2.3.2. Характер

Оскільки перетворення індивіда на особистість відбувається в суспільстві, його поведінку не можна пояснювати тільки наявністю темпераменту. Спостерігаючи за людьми, ми бачимо, що в ході засвоєння соціального досвіду в їхньому ставленні до світу, до себе, до своїх дій відбуваються зміни. Поступово людина набуває досить стійких рис, які визначають це ставлення. Такі риси у сукупності складають характер особистості.

Характер – це сукупність стійких рис особистості, що визначають її ставлення до інших, до себе, до діяльності та виявляються у типових для неї способах поведінки.

Характер є набутим утворенням. Він формується на основі темпераменту, але під впливом соціальних чинників і виявляється передусім у діяльності. Темперамент може і сприяти, і протидіяти формуванню характеру. Наприклад, сангвінікові досить легко досягти високого рівня комунікабельності і водночас складніше розвинути такі риси, як обов’язковість, відповідальність.

В основі характеру лежить ставлення особистості. У структурі її характеру є риси, котрі свідчать про те, як вона ставиться до інших людей. До них належать відкритість і замкненість, тактовність і грубість, правдивість і брехливість, співчутливість і байдужість, миролюбність і конфліктність тощо. Залежно від того, які риси в характері особистості є домінуючими, вона будує відносини з іншими людьми.

По-друге, характер виявляється у ставленні особистості до себе. Так, в одних людей виразними є такі риси, як впевненість у своїх силах, гідність, самоповага, в інших – невпевненість, самозакоханість, егоїзм.

По-третє, до складу характеру входять риси, які визначають ставлення особистості до справи. Цінними у цьому аспекті є такі риси, як відповідальність, обов’язковість, сумлінність, ініціативність, самостійність, рішучість, наполегливість, серйозність. Інші риси характеру (легковажність, формалізм, конформність) можуть завадити справі, негативно позначитися на результативності праці і життєдіяльності.

По-четверте, в характері присутні риси, які визначають ставлення до людини до речей: бережливість, економність, акуратність або недбалість, марнотратність, неохайність.

Структуру характеру утворюють дві групи компонентів:

• позиційні компоненти, до яких належать спрямованість, переконання, емоції і почуття, воля, темперамент;

• загальні компоненти (повнота, цілісність, визначеність, сила характеру), які інтегрують позиційні компоненти в різних співвідношеннях.

Спрямованість характеру розуміють як вибіркове оцінне ставлення особистості до дійсності. Переконання – це емоційно-інтелектуальне ставлення до дійсності як до цінності, відображене у знаннях, ідеях та поглядах особистості. Емоції і почуття є джерелом емоційного ставлення до себе та до навколишнього. Стрижнем характеру є воля. Вона виявляється в усвідомлених зусиллях, спрямованих на досягнення мети або утримання від непотрібних дій і зумовлює силу та непохитність характеру особистості.

Повнота характеру визначається ступенем розвитку його розумових, моральних, емоційних та почуттєвих компонентів. За умови досягнення повноти характеру особистість вирізняється розсудливістю, емоційною врівноваженістю, самовладанням. Цілісність характеру полягає у внутрішній єдності його рис, їх гармонійному поєднанні. Визначеність характеру виявляється в його спрямованості на чітко усвідомлювані цілі, відображені у переконаннях особистості. Сила характеру полягає у здатності особистості до рішучих та послідовних дій, подолання перешкод та досягнення поставлених цілей.

Поєднуючись, риси характеру забезпечують певну програму поведінки. В ньому є як провідні, так і другорядні риси. Оскільки таких рис налічують дуже багато – декілька тисяч, то створити класифікацію характерів практично неможливо. Однак, трапляються випадки, коли деякі риси характеру виявляються надмірно розвиненими. У цьому випадку має місце акцентуйований характер, який може стати причиною неадекватної поведінки особистості. Прикладами акцентуйованих типів характеру є:

• некерований тип – вирізняється конфліктністю, імпульсивністю, категоричністю, неприйняттям зовнішніх впливів;

• сенситивний тип, якому притаманні надмірна чутливість, вразливість, сором’язливість;

• демонстративний тип, що вирізняється сконцентрованістю на собі та власних потребах, прагненням бути в центрі уваги, викликати до себе інтерес, співчуття, захоплення;

• інтровертивний тип, якому властиві замкненість, нетовариськість, сконцентрованість на власних переживаннях;

• екстравертивний тип, для якого характерні відкритість, прагнення спілкуватися, балакучість.

Формування характеру відбувається протягом усього життя людини. Цей процес зумовлюють такі фактори, як виховання, наслідування та самовиховання.

Виховання – соціально та педагогічно організований процес, який забезпечує вплив на особистість з боку всіх суспільних інститутів, передусім – сім’ї, освітніх закладів, мистецьких закладів. Цей процес починається з перших днів життя і забезпечує оволодіння знаннями про різноманітні явища дійсності, формуванням емоційного та інтелектуального ставлення до неї, реалізацією цього ставлення в поведінці.

За допомогою наслідування відбувається відтворення особистістю тих рис характеру, якими володіють інші люди і які вона вважає необхідними або привабливими.

Формування характеру великою мірою реалізується шляхом самовиховання – самостійної, усвідомленої діяльності особистості, спрямованої на своє самовдосконалення. У такій спосіб вона досягає виразності існуючих рис характеру та здобуття нових, позбавляється тих, які вважає негативними.

Таким чином, характер – це соціально-психологічний аспект розвитку особистості. Його не треба сприймати як стале утворення. Можна змінити навіть ті риси характеру, які укорінилися в структурі особистості.

Формування характеру – важлива проблема професійного становлення особистості. Необхідною складовою професіоналізації є вироблення ставлення до праці як до змісту свого життя, як до діяльності великої соціальної значущості, як до засобу реалізації своїх потенціалів: знань, здібностей, мрій та ідеалів. Як і кожний професіонал, актор повинен обирати свою професію за покликанням, любити її, прагнути виконувати її якнайрезультативніше, творчо. Його ставлення до глядачів та колег має бути людяним. Він несе моральну відповідальність за якість своєї діяльності та її наслідки.

Рушієм його вчинків має бути громадянський обов’язок, вимогливість до себе, гуманізм, оптимізм, принциповість, правдивість, щирість, комунікативність. Важливо досягнути сформованості таких розумових рис характеру, як розсудливість, спостережливість, поміркованість.

У ході розвитку емоційних складових характеру необхідно уникати гарячковості, брутальності, грубості, екзальтованості, вдаваної співчутливості або, навпаки, нечутливості до емоційних станів інших людей. Такій людині важко проникнути у внутрішній світ своїх героїв, бути щирою у створенні їхніх образів, побудувати гарні стосунки з навколишніми. Стрижнем емоційної сфери є емпатійність – здатність співчувати, зрозуміти найскладніші душевні переживання людей.

Як творцеві естетичної сторони дійсності, акторові має бути притаманне високе естетичне почуття прекрасного, яке дасть змогу відрізнити прекрасне від потворного, трагічне від комічного.

Силу характеру забезпечують вольові риси: самостійність, рішучість, наполегливість. Людям із слабкою волею важко досягнути успіху – вони виявляють нерішучість, страх, упертість, уникають труднощів, нездатні захищати свої погляди та позиції. Сильний, цілісний характер, що визначається повнотою та визначеністю – необхідна умова успішного розвитку особистості.