1.1 Конституційне право як галузь національного права

будівництво та місцеве самоврядування». Але найпоширенішим став компромісний термін «державне (конституційне) право».

Після розпаду колишнього СРСР у пострадянських республіках триває дискусія щодо термінології назви галузі права. Проблема назви «державне право» чи «конституційне право» стала настільки традиційною для юридичної науки, що до багатьох підручників і посібників були включені навіть відповідні підрозділи. Наприклад, у підручнику М. В. Баглая є параграф «Конституційне право чи дер­жавне право? Спір про терміни», в якому вчений зазначає, що в су­часних умовах більшість російських дослідників схиляються до заміни традиційної назви («державне право». — Авт.) на «консти­туційне право». У цьому вбачається своєрідний знак відмови від тоталітарної держави на користь конституціоналізму та демократії¹.

Втім у російській юридичній науці багато вчених продовжують дотримуватися саме традиційних для російської юридичної науки поглядів на предмет державного права та назви цієї галузі права (Д. Л. Златопольський, Ю. К. Краснов, Б. О. Страшун, В. Є. Чиркін та ін.)². Хоча помітною стає тенденція до визнання терміна «консти­туційне право» більшістю сучасних учених-конституціоналістів (Б. М. Габрічідзе, Р. В. Енгібарян, Б. П. Єлисєєв, К. I. Козлова, О. О. Кутафін, В. В. Лазарев, В. Й. Лучін, Н. О. Міхальова, Е. В. Тадевосян, Т. Я. Хабрієва, О. Г. Чернявський та ін.)³.

Навіть В. Є. Чиркін, який традиційно обстоював назву «державне право», в останніх працях також схиляється до думки, що поняття «конституційне право» є більш вдалим для цієї галузі права, з огляду на розширення предмета її правового регулювання за рахунок соціальної та культурної (ідеологічної) сфер суспільного ладу⁴.

¹ Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерації: Учеб. — М., 1998. — С. 8-9.

² Златопольский Д. Л. Государственное право зарубежньіх стран: Восточной Европьі и Азии: Учеб. — М., 1999. — 320 с; Краснов Ю. К. Государственное право России. История и современность: Учебное пособие. — М., 2002. — 733 с.

³ Енгибарян Р. В., Тадевосян 3. В. Конституционное право: Учеб. — М., 2000. — 492 с; Козлова Е. И., Кутафин О. Е. Конституционное право России: Учеб. — М., 2001. — 520 с; Габричидзе Б. Н., Елисеев Б. П., Чернявский А. Г. Конституционное право современной России: Учеб. — М., 2001. — 416 с; Конституционное право: Учеб. /Отв. Ред. В. В. Лазарев. — М., 1999. — 592 с; Медушинский А. Н. Сравнительное конституционное право и политические институтьі: Курс лекций. — М., 2002. — 512 с.

Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежньій опьіт. — К., 1998. — С 11-12.

13

Розділ I. Конституційне право як галузь права в системі права України

У вітчизняній юридичній науці суперечки щодо поняття галузі конституційного права на сьогодні майже відсутні. Переважна більшість українських вчених-конституціоналістів (М. О. Баймура-тов, О. Л. Копиленко, В. Ф. Погорілко, Ю. М. Тодика, О. Ф. Фриць-кий, В. М. Шаповал та ін.) послідовно досліджують проблеми цієї га­лузі права саме як конституційного права України. Переважна більшість відповідних галузевих підручників і навчальних посібників мають назву «Конституційне право України», «Основи консти­туційного права України», «Конституційне право зарубіжних країн» тощо.

Щодо дискусій про співвідношення термінів «конституційне пра­во» та «державне право», то їх застосування в юридичній теорії та практиці кожної конкретно взятої країни зумовлюється: 1) предме­том правового регулювання цієї галузі права — поняття «консти­туційне право» вживається в державах, де сформувався конституційний лад і ця галузь права регулює найважливіші суспільні відносини в усіх сферах суспільного і державного ладу; 2) методом право­вого регулювання цієї галузі права — для державного права характерним є застосування лише імперативного, субординаційного методу, тоді як у конституційному праві імперативний метод використовується в органічному поєднанні з диспозитивним, координаційним методом; 3) правовими традиціями застосування того чи іншого терміна в юридичній науці конкретних країн. Нині термін «державне право» традиційно використовується в країнах, де здавна існує розвинений конституційний лад (Австрія, Португалія, Німеччина, Швейцарія тощо); водночас поняття «конституційне право», привнесене правовою доктриною колишніх метрополій, використовується в країнах, де відбувається лише зародження основ конституційного ла­ду (Барбадос, Гана, Малі тощо).

Вживання терміна «конституційне право» в національній правовій системі є цілком об'єктивним, закономірним і найбільш вдалим, оскільки конституційне право України регулює найважливіші суспільні відносини як у державі, так і суспільстві, а Конституція Ук­раїни визнається однією з найвищих цінностей суспільства і держави. До того ж народ України визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, тобто пріоритетним суб'єктом конституційного пра­ва, тому поняття «державне право» є некоректним, оскільки призводить до штучного роз'єднання предмета цієї галузі права: якщо є «дер­жавне право», то має існувати й «народне право». До речі, ідея

14