Завдання|задавання| 3.

Познайомтесь з судженнями про Арістофана та своєрідність його комедій швейцарського вченого А. Боннара. Спираючись на прочитаний текст, дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:

1. Наведіть приклади з прочитаних комедій Арістофана, що свідчать про «землеробські» симпатії автора.

2. Хто з героїв Арістофана, на вашу думку, підходить під визначення А. Боннара – «персонажі-гібриди»?

3. Підтвердіть прикладами з текстів Арістофана, що його комедія є сатиричною й ліричною одночасно.

Боннар А. Сміх Арістофана (фрагмент)||||

Арістофан – син села. Якщо вірити «Ахарнянам», він народився на острові Егіна.| Й|в,білого батько мав|безсу невелику ділянку. Саме там він познайомився і уклав тісний дружній союз|спілку,сполучник| з|із| сільським життям, захисту якого присвятив всю свою творчість, там він навчився розпізнавати всі квіти садів і полів, вивчив назви птахів|птиць| і їхні пісні. У їх щебетанні він почув заклик Музи лісів. Він працював мотикою і лопатою, залізо яких так яскраво блищить на сонці, сповнюючи радістю серце землероба. Він брав участь в тих урочистих і веселих святкуваннях|, коли селянин зі|із| всією сім'єю, сподіваючись|надіючись| підвищити врожайність, простодушно обносить навколо|навкруг,довкола| своїх полів і виноградників емблему родючості – величезний фалл|, розфарбований в яскраві кольори|цвіт|. Послухайте, як він співає, повернувшись додому після|потім| війни, фалічний гімн, в якому Арістофан бачив джерело стародавньої|древньої| аттичної комедії:

Фалесе, Вакха спільнику,

Що з ним гуляєш ніч у ніч,

Розпуснику! Як радо я

По шостім році знову тут,

В своїм селі молюсь тобі…

Фалесе, гей, Фалесе, чи не краще то

Фракіянку, рабиню Стрімодорову,

Гарненьку, в лісі підстерігши з хмизом, враз

Обнять її, притиснути,

На землю впасти,

Фалесе мій!

Арістотель правий, вбачаючи в цих «фалічних піснях одне з джерел комедії. Подібні пісні сповнені найздоровішого комізму, пройняті радістю життя і блаженною ясністю духу богів «Іліади», повні|цілковиті| гомеричного сміху, чужого всякого|усякого| поняття про «гріх» і закон».

Арістофан потрапив|попав| до міста зовсім молодим. Він дуже швидко пізнав славу, так само швидко, як став лисіти (як він сам говорив) він ніколи не забув свого сільського дитинства; він сміється над городянами, знущається з їх дурості|дурниці| та злісті сміхом селянина. Погані громадяни, гордівники, лицеміри і дурні можуть його розгнівати, але|та| не можуть забрати у|в,біля| нього радість.

Чи починає|розпочинає,зачинає| читач осягати виняткове розмаїття відтінків комедії Арістофана? Мало сказати, що вона одночасно і сатирична і лірична. Сповнена суворим гнівом, що б'є через край сарказмами і різкими нападами, пересипана|переспати| повчаннями, здатна|здібна| висловити всю правду однаково і володарям|заможним| і народу, вся вкрита найгрубішою сальністю, вона сповнена паскудства, виходить звідти увінчана поезією. Її простонародний грубий сміх межує з|із| тонкою іронією, з|із| радісним гумором і найпроникливішою пародією. Та все ж в цій строкатості відтінків все позначене печаткою|печаткою| свого творця|печаткою|, яка належить лише йому.

Його комічна уява характеризується передусім створенням|створінням| персонажів-гібридів, курйозної поетичної худоби, наприклад ос і суддів одночасно, що вражають|приголомшують| нас своєю карикатурною вірністю, їх правдою оси і судді, що злиться: оса, яка жалить, проливає світло на суддю – маніяка і злюку, який засуджує. Арістофан прищеплює|прищеплює| осу до судді, як він прищеплює|прищеплює| хвалькуватого солдата до Есхіла, ненажеру|обжору| до демагога або Еврипіда до красуні Єлени або романтичної Андромеди. Так народжуються| персонажі, правдиві і потворні: чудовиська, породжені уявою, виявляються|опиняються| правдою. І це завдяки дії, в яку їх залучає поет.

Дійсно, Арістофан не тільки|не лише| і не головним чином незрівнянний винахідник персонажів. Він передусім невичерпний вигадник комічних положень|становищ|. У|в,біля| нього мало комедій, які б не починалися з неймовірних положень|, з положень, які обурюючи|бентежачи| логіку, не кидали б виклик законам соціальної або моральної рівноваги і які проте|тим не менше| не упорядковували б, не повертали до простого здорового глузду життя людей і міста, роз'їдену безладними розбратами.

Завдяки винахідливості дії ми ніби дещо віддаляємося від дійсності й переносимося в світ, одночасно схожий на|із| наш і відмінний|інший| від нього. Арістофан створює в своїх комедіях низку|лаву,низку| світів, в яких природні закони і основи мислення виявляються не зовсім такими, як в нашому. Здається, що він бавиться|забавляється| – а чи не перенести нас на планету, де діє інший закон тяжіння і де почали|розпочали,зачали| б без зусилля робити|чинити| величезні стрибки і піднімати|підіймати| нечувану вагу|тягар|. В світі, створеному для них, і лише в ньому, персонажі Арістофана уявляються нам справжніми. Незвичайний|незвичний| характер|вдача| їх раптових вчинків стає для нас найочевиднішим і найприроднішим. <…>

Боннар А. Смех Аристофана // Боннар А. Греческая цивилизация: В 3 т. – Т. 2. – М.: Искусство, 1992. – С. 245-247.