7.2. Релігійна мережа України

Поліетнічний склад населення України сприяв історичному існуванню різноманітних конфесій, релігійних течій та церков. Деякі з них функціонують і нині, інші трансформувались і синтезувалися з іншими конфесіями. Важливо зазначити, що історія України не знала масштабних міжрелігійних війн, гострих конфліктів. Траплялись, звичайно, суперечки між пра-вославними і уніатами, православними і протестантами. Проте в минулому тут в основному панувала віротерпимість, що дозво-ляло, зокрема, знаходити на українських землях притулок від переслідувань тим конфесіям, які зазнавали гонінь від панівної церкви, виборюючи свою незалежність.

Важливим показником релігійної ситуації, який сьогодні офіційно фіксується органами державної влади, є інформація про діючі релігійні організації. Зауважимо, що до них державна статистика відносить управлінські структури конфесій, церков чи течій, громади (парафії), монастирі, місії і братства, а також духовні навчальні заклади. Тому слід розрізняти поняття „релігійні організації” і „релігійні громади”. Друге є складовою першого.

Україна є багатоконфесійною країною, в якій станом на 2010 рік, згідно зі статистикою Держкомнацрелігій, функціонує 35 184 релігійних організацій, що включають у себе 55 віросповідних напрямків (церков, релігійних течій, рухів тощо). З них: православних – 17 974 (51, 1% від загальної кількості), протестантських – 8 456 (24, 2 %), греко-католицьких – 3599 (10, 6%), римо-католицьких – 909 (2,7%); 10,9% – інші релігійні об’єднання.

Релігійна мережа України включає 33 773 релігійні громади, 22877 культових споруд, 439 монастирів із 6070 насельниками, 199 духовних навчальних заклади із 19450 слухачами, 347 місії, 76 братств.

Релігійними організаціями опікується 30516 священно­служителів і пасторів (з них 795 – іноземці), забезпеченість складає 93,1%. При громадах сьогодні працює близько 12000 недільних шкіл, видається 377 часописів і газет.

Після певного спаду темпів зростання кількості релігійних організацій у 1995-1996 роках, починаючи з 1997 року, спосте­рігається, хоча й не інтенсивне, але стабільне їх наростання.

За роки незалежності України кількість релігійних органі-зацій зросла на 22222 одиниці, або в 2,7 рази. Особливо інтенсивно цей приріст відбувався впродовж 1998-2000 років: 4999 або 1666 щорічно, причому найвищим цей показник був у 2000 році: 1862, в т. ч. 1707 громад.

З 11475 громад, утворених у 1992-2000 роках, 5885 (51,28%) є православними, а 3866 (33,7%) – протестантського напряму.

Релігійні організації розміщені в Україні нерівномірно. Так, три галичанські області (Львівська, Івано-Франківська, Терно-пільська) в 2003 році мали їх стільки ж, як шість областей східної і південної України (Сумська, Харківська, Донецька, Луганська, Дніпро­петровська, Запорізька) з включенням сюди ще й Криму, хоча за кількістю населення цей регіон приблизно в 5 разів перевищує Галичину. Найбільше громад сьогодні має Львівщина (2942), Хмельниччина (1800), Вінниччина (1766), Тернопільщина (1728), Закарпаття (1678). Найменше їх на Кіровоградщині (593), Миколаївщині (711), Харківщині (722) та Херсонщині (869). Громади регіонально різні й щодо чисельності віруючих.

Традиційно найвпливовішою конфесією в Україні є право-слав’я. Темпи росту православних громад за останні роки май-же вдвічі перевищують темпи росту сукупної кількості релігій-них громад і становлять близько 15%. Аналіз розвитку релігійної мережі, 51,1% православних громад від загальної кількості, дозволяє говорити про те, що Україна все ще залишається країною, в якій домінує православ’я. Однак, православні громади розміщені по території України нерівномірно. 10 областей Сходу і Півдня мають лише 30% цих організацій. Православ’я не є домінуючою конфесією на Сході, Закарпатті, Буковині і в Криму. Вагомо воно переважає на Півночі (16%), Поділлі (14,3%), Галичині (12,8%), Волині (11,2%).

Найсуттєвіші зміни серед трьох православних церков упродовж останніх 10 років відбулися в мережі релігійних організацій Української православної церкви (УПЦ), кіль-кість громад якої зросла на 3405 одиниць (39,2%). На сьогодні вона має 36 єпархій, в яких є 11790 громади віруючих. Церква налічує 179 монастирів із 4095 ченцями і черницями, 20 духовних навчальних закладів із 4282 слухачами, 95 періодичних видань, 4236 недільних шкіл та 34 братства. Віруючими опікуються 8620 священиків. Предстоятелем церкви є митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан). Найбільша концентрація громад УПЦ у Хмельницькій (910), Вінницькій (940), Рівненській (569), Закарпатській (586), Житомирській (598) та Київській (866) областях.

Православні організації, орієнтовані на помісність Українського православ’я, унезалежнення його від Москов-ського патріархату (УПЦ КП та УАПЦ) найвпливовіші в таких регіонах: Галичина – 89,4%, Волинь – 33%, Буковина – 32%, Південь – 28%, Поділля та Подніпров’я – 21%. Значно менше їх прихильників у північних областях (близько 17%), на Слобожанщині і на Сході (12-13% парафій). Достатньо низький відсоток цих спільнот у регіонах, де надто живучі сепара-тистські настрої – в Криму і Закарпатті.

Українське православ’я неоднаково представлене в Україні як по чисельності громад, так і по впливу в суспільстві. Право-славна церква Київського патріархату (УПЦ КП) сьогодні нараховує 34 єпархії, 4281 релігійних організацій (зростання за роки незалежності склало 1696 одиниць або 48,34%). Вона має 45 монастирів з 185 ченцями, 2588 священнослужителів, 16 ду-ховних навчальних закладів з 1481 слухачем, 27 місій і 8 братств, 37 періодичних видань та 1257 недільних шкіл. УПЦ КП очолює Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет (Денисенко). Якщо на початок 1993 року церква мала 87,3% своїх громад у західному регіоні, то сьогодні вона представлена у всіх областях України. Найбільше громад УПЦ КП у Київській області та м. Київ (461), Львівській (450), Волинській (339), Рівненській (320), Івано-Франківській (286), Тернопільській (210) областях.

Інституційна мережа Української автокефальної право-славної церкви (УАПЦ) налічує 1234 організацій і 12 єпархій, 68% яких знаходиться в галицькому регіоні. У порівнянні з 1992 роком кількість громад скоротилась на 299 одиниць, або на 24,36%. Це пов’язано зі зміною організаційної підпорядко-ваності цих громад на користь Київського патріархату. Церков-ну службу в УАПЦ здійснюють 688 священиків (забезпеченість – 59,21%). Церква має 7 місій, 9 монастирів, 301 недільну школу, 7 періодичних видань. Кафедральним собором УАПЦ тепер є Андріївська церква в Києві. Предстоятель церкви – митрополит Київський і всієї України Мефодій. Церква перестала бути переважно галицьким явищем і сьогодні її громади відсутні лише в Сумській, Чернівецькій та в Чернігівській областях. Найбільша їх чисельність у Західній Україні: Львівська (371), Тернопільська (279), Івано-Франківська (141) області.

В Україні, крім названих, є менш чисельні православні інституції. Це – Російська вільна (закордонна) православна церква, яка має 27 громад (10 з них – на Одещині), Апока-ліптична ПЦ – 6 (всі на Вінничині). В релігійному просторі України діють також дві греко-православні громади, сім – православних незалежних. З’явилися громади Реформованої і Соборноправної православних церков. Поширені також різні об’єднання православ­ного коріння. Так, Старообрядницька церква Білокриницької згоди налічує 65 громад. До Руської православної старообрядницької церкви безпопівської згоди належить 10 громад, 7 з яких функціонують на Житомирщині. Російська істинно-православна церква має на цей час 23 громади. Церква Матері Божої Преображеної – 14 громад. Постійною за останні роки залишається кількість молокан – 4 громади. Специфічне для цих течій православного коріння – відсутність в Україні власних навчальних закладів, видань, братств, достатньої кількості священнослужителів.

Католицизм в Україні існує у двох різновидах – греко-католицькому і римо-католицькому (4674 організації або 13,3%). Хоча він має свої інституції в усіх областях (окрім греко-католиків на Кіровоградщині), все ж домінує на Захід від Дніпра (переважно в Галичині, на Поділлі і в Закарпатті).

Не отримав широкого розповсюдження католицизм на Схо-ді, в Центрі і на Півдні України. Такий стан у католицизмі пов’язаний з тим, що структура католицької церкви була майже знищена в роки радянської влади.

За роки державності України ситуація докорінно змінилася і обидві деномінації не тільки відновили свою довоєнну структу-ру, але й наростили її. Серед цих двох напрямків католицизму більш інтенсивно розвивається Греко-католицька церква, яка вочевидь є українським явищем. Головні події, пов’язані з її відродженням, відбувалися в 1989-1991 роках і мали вибуховий характер: кількість парафій греко-католиків збільшилася з 138 напівлегальних осередків, що не мали права юридичної особи, до 2769 повно­правних громад на листопад 1992 року. Якщо на початок 1999 року УГКЦ мала 3315 організацій, в 2000 році – 3356, в 2001 році – відповідно 3437, то сьогодні за кількістю релігійних організацій (3480) вона займає третє місце в Україні (після православ’я і протестантизму). За роки незалежності УГКЦ розширила свою мережу на 837 одиниць (24,05%) й сьо-годні, як вже зазначалось, має у своїй структурі 3480 органі-зацій, митрополію, Києво-Вишгородський екзархат, 9 єпархій, 105 монастирів із 1134 ченцями і черницями, 21 місія і 2 братства, 15 навчальних закладів із 1581 слухачем; церковну службу в УГКЦ в 2697 храмах здійснює 2051 священик (58,9% забезпеченості). Діє 1132 недільні школи, 27 періодичних видань. У структуру УГКЦ також входять 19 єпархій, що діють серед української діаспори. Це 2 митрополії: Філадельфійська і Вінніпезька (15 єпархій у Канаді, США, Бразилії, Аргентині, Австрії, Польщі, Словаччині, на колишній території Югославії).

Окрім того, система УГКЦ ще включає три апостольських екзархати: Франція, Швейцарія, країни Бенілюксу (митний союз Бельгії, Люксембургу, Нідерландів).

В останні роки в Греко-католицькій церкві спостерігається спад росту релігійних громад. Таку тенденцію розвитку конфесії можна пояснити тим фактом, що церква перевищила свій довоєнний рівень – було 3237 громад – і уповільнення її росту закономірне. Настає певне насичення традиційних територій поширення церкви громадами, а подальше освоєння інших регіонів України відбувається повільно. Сьогодні 95% мережі зосереджено в трьох галицьких областях, а також на Закарпатті, де її громади становлять окрему Мукачівську єпархію, яка не входить до структури УГКЦ, а безпосередньо підпорядкована папському нунцію в Україні (33 громади). Таким чином, поки що церкву можна характеризувати як західноукраїнське, навіть галицьке явище.

Переважна кількість чи більшість парафій УГКЦ знахо-диться у Львівській (1496), Тернопільській (769), Івано-Фран-ківській (650) областях. Центральні і Східні області України не прийняли греко-католицизм. Він тут існує як релігія вихідців із галицького регіону. Зауважимо, що греко-католики Польщі знаходяться у безпосеред­ньому підпорядкуванні Апостольської столиці.

Керівний орган УГКЦ – Синод єпископів (32 єпископи). Главою церкви є Верховний архієпископ – кардинал Любомир Гузар. Центр УГКЦ сьогодні перенесено до Києва.

Динамічно розвивається останніми роками Римо-като-лицька Церква (РКЦ), яку очолює кардинал Мар’ян Явор-ський. Римо-католицизм також постає в Україні переважно як галичансько-подільський феномен. Тут знаходиться 55% його громад. Більшість парафій римо-католиків зосереджена там, де помітна польська національна меншина. В таких областях України, як Хмельницька, Вінницька та Житомирська, функціо-нує 395 організацій РКЦ, що становить 41% від загальної їх кількості в Україні – 1000 (в тому числі 863 громади). За роки незалежності релігійна мережа РКЦ зросла на 548 одиниць, що складає 54,80%.

Основними структурними одиницями церкви є дієцезії. Їх шість: Львівська архідієцезія, духовний центр церкви, а також Житомирська, Луцька, Кам’янець-Подільська, Харківсько-Запорізька, Одесько-Симферопольська. У підпорядкуванні Апостольської столиці в Україні автономно діє структура РКЦ у Закарпатті.

Нині церква має 96 монастирів (635 насельників), 8 навчальних закладів (майже 800 слухачів), 524 недільні школи, 13 періодичних видань. Культ відправляє 566 священнослу-жителів (з них 271 іноземців).

По висхідній лінії розвивається в Україні протестантизм. Діючі на її теренах протестантські течії – одні з найбільших у СНД, оскільки об’єднують у 35 напрямках 9,5 тис. релігійних організацій, що становить 24,4% релігійної мережі України (проти 20,9% у 1992 році). За кількістю громад протестанти займають друге місце після православ’я.

Протестантські спільноти майже рівномірно розміщені на території України і поки що не домінують ні в одній із областей. Однак у Закарпатті, на Півночі України і в степових областях вони вже мають третину організацій. Найбільший відсоток їх дає Буковина (43% від загальної кількості релігійних організацій у краї). Найменше протестантів у Криму (19%) та Галичині (11%).

Протестантські організації кількісно перебувають у такому співвідношенні:

Євангельські християни-баптисти – 2725;

Християни віри Євангельської (п’ятидесятники) – 1692;

Свідки Єгови – 1057;

Адвентисти сьомого дня – 1069;

Реформатська церква – 118;

Лютерани – 103 (лише в Закарпатті: Німецька, Українська, Шведська);

Пресвітеріани – 76;

Методисти – 16;

Адвентисти-реформісти – 44;

Назаряни – 17;

Євангельські християни – 316.

Усі протестантські деномінації мають управлінські струк-тури, 73 навчальних заклади, налагоджену видавничу діяльність, видруковують 63 газети і журнали, мають свої передачі на радіо та телебаченні.

Найбільшою протестантською течією в Україні є баптизм. Сьогодні тут офіційно функціонує 2 788 його організацій, що становить 40% від чисельності всіх протестантських спільнот. Найбільше баптистських організацій на Півночі України (18,9%), Подніпров’ї (14,2%), в Степовій зоні (12,2%); найменше їх – у Закарпатті (2,7%), Криму (2,9%), Галичині (4,4%).

Серед баптистських спільнот найвпливовішою церквою є Всеукраїнський Союз Об’єднань Євангельських Християн-Баптистів, який має 2725 офіційно зафіксованих організацій. У його складі діють 26 регіональних та обласних управлінь, 91 місія та 2563 релігійні громади, якими опікуються 2998 священнослужителів (з них 14 іноземців). У 42 навчальних закладах навчається 5300 слухачів. Союз має 1402 недільних шкіл, 14 періодичних видань. У порівнянні з 1992 роком релі-гійна мережа союзу збільшилась на 1390 одиниць (55,22%).

Другою за кількістю протестантською течією є п’ятиде-сятництво, в структуру якого входить 1692 організацій, що складає 24,57% від загальної кількості протестантських спіль-нот. Регіонами їх поширення є Волинь (21,3%), Галичина (16,8%), Північ України (14,2%). Найменше їх у Криму (2,5%), Закарпатті (3%), на Слобожанщині (4%).

Найбільша п’ятидесятницька спільнота – Всеукраїнський Союз Християн Віри Євангельської, який нині налічує 1519 організацій (1593 релігійних громади). Його мережа складається з 27 обласних управлінь, 52 місій та 17 навчальних закладів, де навчається 898 майбутніх служителів та працівників церкви, 1035 недільних шкіл, 23 періодичних видань. В громадах бого-служіння проводять 2298 пресвітерів. За роки незалежності кількість громад союзу збільшилась на 954 одиниці (62,80%).

Дещо відстає в кількісному зростанні серед протестантських деномінацій адвентизм, який сьогодні має лише 1069 органі-зацій. Адвентистськими регіонами можна вважати Північ (14%), Поділля (13,6%), Степову зону (12,8%), Буковину (12%). Мало їх у Криму (2,8%), Закарпатті (4,94%), на Слобожанщині (5%).

Найбільш чисельна в цьому напрямку Українська Уніонна Конференція церкви Адвентистів сьомого дня. Вона пред-ставлена в Україні 9 регіональними конференціями (Західна, Буковинська, Подільська, Східна, Дніпровська, Східно-Дніпро-вська, Південна) та 2 місіями (Київська, Центральна), 4 навчаль-ними закладами (482 слухачі) та 991 громадою (1166 священнослужителів), 696 суботніми школами, 9 періодичними виданнями. У порівнянні з 1992 роком інституційна мережа деномінації збільшилась на 689 одиниць (71,39%).

Найменш розповсюдженими серед відомих протестантських конфесій є Свідки Єгови. Релігійна мережа деномінації нараховує 1057 організацій (з них 399 – поза реєстрацією), 233 недільних школи, 1936 священнослужителів (з них – 34 іноземці). Найбільше їх у Закарпатті (16,6%), Галичині (16%), Сході (12,1%). Єговізм не отримав розповсюдження на Черкащині (4 громади), Чернігівщині (7 громад), Хмельниччині і Полтавщині (по 9). За останніх 12 років мережа єговізму зросла на 553 одиниці (60,17%).

Окрім традиційних протестантів, в Україні поширюється неопротестантизм у різних конфесійних різновидах.

Незначна частка в релігійній мережі України представників національних меншин (2,5%). Це, зокрема, кримсько-татарські мусульмани, іудеї, реформати-угорці, караїми і кримчаки.

Продовжує розвиватись мережа релігійних організацій ісламу. Проте єдиної організаційної структури ця інституція ще не набула. На сьогодні офіційно діють чотири зареєстрованих управління: Духовне управління мусульман України (ДУМУ), Об’єднання незалежних мусульманських громад (ОНМГ), Духовне управління мусульман Криму (ДУМК), Духовний центр мусульман України (ДЦМУ). Найбільше громад – у Духовного Управління мусульман Криму (331).

Не мають жодної мусульманської громади Волинська, Рів-ненська, Житомирська, Тернопільська, Чернігівська та Івано-Франківська області. Загалом у структуру ісламу в Україні входить 1182 організацій (467 громад), які обслуговує 436 священнослужителів (із них – 21 іноземець), 7 духовних навчальних закладів (276 слухачів), 90 недільних шкіл, 5 періодичних видань. Служба ведеться у 90 храмах. За останні 12 років мережа ісламу зросла майже в 2,5 рази.

Іудаїзм в Україні представлений 297 релігійними організаціями (240 громад) 8-ми течій: Об’єднання хасидів Хабад Любавич іудейських громад та організацій України (123 організації), Об’єднання іудейських релігійних організацій (84), Всеукраїнський конгрес іудейських громад (13), Релігійні громади прогресивного іудаїзму (51), Громади месіанського іудаїзму (17), Незалежні іудейські релігійні громади (17), Іудейська місія „Хоасконім” (1), Іудео-християнство (14). У структуру конфесії також входять 1 місія, 5 навчальних закладів (111 слухачів), 77 недільних шкіл, друкується 21 періодичне видання. Церкву обслуговує 136 священиків (із них – 60 іноземців). Інституційна мережа іудаїзму, як і ісламу, практично створена в роки незалежності України. Зростання за роки незалежності України склало 138 одиниць (86,8%). Найбільше громад іудеїв на Він-ничині (22), Донеччині (20), Житомирщині (17) та в Києві (19).

Набули поширення в Україні за останні роки новітні релігійні течії і культи. Серед офіційно зареєстрованих дер-жавними органами нових релігійних течій є й такі, які діяли в Україні ще в минулі століття. В часи масової атеїзації вони припинили своє існування. Відродили їх місіонери, які прибули з-за кордону в перші роки демократизації України. Тому новими для країни релігійними течіями, найімовірніше, можна вважати ті, які в своєму конфесійному вираженні з’явилися в нас десь в останні 10-20 років. Власних українських новоутворень серед них майже немає (хіба що Українське лютеранство, деякі рідно-вірські течії та Велике Біле Братство). Більшість нових релігій привнесені в Україну з-за кордону шляхом активної місіонер-ської роботи на українських теренах їхніх адептів. Всі вони виникли як відповідь на той духовний вакуум, який утворився в Україні після краху марксистсько-ленінської ідеології та несприйняття застарілих, заформалізованих форм роботи тради-ційних конфесій.

В офіційній статистиці Держкомнацрелігій неорелігії у 2010 році нараховували 2003 організації, понад 50 напрямків, серед яких найчисельніші неохристиянські – 1779 (в тому числі 1547 харизматичних). На території України також функціонують Новоапостольська церква (59 громад), Церква Ісуса Христа святих останніх днів – мормонів (55), Церква Христа (118). Це також течії неоорієнталістського спрямування: Товариство Свідомості Крішни (49 громад), буддисти (58), багаї (15), Сахаджа-йога (18). Отримали розповсюдження різні рідновірські напрями (77 громад), зокрема 54 громади РУНвіри.

Новітні релігії переважно дислокуються в східних та пів-денних областях України. Завдяки могутньому опору тради-ційних конфесій неорелігії майже не представлені в Галичині та в Криму (близько 40 громад), мало їх на Буковині, Поділлі й Волині (близько 3 %). Крім названих вище, в Україні діють ще більше 200 невеликих громад віруючих понад 50 різних релігій-них напрямів, течій і толків.

Релігійна мережа в Україні неоднорідна як щодо кількісного показника, так і щодо наповненості громад. Лідерство серед релігійних організацій утримує 6 областей (Львівська, Він-ницька, Тернопільська, Закарпатська, Хмельницька, Рівненська) та Крим. Найменше їх у Кіровоградській, Миколаївській, Сум-ській, Херсонській, Луганській та Харківській областях.

Розвиток мережі релігійних організацій сьогодні йде пере-важно за рахунок Центру і Сходу. На Заході країни вже наступило в цьому відношенні певне насичення. Продовжується також освоєння так званої релігійної “пустелі” – півдня України.

За роки державної незалежності значно поліпшилася мате-ріальна база культової практики. Віруючим повернуто майже 4 тис. храмів і понад 10 тис. предметів культового та церковного майна. Зведено 5762 культових споруд і майже 2,5 тис. ще будуються.

До основних тенденцій релігійного процесу в Україні мож-на віднести слідуючі чинники. Продовжується процес інститу-ювання українського православ’я та пошуку моделі створення єдиної помісної церкви. Призупинився розвиток мережі УАПЦ. В церкві, як і раніше, мають місце сепаратистські процеси. За-гальною тенденцією для Західного регіону є насичення парафіями УГКЦ та РКЦ.

Спостерігається інтенсивне зростання мережі протестант-ських церков (вони сьогодні є достатньо поширеними у всіх областях), особливо баптистів, п’ятидесятників і Свідків Єгови. Немає стабільності у відносинах між окремими течіями в іудаїзмі та ісламі. Продовжується розвиток мережі неорелігій. З нових течій найбільший успіх у поширенні мають харизмати. Дещо призупи­нився і стабілізувався процес росту неоорієнта-лістів та неоязичників. Зберігається протистояння щодо володін-ня храмами між православними і греко-католиками. Залиша-ються нестабільними відносини між різними конфесіями в Криму. В майбутньому в релігійному просторі України, мабуть, можна буде спостерігати такі процеси: подальше збільшення кількості релігійних громад, особливо православних і протес-тантських; розширення мережі духовних навчальних закладів, видавничої діяльності та матеріальної бази церкви; тенденції дезінтеграції, сепаратизму, автономізації (в православному та протестантському середовищі); тяжіння до клубних форм релі-гійного життя.

Нерозв’язаною проблемою практично для всіх конфесій продовжує залишатися незабезпеченість кадрами священнослу-жи­телів і культовими спорудами.

Ключові поняття: громада, деномінація, десакралізація, історичні церкви, конфесія, культові приміщення, міжконфе-сійні конфлікти, нетрадиційні церкви, поліконфесійність, релі-гійна організація, релігійна ситуація, релігійність, секуляри-зація, традиційні церкви.

Самостійна робота: опрацювати тему за такими працями:

1. Климов В. Сучасна модель державно-церковних відно-син як результат суспільних трансформацій // Україн-ське релігіє­знавство. – К., 1999. – № 12. – С. 52-63.

2. Колодний А. Конфесійна панорама України 2002 року // Релігійна панорама. – 2003. – № 2. – С. 1-81.

3. Колодний А. М. Регіональна карта релігійної мережі України (станом на 1.01.2003 р.) // Релігійна панорама. – 2003. № 3. – С. 52-56.

4. Колодний А. М. Регіональна карта релігійної мережі України (станом на 1.01.2003 р.) // Релігійна панорама. – 2003. № 4. – С. 57-59.

5. Колодний А. М. Нові релігії на карті України (станом на 01.01.2003 р.) // Релігійна панорама 2003. – № 5. – С. 44-49.

6. Про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та дер-жавно-церковних відносин в Україні // Людина і світ. – 2001. – № 3 – С. 31-43.

7. Релігійна активність в Україні у 2000 році зросла // Релігійна панорама. – 2001. – № 3. – С. 56-60, 61-66.

8. Релігійні організації в Україні станом на 1 січня 2004 року // Людина і світ. – 2004.- № 1. – С. 31-34.