немає і може не бути саме у створеному в уявленні вигляді.

Настрій – загальний емоційний фон, який може залежати від кожної ситуації життєдіяльності людини, бути викликаним переживанням актуальних потреб, а також бути зумовленим психологічними особливостями самої людини: спрямованістю, темпераментом тощо.

Пам’ять – процес закарбування, збереження та відтворення того, що людина відображала, робила чи переживала.

Переживання – форма вияву ставлення людини до об’єкта, ситуації, іншої людини, до себе, до того, що її оточує, що вона робить і відчуває.

Пізнавальні процеси – психічні процеси, які забезпечують отримання безпосередніх вражень про зовнішні ознаки предметів та явищ дійсності, їх опосередковане відображення за допомогою набутих знань, побудови гіпотез, теорій, ідей тощо.

Поняття – відображення у свідомості людини загальних і суттєвих властивостей предмета або явища та зв’язків між ними.

Порівняння – операція, що полягає у співставленні предметів і явищ, їх властивостей та відношень один з одним, виявленні спільних рис та відмінностей між ними.

Пороги чутливості – здатність до відчуття, що визначається в межах (нижній та верхній) чутливості того чи іншого аналізатора.

Послідовні образи – продовження відчуття в той момент, коли дія подразника вже припинилася.

Почуття – стійкіші і триваліші за емоції психічні явища, що мають чітко виражений предметний характер і виникають стосовно матеріальних та духовних об’єктів, які становлять вищі потреби особистості.

Почуття інтелектуальні – почуття, котрі виявляються у ставленні людини до процесу пізнання.

Почуття моральні – почуття, котрі відображають ставлення людини до людини і до суспільства.

Почуття праксичні – почуття, які відображають ставлення людини до діяльності.

Почуття естетичні – почуття, котрі відбиваються у ставленні людини до прекрасного та потворного, пов’язані з розумінням краси, гармонії, трагічного, комічного, вишуканого, вульгарного.

Професійне мислення – інтелектуальна діяльність щодо розв’язання професійних задач.

Психічний стан – тимчасовий характерний для конкретного моменту функціональний рівень психіки, який виникає під впливом внутрішніх або зовнішніх чинників і визначає якість життєдіяльності та вияв психічних властивостей людини.

Синтез – мисленнєва операція, котра дає змогу перейти від частин до цілого, об’єднати окремі частини в якісно нове ціле.

Систематизація – об’єднання багатьох об’єктів на основі виокремлення гранично широких ознак; спосіб упорядкування знань.

Сприймання – процес, який забезпечує цілісне відображення в психіці людини предметів і явищ за умови їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Стрес – стан емоційного напруження, що виникає як реакція на дію негативних чинників, які загрожують організмові людини.

Судження – форма мислення, в ході якої утверджуються та відображаються зв’язки між предметами і явищами дійсності

Увага – вибіркова зосередженість свідомості людини на певних предметах і явищах дійсності.

Увага довільна – увага, яка виникає внаслідок свідомих вольових зусиль людини, регулюється нею і визначається цілеспрямованістю, стійкістю, організованістю.

Увага зосереджена – увага, спрямована на один об’єкт чи вид діяльності.

Увага мимовільна – зосередженість свідомості, викликана зовнішніми причинами, зокрема певними особливостями об’єктів дійсності.

Увага післядовільна – увага, яка стає мимовільною після застосування вольових зусиль для досягнення зосередженості на об’єкті.

Узагальнення – об’єднання багатьох предметів і явищ за істотними ознаками, виявленими в процесі абстрагування.

Умовиводи – виведення нового судження з одного або декількох суджень.

Уява – психічний пізнавальний процес створення нових уявлень на основі отриманого людиною досвіду.

Уява абстрактна – вид уяви, що оперує символічними чи схематичними образами.

Уява активна – вид уяви, що полягає в довільній побудові образів та зв’язків і реалізується на основі свідомо визначеного завдання в тому чи іншому виді діяльності.

Уява відтворювальна – вид уяви, що полягає у створенні образів на основі їх опису за допомогою різноманітних знакових систем: словесних, графічних, нотних, формул тощо.

Уява конкретна – вид уяви, яка оперує образами конкретних предметів.

Уява пасивна – вид, уяви, що визначається відсутністю мети у створенні уявних образів.

Уява творча – вид уяви, за допомогою якої створюються нові, оригінальні образи та ідеї.

Фантазія – вид уяви, що визначається продукуванням образів, яких немає і не може бути в дійсності.

Фрустрація – стан втрати надій та життєвих перспектив внаслідок неможливості подолання життєвих труднощів.

Запитання для самоперевірки:

Розкрийте сутність уваги. Чому увага є необхідною для перебігу всіх пізнавальних процесів?

Що таке відчуття? Охарактеризуйте різновиди відчуттів.

Що є характерним для сприймання? За якими ознаками класифікують сприйняття?

Чому сприймання не можна вважати сумою відчуттів?

Який пізнавальний процес називається пам’яттю? Які є види пам’яті?

Які є процеси пам’яті? Охарактеризуйте умови успішного запам’ятовування.

Що таке мислення? Чим відрізняється продукт мислення від продукту сприймання?

Що таке інтелект? Які є чинники розвитку інтелекту?

Якими особливостями вирізняється професійне мислення?

Розкрийте сутність мовлення і мови. Чому мова і мовлення є необхідною умовою для перебігу мислення?

Що таке уява? Які її особливості?

Який взаємозв’язок існує між уявою і творчістю?

Які є можливості для розвитку пізнавальної сфери особистості? Яке це має значення для становлення особистості митця?

Які явища належать до емоційної сфери особистості?

Які властивості притаманні емоціям?

Які Ви знаєте емоційні стани?

Розкрийте сутність почуттів.

Які вищі почуття може переживати людина?

В чому полягають регулятивні функції емоційної сфери особистості?

Яким чином можна розвивати емоційну сферу особистості?

Розкрийте значення емоцій і почуттів у діяльності фахівця театральної галузі.

Розкрийте сутність волі. Охарактеризуйте структуру простої і складної вольової дії.

Яку роль виконує воля у регуляції життєдіяльності особистості?

Які вольові якості необхідні акторові?

Що таке психічний стан? Які є види психічних станів?

Література:

Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник / М.Й. Варій. – К.: Центр учбової літер., 2007. – 968 с.

Варій М.Й. Основи психології і педагогіки: Навч. посіб. / М.Й. Варій, В.Л. Ортинський. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 376 с.

Иванников В.А. Психологические механизмы волевой регуляции / В.А. Иванников. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 140 с.

Кириленко Т.С. Психологія: емоційна сфера особистості: Навч. посіб. / Т.С. Кириленко. – К.: Либідь, 2007. – 254 с.

Клепіков О.І. Основи творчості особистості: Навч. посіб. / О.І. Клепіков, І.Т. Кучерявий. – К.: Вища шк., 1996. – 295 с.

Когнитивная психология: Учеб. / И.В. Блинникова, А.Н. Воронин, В.Н. Дружинин и др.; Под ред.. В.Н. Дружинина, Д.В. Ушакова. – М.: ПЕРСЭ, 2002. – 480 с.

Матюгин И.Ю. Методы развития памяти, образного мышления, воображения / И.Ю. Матюгин, И.К. Рыбникова. – М.: Эйдос, 1996. – 60 с.

Основи психології / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – 4-те вид., стереотип. – К.: Либідь, 1999. – 632 с.

Психологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю.Л.Трофімова. – 3-є вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. – 558 с.

Рогов В.И. Психология познания / В.И. Рогов. – М.: ВЛАДОС, 1998. – 176 с.

Рогов В.И. Эмоции и воля / В.И. Рогов. – М.: ВЛАДОС, 2001. – 238 с.

Розов В.І. Адаптивні антистресові психотехнології: Навч. посіб. / В.І. Розов. – К.: Кондор, 2005. – 276 с.

Роменець В.А. Психологія творчості: Навч. посіб. / В.А. Роменець. 3-тє вид.– К.: Либідь, 2004. – 288 с.

Семиченко В.А. Психические состояния: Модульный курс: Лекции и практические занятия, задания для самостоятельной работы преподавателей и студентов. – К.: Магістр-S, 1998. – 208 с.

Цигульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія: Курс лекцій / Т.Ф. Цигульська. – К.: Наукова думка, 2000. – 190 с.