Круглий стіл

Неорухи в Україні: стан, форми утвердження на канонічному просторі історичних релігій, їхнє майбутнє.

Контрольні завдання і запитання

1. Усвідомте значення термінів: нові релігійні течії (НРТ), нетрадиційні релігії, неорелігії, релігії „Нового віку”, секта, культ.

2. З’ясуйте причини виникнення нових релігійних течій та рухів.

3. Які складнощі супроводжує процес розвитку нових релігійних течій та рухів?

4. Перерахуйте основні класифікації НРТ, згідно з якими вони зараховуються до того чи іншого типу.

5. Охарактеризуйте найбільш розповсюджені НРТ.

6. Розкажіть, у чому проявляється специфіка НРТ, які функціонують на території України.

7. Які існують прогнози щодо майбутнього новітніх релігій?

Список літератури

1. Академічне релігієзнавство: Підручник / За наук. ред. проф. А. Колодного. – К., 2000. – С. 778-796.

2. Гуревич П.С. Нетрадиционные религии на Западе и восточные религиозные культы. – М., 1985.

3. Дудар Н.П., Филипович Л.О. Нові релігійні течії: український контекст (огляд, документи, переклади). – К., 2000.

4. Зінченко Л.П. Неорелігії або сучасні нетрадиційні релігії. – Вінниця: ROMIK, 2002 – 116 с.

5. Історія релігії в Україні: Навч. посібник / А.М. Ко-лодний, П.Л. Яроцький, Б.О. Лобовик, та ін. / За ред. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. – К., 1999. – С. 627-654.

6. Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство: Підручник. – К., 2002. – С. 285-289.

7. Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство: Навч. посібник для студентів вузів. – К., 2004. – С. 457-497.

8. Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій: Підручник. – К., 2004. – С. 592-622.

9. Лубський В., Козленко В., Лубська М., Севрюков Г. Історія релігій: Навч. посібник. – К., 2002. – С. 565-588.

10. Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М.В. Релігієзнав-ство: Підручник. – К., 2005. – С. 367-391.

11. Митрохин Л. Религии „Нового века”. – М., 1985.

12. Нові релігійні течії та організації в Україні / Упорядник Л.Филипович). – К., 1997.

13. Новітні релігії в сучасній Україні. Збірник матеріалів / Редакційна колегія: В.Д. Бондаренко – головний редактор та ін. – К., 2000.

14. Релігієзнавство: Навч. посібник / За ред. С.А. Бублика. – К., 2001. – С. 259-300.

15. Релігієзнавство: Навч. посібник для дистанц. навч. / А.М. Колодний, Т.А. Ніколюк. – К., 2003. – С. 173-179.

16. Релігієнавство: Підручник / Є.К. Дулуман, М.М. Зако-вич, М.Ф. Рибачук. та ін.; За ред. М.М. Заковича. – К., 2000. – С. 168-194.

Розділ 7

Сучасний стан та основні тенденції розвитку релігії і церкви в світі, Україні

7.1. Основні фактори змін у сучасному релігійному просторі

Людство неможливо зрозуміти, не збагнувши його релігій-них вірувань. У наші дні понад три чверті населення планети ви-знає свою належність до тієї чи іншої релігії. Нинішня георе-лігійна ситуація в світі – результат тривалої еволюції рілігіє-творчого процесу.

Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу, зростання ролі науки, загального рівня освіченості населення на межі другого та третього тисячоліть кардинально змінили релігійну картину світу, характер релігійності людей.

Аналіз релігійних процесів у XX столітті свідчить про зміну парадигм у духовному житті людства. Ці зміни проявляються, в першу чергу, в співвідношенні віруючих та невіруючих на по-чатку та в кінці століття. Сучасну релігійну ситуацію харак-теризують дві основні тенденції, які будуть визначати і її майбутнє. З одного боку – це підвищення ролі релігії та церкви в розвитку духовної культури, екуменічних процесах, консолі-дації окремих етносів. З іншого боку – десакралізацію культури, секуляризацію всіх сторін життя суспільства, визнання важли-вості принципу світськості держави та освіти, утвердження індивідуальної цінності особи та суспільного прогресу.

XX століття дослідники релігії називають століттям відходу від релігії, віком агностицизму та невір’я. Чисельність невірую-чих за останнє століття збільшилась з 5 млн. до 1 млрд. 208 млн., що складає 19,5% світового населення.

Впровадження наукових досліджень у всі сфери життєдіяль­ності, урбанізація призводять до зростання кількості невірую-чих, в першу чергу, в розвинутих країнах. Так, зростання кіль-кості невіруючих за останні сто років склало: в США від 0,2% до 9,7%, в Канаді відповідно 0,2% до 12,5%; у Фінляндії неві-руючих – 12,3%, Німеччині – 25%, Великобританії – 40%, Австрії – 12%, Новій Зеландії – 29,9%, Чехії – 37%. Центром сві-тового відходу від релігії можна вважати Азію. Світова ста-тистика нараховує тут 1017 млн. невіруючих. В Китаї та КНДР, наприклад, три четвертих населення не відносить себе ні до якої релігії. У В’єтнамі – це 2/3 населення, Південній Кореї – 46%, Японії – 46,6%, Гонконзі – 64%, Сингапурі і Тайвані – 14,8%.

За таких умов релігія та церква зазнають глобальних транс-формацій. Це кардинальні трансформації соціальних доктрин, антропологічних вчень, навіть церковних канонів і віро-сповідних догматів.

Багато релігій сьогодні знаходяться у кризовому стані. На рубежі тисячоліть вони зіткнулися із проблемами загострення відношень, аж до релігійних зіткнень (зокрема, Ізраїль та Палестина). Спостерігається погіршення взаємин між держа-вами, орієнтованими на певні релігійні авторитети (християн-ство й іслам). Релігійні організації в останні десятиліття зіткну-лися із суттєвими змінами в характері релігійності сучасного віруючого: низька частота відвідувань храмів, хрещень, священ-ницьких покликань. Це також зменшення кількості віруючих в індустріально розвинутих суспільствах (зростання йде в основному за рахунок Латинської Америки, Південно-Східної Азії, Африки).

Західний варіант християнства, що поширився в Європі та Північній Америці, втрачає лідерство в християнському світі. Сьогодні найбільш активними стають незахідні країни, які да-ють 5/6 всіх християнських місіонерів світу.

В останні роки різко зросла вага і значимість католицької церкви, яка провела епохальний II Ватиканський собор. Він ще довго буде визначати майбутнє релігійних процесів у всьому світі. Католицька церква сьогодні є ініціатором більшості змін у релігієтворчому процесі. Вона прагне до діалогу не лише із християнами, але й представниками інших культурно-релігійних спільнот. Щорічно з ініціативи папи Римського проводяться різноманітні релігійні зустрічі. Авторитету католикам додало також покаяння (2000 р.) понтифіка за гріхи всієї католицької церкви, його паломництво до Святої землі.

XX століття позначено початком діалогу і співробітництва різних релігій. Це проведення II і III Всесвітніх Парламентів ре-лігій, взаємне зняття анафем 1054 р. католиками і право-славними, розгортання екуменічного руху.

Якщо в останні десятиліття в релігійному середовищі спосте­рігалася лібералізація релігійного життя, то сьогодні поряд з цим можна говорити і про наростання фундамента-лістських тенденцій всередині майже всіх релігій. Друга половина XX століття породила безліч нових релігійних течій та рухів, особливо апокаліпсичного (віщують близький кінець світу) та міленаристського (пропагують тисячолітнє царство після загибелі цивілізації) спрямувань, які, з одного боку, збільшили полірелігійність світу, з іншого – будуть суттєво впливати на зміни в релігійному середовищі.

Якщо вдатись до деякого прогнозу майбутнього релігії, то слід зауважити, що при збереженні як тенденцій конвергенції (зближення), так і сепаратистських настроїв (автономізації, відокремлення) релігійним організаціям доведеться враховувати й інкультурацію (врахування впливу інших культур).

На найближче майбутнє світовий релігійний процес буде характеризуватися такими тенденціями:

- пошук оптимальної формули гармонійного співіснування релігій у світі, де буде потрібно віднайти розумну міру між опертям на минуле, традицію й адекватними сучасності рухами всередині церков;

- релігійним організаціям прийдеться визнати полірелігійність світу, існуючий геополітичний розподіл між різними релігіями;

- відмова від претензії на абсолютну істинність своєї релігії та вміння співіснувати з іншими.