3.2. Емоційні процеси

3.2.1. Емоції

Емоційна сфера відрізняється від пізнавальної тим, що забезпечує іншу форму відображення – переживання, яке характеризує внутрішній стан людини, її ставлення до навколишнього світу. З іншого боку, обидві сфери функціонують в єдності – з появою кожної думки з’являються відповідні їй емоції і почуття. В свою чергу, переживання життєвих подій закарбовуються в пам’яті, супроводжуються продукуванням уявних образів і думок.

Емоції – це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Це психічне відображення дійсності в формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій. Емоції є реакцією індивіда на ті ситуації, до яких він не може водночас адаптуватись. Вони мають як організуюче, так і дезорганізуюче значення. Однак, як перше, так і друге не тотожне її корисності.

Переживання – це форма вияву ставлення людини до об’єкта, ситуації, іншої людини, до себе, до того, що її оточує. Людина переживає все, що з нею відбувається і через переживання виявляє своє ставлення до навколишнього, до того, що вона робить і відчуває. У переживаннях відбивається оцінка людиною явищ. Вони є спонуканням до дії, засобом передбачення її наслідків. Переживання не існують поза психікою людини. У переживанні поєднується реальне та ідеальне. Зміст переживання визначається ставленням суб’єкта до навколишнього середовища. В ньому також відображається стан суб’єкта, зумовлений взаємовідносинами з довкіллям. Ставлення в переживанні виявляється диференційовано – як смуток, радість, гнів тощо.

У переживанні відображається світ людини. Тому в емоції присутні водночас два світи: зовнішній (об’єктивний), що діє на органи чуття, і внутрішній (суб’єктивний), що виявляється у ставленні людини до об’єктів, які подразнюють її аналізатори.

Отже, переживання – це своєрідні сигнали, які інформують про те, що в даний момент часу є актуальним для людини, які її потреби задоволені, наскільки значними є перешкоди для їх задоволення, що є головним фактором у даний момент життєдіяльності. Таким чином, емоції виконують низку життєво важливих функцій:

• оцінювання дійсності в особливих еталонах (задоволення, незадоволення, інтересу, радості тощо);

• діагностики – ідентифікації переживань, виявлення їхнього зв’язку з життєвими потребами та цінностями;

• стабілізації – передбачення подій на основі слідів пам’яті;

• мобілізації у вигляді активізації всіх сил організму з метою уникнення перешкод або включення в емоційно привабливі події;

• спрямування на певні дії внаслідок прагнення уникнути неприємних в емоційному плані подій та включитися у події, які приносять позитивні переживання;

Реалізуючи ці функції, емоції в цілому виконують інтегративну регулятивну роль у житті людини.

Існують різні характеристики емоцій.

За значущістю переживання для людини емоції поділяються на позитивні та негативні.

За характером впливу на організм – стенічні, які активізують організм, підвищують настрій, посилюють працездатність, та астенічні, котрі пригнічують, знижують його працездатність.

За можливістю регулювання – ті, що піддаються регулюванню, та ті які не піддаються регулятивному впливові.

За характером перебігу – уповільнені та вибухові.

За структурою – однорідні (прості) і складні.

За ступенем значущості – локальні, пов’язані з безпосереднім переживанням певної життєвої події, та фундаментальні, що зумовлені переживанням життєво важливих подій.

За виконуваними функціями – оцінювальні, гальмівні, активізуючі тощо.

Перебіг емоцій супроводжується певними органічними змінами – недиференційованими емоційними відчуттями приємного, неприємного, напруженості і розрядки, збудження і пригніченості. Під час емоційного переживання відбувається диференціація таких змін у вигляді м’язових, температурних реакцій тощо. Ці зміни охоплюють усі органічні функції і призводять організм до стану готовності, наприклад, до втечі чи нападу.

Важливо зазначити, що емоції дістають своє зовнішнє вираження і виявляються у виразі очей, в голосових реакціях (темп, тембр, висота та сила голосу) та у виразних рухах і мікрорухах: у міміці (рухах обличчя), в жестах (рухах руками), у пантоміміці (рухах усього тіла). Такі рухи в людей, які належать до однієї спільноти мають багато спільного: переживаючи радість, вони посміхаються, у гніві напружують своє тіло і нерідко стискають кулаки. Водночас виразні рухи мають індивідуальний характер: в одних людей вони можуть бути яскраво вираженими, в інших – малопомітними. Однак, і в першому, і в другому випадках через сприйняття виразних рухів ми отримуємо можливість увійти в світ емоційних переживань інших людей та розкрити перед ними свій власний світ.

Як бачимо, емоції – це складний процес, який, згідно даних К. Ізарда, охоплює три основні аспекти: 1) нейрофізіологічний, що характеризується електричною активністю нервової системи; 2) нервово-м’язовий, який визначається руховою активністю м’язів та голосовими реакціями; 3) феноменологічний, котрий виявляється як переживання, значуще для суб’єкта¹.

Оскільки люди надають одним і тим самим переживанням різної цінності, у психології було введено поняття загальної емоційної спрямованості особистості. Б. Додонов охарактеризував 10 типів такої спрямованості. В основі запропонованої ним класифікації знаходиться сфера явищ, яка викликають виникнення емоцій. Відповідно до цього основними типами емоційної спрямованості особистості є:

• альтруїстичний тип, спрямований на переживання емоцій відповідно до потреби допомагати іншим людям, приносити їм радість, турбуватися про них, брати участь у розв’язанні їхніх проблем;

• комунікативний тип, в якого емоції виникають на основі потреби у спілкуванні: в обміні думками і переживаннями, в побудові дружніх стосунків з людьми, отриманні від них схвалення, взаємодії з ними, пізнанні інших та досягненні розуміння з їхнього боку;

• глоричний тип – його емоції пов’язані з потребою в самоутвердженні: в досягнення визнання, піднесенні своєї цінності в очах інших людей;

• праксичний тип, переживання якого переважно зумовлені залученням до діяльності певного виду, отриманням результатів;

• пугнічний тип, в емоційній сфері якого переважають емоції, що спричинені потребою в подоланні небезпеки, інтересом до боротьби і виявляються у прагненні гострих відчуттів, у насолоді небезпекою та ризиком, в азарті та ін.;

• романтичний тип – його емоції визначаються прагненням до незвичайного, таємничого, містичного, очікуванням чогось чудесного;

• гностичний тип – визначається багатством переживань з приводу розв’язання складних пізнавальних проблем, які супроводжуються прагненням зрозуміти сутність явища, систематизувати свої знання і виявляються в інтересі до проблеми, в здивуванні, здогадах, радості від відкриття істини;

• естетичний тип, емоції якого здебільшого пов’язані з ліричними переживаннями, насолодою від краси того чи іншого об’єкта;

• гедоністичний тип – характеризується спрямованістю на переживання емоцій від задоволення органічних потреб та близьких до них потреб в тілесному та духовному комфорті;

• акизитивний тип, налаштований на переживання емоцій, породжених інтересом, прагненням до накопичення, колекціонування, привласнення певних об’єктів, примноження їхньої кількості.

В емоційній сфері особистості ці емоції виявляються по-різному. В силу індивідуальної специфіки та виховання одні емоції можуть бути актуальними, інші – ні. Так, для представників холеричного темпераменту характернішими (порівняно з меланхоліками) є глоричні та пугнічні емоції. Внаслідок виховання можна зменшити інтенсивність переживання гедоністичних емоцій та посилити значення праксичних переживань, які спонукають до активної та плідної діяльності. Згідно висновків Б. Додонова, кожна людина має свою емоційну мелодію – загальну емоційну спрямованість, що вирізняється порівняно постійними для неї емоційними переживаннями. Саме вона визначає вибірковість ставлення людини до природи, мистецтва, інших людей¹.

В класифікації, запропонованій В. Семиченко, охарактеризовано різновиди фундаментальних емоцій – стійких утворень, кожне з яких має свою програму і виникає внаслідок дії вроджених механізмів. До них належать:

• інтерес-хвилювання – позитивна емоція, яка спонукає творчі прагнення людини, розвиток навичок та умінь, стимулює допитливість, активізує пізнавальні процеси;

• радість – позитивне емоційне збудження, що виникає внаслідок задоволення актуальних потреб, а також у випадках послаблення чи позбавлення від негативних емоцій;

• горе-страждання – негативна емоція, котра з’являється внаслідок життєвих втрат і може переживатися як жаль до себе, самотність;

• гнів – негативна емоція, яка переживається переважно у формі афекту і виникає через перепони на шляху задоволення виключно важливої для суб’єкта потреби, мобілізує сили, викликає відчуття власної правоти;

• відраза – негативний емоційний стан, викликаний об’єктами, взаємодія з якими відбувається з відхиленням від визнаних суб’єктом норм і правил;

• презирство – негативний емоційний стан, який відображає втрату значення іншої людини або цілої групи людей, переживання суб’єктом своєї переваги порівняно з ними; виникає внаслідок невідповідності життєвих позицій, поглядів і поведінки людей (останні сприймаються суб’єктом як неприйнятні, невідповідні його моральним нормам та естетичним критеріям);

• сором – негативний емоційний стан, який полягає в усвідомленні невідповідності власних думок, вчинків, поведінки, зовнішності очікуванням інших людей та власним уявленням про належне; сором мотивує бажання заховатися, уникнути спілкування з людьми;

• провина – негативна емоція, яка виникає внаслідок невідповідності між очікуванням з боку інших людей та реальною поведінкою суб’єкта, що призводить до порушень морально-етичного характеру, за які суб’єкт вважає себе відповідальним;

• страх – негативний емоційний стан, який виникає внаслідок отримання суб’єктом інформації про реальну або уявну небезпеку².

Страх – це найсильніша негативні емоція, що виступає в ролі своєрідного захисного механізму і в динаміці виявляється в формі: а) тривоги, викликаної майбутньою загрозою; б) переляку – стану усвідомлення небезпеки та відсутності готовності до захисту; в) власне страху – стану повної дезорганізації психологічної структури особистості; г) жаху – посилення дезорганізаційної функції, що може призвести до деструкції механізмів відображення, деградації особистості, руйнування організму.

Структура емоційної сфери людини є досить складною. Характеризуючи її елементи, варто передусім згадати про такий вид емоційного реагування, як емоційний тон відчуттів. Це емоційна реакція, яка пов’язана із переживання фізичного задоволення чи незадоволення у ході того чи іншого відчуття: приємний або неприємний колір, запах, смак, звук тощо. Емоційний тон відчуттів виконує декілька функцій: по-перше, дає змогу зорієнтуватися у характері впливу (безпечний чи небезпечний); по-друге, надає інформацію про задоволення чи незадоволення певної біологічної потреби; по-третє, дає змогу знайти ті форми поведінки, які сприятимуть отриманню задоволення.

На відміну від емоційного тону відчуттів такий елемент, як емоційний тон вражень зумовлений переживанням людиною задоволення чи незадоволення від процесу сприйняття, інтелектуальної діяльності, спілкування. Це явище може виникнути від безпосереднього впливу подразника, так і внаслідок його опосередкованого впливу, зокрема спогадів.

До числа важливих елементів емоційної сфери належать такі емоційні стани, як настрій, афект, фрустрація, стрес.

Настрій – це загальний емоційний фон, що може виявлятися у таких виокремлених Б. Паригіним різновидах, як: а) ситуативний настрій, що залежить від кожної ситуації життєдіяльності людини; б) актуальний настрій, викликаний переживанням актуальних проблем; в) константний настрій, зумовлений психологічними особливостями самої людини: її спрямованістю, темпераментом тощо¹. Люди переважно зважають на найзагальніші характеристики настрою і визначають його, як хороший (стенічний) та поганий (астенічний).

Найбільш мінливим є ситуативний настрій, який виникає під впливом будь-яких, навіть незначних життєвих обставин: зустрічей з людьми та змісту спілкування з ними, результативності власних дій, змін погоди, стану працездатності та здоров’я в даний момент часу. Причинами актуального настрою є важливіші життєві події, які зберігають своє значення протягом певного часу: підготовка до прем’єри, важлива зустріч, одруження.

Люди реагують на них по-різному залежно від своїх індивідуальних особливостей. Так, в одного участь у прем’єрі викликає піднесення, в іншого – занепокоєння, пригнічення. Одні не втрачають рівноваги в будь-якій ситуації, а в інших емоційний стан погіршується через дрібниці. Такий стан, що є характерним і відносно сталим для кожної людини, називається константним настроєм.

Афект – це реакція на екстремальні ситуації, які людина не може розв’язати і які характеризуються вибуховим характером виникнення, високою інтенсивністю та бурхливістю переживання, короткотривалістю, зниженням рівня свідомого контролю; виявляється у вигляді позитивних (піднесення, наснаги, ентузіазму, сміху) та негативних (лють, гнів, жах, розпач) емоцій. Після афекту людина переживає знесилення, байдужість, нерідко каяття в скоєному.

Фрустрацією називають стан втрати надій та життєвих перспектив внаслідок неможливості подолання життєвих труднощів. До числа фрустраційних емоцій належать: образа (реакція на несправедливе ставлення), розчарування (реакція на те, що не збувається певна бажана для людини подія), сум (реакція на розлуку з іншою людиною, на самотність, на невдачі у досягненні мети), туга (тривога у єдності з сумом та зневірою), горе (глибокий сум з приводи втрати життєвого цінного та необхідного), гнів (обурення, злість).

У стані фрустрації людина не бачить сенсу в своєму теперішньому житті, заперечує його привабливість у майбутньому. Ці негативні переживання є досить тривалими і неоднозначно позначаються на поведінці, котра може бути як депресивною, зумовленою прагненням усамітнитися та припинити всіляку діяльність, так і агресивною – виявлятися у ворожих діях щодо інших чи до себе.

Стресом є стан емоційного напруження, що з’являється внаслідок дії негативних чинників, котрі загрожують організмові людини. Ці чинники призводять до його підвищеного навантаження.

Проблема стресу є однією з особливо актуальних. Адже до основних стресорів (факторів стресу) належать передусім життєво важливі події, які суттєво впливають на всю емоційну сферу особистості. Нині число таких подій помітно зросло: став потужнішим потік інформації, призначеної для засвоєння та реагування, посилилася інтенсивність життя, збільшилася кількість труднощів та небезпек (матеріальних, екологічних, психологічних), з якими стикаються люди. Так, за 100-бальною шкалою значущості стресу, смерть найближчої людини оцінюється в 100 балів, розлучення – в 73 бали, смерть члена родини – в 63 бали. Викликають стрес і приємні події. Наприклад, стресове значення одруження відповідає оцінці в 50 балів, вагітність оцінюється в 40 балів, а перехід на нове місце навчання – в 20 балів. Встановлено, що в разі дії стресорів величиною в 300 балів реакцією на стрес у більшості випадків є захворювання.

Учені довели, що стрес можуть викликати і буденні події, дрібні життєві неприємності: запізнення на роботу, недоброзичливість окремих співробітників, невдалий сценічний костюм, погана погода та багато інших. Подолання стресу в цих ситуаціях великою мірою залежить від якості ставлення до них. Адже кожну ситуацію можна розглядати з різних сторін і знаходити в ній щось позитивне. Так, запізнення на роботу можна сприйняти як урок і зробити висновок про те, що треба планувати свій особистий час.

Найнебезпечнішим є довготривалий стрес. Нерідко він зумовлений необхідністю працювати без покликання, дискримінацією особистості з різних причини (приналежності до певної раси, нації, статі, віку, релігійної конфесії), недоброзичливою атмосферою вдома чи на роботі,перешкодами на шляху професійного зростання. Таким стресам можна протистояти, якщо людина усвідомлює свої можливості впливати на стресову ситуацію чи передбачати її. Наприклад, хвилюючись перед виходом на сцену, можна вжити певних заходів – зокрема відтворити у пам’яті план своїх дій. Стрес завдає руйнівної дії, коли ми відчуваємо себе безпорадними, нездатними щось зробити, знайти вихід з неприємностей.

До числа розповсюджених стресогенних ситуацій належать:

1) необхідність сприйняття та опрацювання великих обсягів інформації;

2) шкідливе оточення: фізичне, психологічне;

3) відсутність впевненості у безпеці: фізичній, матеріальній, психологічній;

4) несприятливий стан здоров’я;

5) самотність;

6) ігнорування або заперечення особистих досягнень з боку інших людей;

7) переслідування з боку інших людей;

8) примушування діяти всупереч власним бажанням і переконанням;

9) безпорадність, відсутність можливостей контролювати події та впливати на них;

10) відсутність стабільності та необхідність змін у діяльності, поведінці, способі життя;

11) покладена на людину висока відповідальність за результати власних дій та діяльності інших людей;

12) постійна зайнятість та відсутність вільного часу.

Ступені стресу можуть бути різними. Слабкий стрес практично не відчувається людиною і не викликає помітних фізичних, фізіологічних, психічних реакцій. Під час середнього стресу спостерігаються зрушення у соматичному та психічному станах, які мають позитивний характер: відбувається мобілізація психічної діяльності в формах посиленої зібраності, організованості, розумової активності, прискорених реакцій, активізації мовлення. Сильний (надмірний) стрес супроводжується порушення та розладом основних фізичних, фізіологічних, психічних функцій. Це виявляється у таких явищах, як надмірна тривожність, втома, відхід від свідомої творчої діяльності та переорієнтація на стереотипні дії, зростання кількості помилок внаслідок погіршення перебігу пізнавальних та емоційних процесів, порушення волі.

Залежно від індивідуальних особливостей людей, реакції їх організму на стрес мають суттєві відмінності. Одна й та ж сама ситуація може одними сприйматися однією людиною як стресова (наприклад, складне завдання під час заняття чи репетиції), а інші вважатимуть її цілком нормальною, навіть привабливою.

Якщо стрес презентувати схематично як ланцюг причинно-наслідкових зв’язків (стресор – стрес – пристосування без наслідків для здоров’я або захворювання), то ми побачимо, що перебіг стресу залежить: по-перше, від інтерпретації стресу в момент впливу на людину чинника стресу (загрозливий – нейтральний; можливо подолати – неподоланний та ін.); по-друге, від використаних нею способів подолання стресу.

До числа ефективних способів подолання стресу належать (за Т. Цигульською):

• активна взаємодія зі стресором, або вплив на саму проблему: констатація проблеми, її всебічне вивчення, поділ на частини, пошук способів подолання проблеми чи її окремих частин;

• зміна ставлення до проблеми, її інша інтерпретація шляхом переоцінки проблеми («не настільки все погано»), соціального порівняння («іншим ще гірше, ніж мені», або «інші переживають те ж саме, що я»), уникнення («це не проблема»), гумору («це смішно»);

• прийняття проблеми і зменшення фізичного ефекту стресу: релаксація (розслаблення), фізичні вправи і дії, прогулянки, водні процедури, фізіотерапевтичні процедури, вживання ліків;

• комплексні способи подолання стресу: допомога іншим, зміна способу життя, його наближення до здорового та врівноваженого, звернення до психотерапевтичної допомоги, віра у добре начало в людині, віра в Бога¹.

О. Напреєнко та К. Петров пропонують ще й такий спосіб психічної саморегуляції, як творчотерапія – створення образів у ході виконання будь-якої діяльності, зокрема засобами мистецтва. Вважається, що зосередженість на цьому процесові зумовлює утворення в корі головного мозку певної домінанти, яка конкурує з конфліктною для даної людини ситуацією і сприяє лікувальному ефектові.²

Крім схарактеризованих компонентів до структури емоційної сфери належать й такі складники, як:

• пристрасті – сильні стійкі емоційні реакції, які визначаються зосередженістю людини на певній ідеї, предметі, іншій людині;

• почуття – стійке ставлення людини до об’єктів, які належать до вищих її потреб;

• емоційність людини – зміст, якість та динаміка її емоцій і почуттів

• емоційний досвід людини – усталені способи емоційного реагування, певна ієрархія емоцій і почуттів.

Як бачимо, емоції є тими явищами, які неодмінно присутні в кожній життєвій події і залежно від змісту переживання впливають на поведінку людини в кожний конкретний момент її життя.