1. Придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Якщо ділянка купується у фізичної або юридичної особи, укладається договір купівлі-продажу. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності юридичним особам здійснюється, як правило, на конкурентних умовах. Землі сільськогосподарського призначення юридичні особи України можуть набувати у приватну власність лише у випадку, коли їхніми установчими документами передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. Приватні несільськогосподарські підприємства, установи, організації, релігійні організації та об'єднання громадян землі сільськогосподарського призначення можуть придбати у власність тільки для ведення підсобного господарства;

1. Внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду.

Це стосується права власності на землю господарських товариств, наприклад, сільськогосподарських акціонерних товариств. Право на внесення земельної ділянки до статутного фонду для підприємницької та іншої діяльності повинно бути передбачене статутом, або ж не заборонене статутом чи законом. Згідно Перехідних положень до Земельного кодексу (п. 14), зазбороняється внесення до статутних фондів господарських товариств права на земельну частку (пай);

1. Прийняття спадщини.

1. Виникнення інших підстав, передбачених законом.

Іноземні юридичні особи та спільні підприємства можуть набувати права власності на земельні ділянки на підставі:

1. Придбання за договором купівлі-продажу або іншими цивільно-правовими угодами.

Обов'язковою умовою для набуття іноземною юридичною особою права власності на земельну ділянку є реєстрація постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України. Крім того, придбання земельних ділянок державної власності іноземні юридичні особи повинні погодити із Верховною Радою України, а земельних ділянок комунальної власності – із Кабінетом Міністрів України;

1. Прийняття спадщини.

Землі сільськогосподарського призначення, отримані у спадщину іноземною юридичною особою, протягом одного року підлягають відчуженню. Якщо ця вимога не виконується, то здійснюється примусове відчуження за рішенням суду.

Право приватної власності на землю територіальних громад.

Комунальна власність (у тому числі й на землю) як окрема форма власності була введена в Україні Конституцією України 28 червня 1996 р. Ця форма власності відноситься до публічної власності. Комунальна власність на землю була закріплена нині діючим Земельним кодексом у редакції від 25 жовтня 2001 р.

Право комунальної власності на землю являє собою систему земельно-правових норм, що закріплюють і охороняють належність земельних ділянок територіальним громадам, визначають підстави та порядок набуття, здійснення та припинення в них такого права, права та обов'язки територіальних громад та їх представницьких органів у земельно-правових відносинах, а також забезпечують реалізацію повноважень щодо володіння, користування та розпорядження належними їм земельними ділянками.

Перша частина визначення виражає об'єктивну сторону права комунальної власності на землю, а друга – суб'єктивну.

Суб'єктами права комунальної власності на землю є територіальні громади сіл, селищ і міст, яких ще називають первинними суб'єктами.

Відповідно до закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальна громада – це жителі, які об'єднані спільністю проживання на території села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Свої повноваження власника територіальні громади можуть реалізовувати як безпосередньо, так і через їхні представницькі органи - органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради). Ці органи є вторинними суб'єктами права комунальної власності на землю. Безпосередньо свої повноваження власника територіальна громада може здійснити шляхом прийняття рішення на сході жителів села, або шляхом проведення місцевих референдумів.

Конституція України та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» включають у систему місцевого самоврядування районні та обласні ради, але ці ради не є самостійними суб'єктами права комунальної власності на землю. Вони здійснюють лише управління об'єктами спільної власності територіальних громад, тобто є суб'єктами спільної часткової власності.

Об'єктами права комунальної власності є (ст. 83 ЗКУ):

1. всі землі в межах населених пунктів, крім тих, що перебувають у приватній і державній власності;

2. всі землі за межами населених пунктів, на яких розміщені об'єкти комунальної власності.

Територіальні громади мають можливість об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки. Такі ділянки будуть їм належати на праві спільної часткової власності. При цьому варто відмітити, що управління цими землями будуть здійснювати не самі територіальні громади, як співвласники, а окремий орган – відповідна районна чи обласна рада.

Окремі категорії земель можуть перебувати в комунальній класності і не можуть передаватися в приватну власність. За своїм правовим статусом ці землі виконують переважно суспільні функції і використовуються для забезпечення належних умов мешканців, діяльності місцевих органів або відносяться до земель, що мають особливі функції.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, відносять:

1. землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

2. землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного, трубопровідного транспорту;

1. землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

4. землі лісогосподарського призначення та водного фонду, крім випадків, передбачених Земельним кодексом України. Ці випадки визначені статтями 56, 59 ЗКУ, згідно з якими громадянам та юридичним особам можуть належати на праві власності тільки замкнуті ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств, а також замкнуті природні водойми загальною площею до 3 га або штучно створені водойми;

4. земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.

Територіальні громади можуть набувати права комунальної власності на землю у випадках:

1. передачі їм земель державної власності. Передача земель державної власності у комунальну власність як окрема підстава набуття права комунальної власності на землю полягає у передачі окремих земельних ділянок державної власності у власність територіальних громад за ініціативою (клопотанням) останніх. Така передача може мати місце лише після завершення розмежування земель державної та комунальної власності. Розмежування земель державної та комунальної власності – це разовий захід, який здійснюється з метою масової передачі протягом встановленого періоду частини земель державної власності у межах населених пунктів та за їх межами у власність територіальних громад сіл, селищ та міст, а також у їх спільну власність;