3.2.2. Почуття

На найвищому рівні свого розвитку емоції виявляються як почуття – найскладніші емоційні утворення, стійкіші і триваліші за емоції психічні явища, що мають чітко виражений предметний характер і виникають стосовно матеріальних та духовних об’єктів, які становлять вищі потреби особистості.

В почуттях узагальнено весь емоційний досвід особистості. Тому в процесі життєдіяльності вони з’являються пізніше за емоції, а їх перебіг великою мірою залежить від виховання. Поступово саме почуття стають детермінантами емоційної сфери людини.

Хоча достатньо повної класифікації цих феноменів не існує, з усієї їх сукупності прийнято виокремлювати чотири великі групи вищих почуттів: моральні, інтелектуальні, праксичні та естетичні.

Моральні почуття відображають ставлення людини до людини і до суспільства. У позитивному значенні вони виявляються як любов, повага, співчутливість, милосердність, патріотизм, відданість, обов’язковість, відповідальність, безкорисливість та ін. Існують і негативні, аморальні почуття: зневага, жорстокість, жадібність, безвідповідальність, зверхність, егоїзм, злорадість.

Інтелектуальні почуття виявляються у ставленні людини до процесу пізнання. За наявності позитивного ставлення вона переживає інтерес до знань, відкриття нового, допитливість. У протилежному випадку спостерігається відсутність пізнавальних інтересів, інтелектуальна пасивність, байдужість.

Праксичні почуття відображають ставлення людини до діяльності – це інтерес до діяльності, задоволення від самої діяльності та отриманого результату, гордість від успіхів, або байдужість до діяльності та її результатів.

Естетичні почуття відбиваються у ставленні людини до прекрасного і потворного, що пов’язано з розумінням краси, гармонії, трагічного, комічного, вишуканого, вульгарного. Естетичні почуття сприяють формуванню естетичного смаку і переживаються як естетична насолода, захоплення, відраза тощо. Переживання естетичних почуттів дає змогу виокремити в повсякденному житті гарні речі, явища, людей, вчинки, піднятися до сприйняття вищих цінностей. Почуття трагічного виникає тоді, коли людина зустрічається зі злом, яке постає у своїй потворності і перемагає (тимчасово чи цілковито) добро. Ставлячись до зла як до принципово несумісного з добром, вона переживає водночас і моральні почуття. Шукаючи способи сприяння добру, вона вдається до інтелектуальної діяльності, що викликає як інтелектуальні, так і праксичні почуття.

Надзвичайно важливим для розвитку особистості є переживання почуття комічного, яке виникає у разі невідповідності між задекларованою значущістю об’єкта (людини, події, факту, явища) та його фактичною безглуздістю, недоладністю. Разом з переживанням схарактеризованих почуттів ми вдаємося і до почуття гумору, що дає змогу побачити позитивні риси у зовні смішних подіях, вчинках, явищах. Людині також властиве почуття іронії, що полягає у протиставленні позитивного негативному, підкресленні недосконалості світу.

На переживання естетичних почуттів особливо сильно впливають природа та мистецтво. Трапляються випадки, коли в ході сприймання мистецького твору людина переживає надзвичайне емоційне потрясіння, яке спонукає її до переосмислення своїх поглядів та життєвих позицій, переоцінки життєвих цінностей та призводить до своєрідного духовне очищення – катарсису.

До особливого виду стійких та глибоких почуттів належать пристрасті. Для пристрасті характерним є те, що вона нерідко цілковито оволодіває людиною, її думками, почуттями, підпорядковує собі поведінку і вчинки. Люди, речі, події, що є предметом пристрасті, виступають як найголовніші, найцінніші в житті. В той же час інші об’єкти дійсності втрачають своє значення, вважаються необов’язковими і другорядними.

Будь-яке почуття може перетворитися у пристрасть. Це трапляється тоді, коли саме воно стає основним спонукальним чинником до думки та дії. При цьому будь-які перепони на шляху задоволення викликають образу, відчай, гнів.

У своїх крайніх проявах пристрасть може зумовити відхилення від норм, руйнування самої особистості. Так, колекціонер може вдатися до злочину, щоб здобути бажаний експонат для своєї колекції. Пристрасть до алкоголю призводить до руйнації організму і свідомості особистості. На певній стадії алкоголізму заради спиртного забуваються справи, розваги, хобі. На випивку витрачаються кошти, призначені для самого необхідного. Вже на першій стадії алкоголізму можуть з’явитися палімпсести – порушення пам’яті, що виявляються у випаданні з неї певних періодів сп’яніння. На другій стадії захворювання ейфорія після вжитого алкоголю замінюється дратівливістю, вибуховістю, незадоволенням, схильністю до агресії. Відбувається деградація особистості, що виявляється в жорстокості, брехливості, грубості, безвідповідальності, егоїзмі. А на третій стадії зникають емоційні прихильності до близьких, втрачається здатність до самокритики, з’являється асистентний синдром, який супроводжується значними соматичними та неврологічними порушеннями. Ще складніші наслідки спостерігаються через пристрасть до наркотиків – виникає виразна фізична та психічна залежність від наркотичних речовин і тяжіння до них стає таким сильним, що хворі нездатні нормально себе почувати без них.

Проте відомо, що помірні прояви пристрасті можуть бути вагомим фактором на шляху досягнення значних успіхів. Так, пристрасне ставлення до своєї професії дало світові багатьох видатних діячів науки, техніки, мистецтва.

Характерною особливістю почуттів є амбівалентність – неузгодженість декількох емоцій, які мають місце у ставленні до предмету почуття. Так, актор може любити театр і водночас хвилюватися перед виходом на сцену. Психологічним наслідком амбівалентності може бути неадекватне ставлення актора до глядачів: з одного боку він може відчувати і приймати їхнє захоплення своєю діяльності, а з іншого – нехтувати почуттями глядачів, зневажати їх. Ще одним проявом цієї якості є вразливість однієї людини щодо неадекватного ставлення до неї з боку іншої, яку вона любить.

З точки зору психології – любов розуміють як моральне ставлення до іншої людини, яке виявляється в радості від того, що ця інша існує у світі. Це безумовне прийняття іншої людини, її сутності. З втратою людини, яку люблять, втрачається і певна частина життя того, хто залишається.

Нерідко почуття любові супроводжується ревнощами – підозрілим ставленням до іншої людини, що виникає через сумніви в її вірності, або через впевненість у невірності. Ревнощі ґрунтуються на переконанні, що кохана людина повинна належати тільки суб’єктові почуття. Ревнощі супроводжуються проявами підозрілості, деспотизму, прагнення обмежити свободу іншої людини, її право на особисте життя, на задоволення власних інтересів, спілкування з навколишніми людьми. Не слід забувати, що на ревнощі нерідко страждають люди із низькою самооцінкою, невпевнені у собі. Це змушує підозрювати всіх: кохану людину у зраді, а тих, хто її оточує – у підступності та зазіханні на їхню «власність».

Досить проблематичним є визначення сутності щастя. Розуміння і переживання щастя глибоко індивідуальні. Одні вважають щастям відсутність перепон на шляху задоволення своїх матеріальних потреб, інші щасливі від свого духовного зростання, а ще інші прагнуть труднощів та повноти життя.

В. Семиченко вважає, що найгостріше щастя переживається тоді, коли задовольняються потреби людини в оптимальному поєднанні позитивних і негативних емоцій, насиченості життя різноманітними переживаннями¹. Почуття щастя виникає, коли вона реалізує себе як особистість, має можливість розкрити свої численні потенціали. Абсолютного щастя не існує – в певні моменти свого життя людина може відчувати себе надзвичайно щасливою, в інші – глибоко нещасною, однак, в цілому щасливою.

В ієрархії життєвих цінностей одне з провідних місць посідає дружба, що виявляється у прихильності до певної людини, побудові інтимно-довірливих взаємин з нею.

Отримуючи негативний досвід спілкування, люди можуть переживати досить неприємні почуття: ворожість (неприязне ставлення до людей, що виявляється в емоціях гніву, відрази, презирства); ксенофобію (ненависть, спрямовану на певні групи населення: іноземців, представників певної національності чи народності); цинізм (стійке презирливе ставлення до культури суспільства, зокрема до його моральних цінностей); заздрість (неприязне, вороже ставлення до успіхів, переваг чи домінуючого становища іншої людини).

Протистояти виникненню цих почуттів можна, розвиваючи емоційну сферу в напрямі культивування позитивних переживань, зокрема почуття причетності, що ґрунтується на емпатії та усвідомленні єдності з іншими людьми, спільності цілей і завдань.

Все викладене дає змогу визначити певні характеристики емоцій і почуттів.

Якісними характеристиками емоцій і почуттів є: знак (позитивні, негативні, амбівалентні), модальність, або зміст переживання (радість, горе, смуток тощо).

До кількісних характеристик емоцій і почуттів належать: сила, глибина, інтенсивність, тривалість.

До числа загальних властивостей емоційної сфери належать:

• здатність до переключення – можливість перенесення з одних причин переживання на інші;

• здатність до передбачення – продукування емоційних сигналів про ймовірні наслідки майбутніх подій, що здійснюється на основі емоційної оцінки попереднього досвіду, зокрема обставин, які раніше сприяли успіхові або невдачі в певній справі;

• утримання в пам’яті – здатність протягом тривалого часу залишатися у пам’яті;

• здатність до просторово-часового зміщення – властивість переживань зміщуватися залежно від спогадів, думок про майбутнє, переміщення у просторі;

• динамічність, що полягає у наростанні емоційного напруження та його розрядці;

• домінантність – властивість, яка характеризується перевагою сильних емоцій і придушенні інших;

• адаптація – здатність до зниження гостроти переживань протягом певного часу перебігу емоції;

• пластичність – полягає у здатності переживати одну й ту саму емоцію з різними відтінками та навіть з різними знаками;

• заразливість – здатність людей переживати однакові стани (нудьгу, паніку, веселощі) за умови їх спілкування;

• іррадіація – можливість поширення настрою з обставин, які його зумовили на всі інші життєві обставини.

Складники емоційної сфери мають і специфічні властивості. До них належать:

• ситуативність, або зумовленість конкретною ситуацією життєдіяльності людини;

• предметність – наповненість емоції актуальним конкретним предметним змістом.

Головна властивість почуттів – визначеність узагальненого ставлення стосовно предмету почуття, що позначається на спрямованості активності особистості на ті чи інші дії щодо цього предмету.

Розвиток емоційної сфери особистості відбувається як процес змін у контексті:

1) включення в неї нових об’єктів (предметів, людей, явищ);

2) підвищення рівня свідомого контролю за своїми емоційними проявами та перехід до емоційної саморегуляції;

3) включення до сфери моральних переживань високих моральних цінностей і норм (відповідальності, обов’язковості, поваги, толерантності, співчутливості);

4) зміни рівня інтеграції кожного почуття (наприклад почуття любові до матері може розширитися до почуття любові до ближнього взагалі).

Розвиненість емоційної сфери визначається сформованістю культури емоцій і почуттів, а саме:

• доцільністю емоцій і почуттів (зокрема їхніх астенічних різновидів);

• доречністю емоцій і почуттів у тій чи іншій ситуації;

• поміркованістю емоцій і почуттів;

• природністю зовнішніх проявів емоцій і почуттів, їх відповідністю істинним переживанням людини;

• відповідністю зовнішніх проявів емоцій і почуттів прийнятим у суспільстві нормам поведінки.

Розвиток емоційної сфери особистості зумовлений передусім її спілкуванням з навколишнім світом. У спілкуванні люди переживають цілий спектр почуттів: інтерес і байдужість, любов і ненависть, симпатію і антипатію. В кожному акті спілкування має місце не тільки обмін інформацією, а й обмін емоціями. Кожний момент спілкування забарвлений різноманітними переживаннями.

Оптимальність цього процесу залежить на перших етапах особистісного розвитку від якості емоційних контактів з найближчими людьми (зокрема з матір’ю). Якщо таке спілкування переривається з будь-яких причин, у дітей на ранніх етапах розвитку спостерігається порушення емоційних реакцій, що виявляється у відчаї або пасивності. З трьох років дитина потребує емоційних контактів не тільки з дорослими, а й з однолітками. Доведено, що теплі позитивні контакти в дитинстві є передумовою душевної теплоти дорослої людини. Люди, які не отримали такого досвіду, в дорослому віці можуть бути сповнені холоду та недовіри до інших.

У шкільному дитинстві відбувається пошук емоційних контактів з ровесниками. Для нормального емоційного розвитку особистості в цьому віці важливими є відносини з педагогами. Якості улюбленого учителя приймаються і наслідуються учнем. У випадку негативного сприймання педагога в учня формується загальна негативна оцінка його особистості та навчання в цілому. Навіть справедливі вимоги з боку учителя можуть сприйматися ним з упередженням.

Емоційному розвиткові особистості сприяє спілкування з мистецтвом. Сприймаючи мистецькі твори, людина починає бачити світ очима митця, осягає його ставлення до дійсності і отримує здатність переживати разом з ним біль і тугу, радість і піднесення.

Таким чином, емоційна сфера особистості забезпечує особливу якість регуляції життєдіяльності людини: від потягу до бажання, а від нього до думки та дії. Проте, як вірно зазначає Т. Кириленко, емоції і почуття визначають спрямованість діяльності особистості, але не вони є основним її регулятором. Там, де бажання недостатньо, регуляторну функцію виконує воля¹.