6.4. Езотеричні об’єднання

Езотеричні об’єднання, як правило, позавіросповідні міс-тичні течії, що виникли на межі XIX-XX ст. (теософія, антропософія, вчення Гурджієва, екстрасенсорика) як опозиція традиційним релігіям.

Вони включають у себе віру в існування надприродного світу, магічні засоби спілкування з ним, підкорення його своїм інтересам. Всі засновники езотеричних течій переконані, що тільки вони дають надзвичайно глибокі позитивні знання про світ, приховані від „непосвячених”.

Теософія (богомудрість, богопізнання) – релігійно-філософське вчення про можливість містичного та інтуїтивного пізнання Бога шляхом безпосередніх контактів із надприрод-ними силами. Найбільш відомим теософом була уродженка України Олена Блаватська, яка в 1875 р. заснувала „Всесвітнє теософське товариство” і виклала своє розуміння теософії у багатотомній праці „Таємна доктрина”. Вона розробила свою езотеричну (таємну) систему, яка претендує на універсальну релігію, що є синтезом різних релігійних доктрин (езотеричного буддизму, тибетського ламаїзму, індійського містицизму, каббали (різновид магії), єгипетської і грецької міфології, спіритуалізму, масонства). Завдання системи – розкрити тотож-ність таємного змісту всіх релігійних символів. Спираючись на вчення Парацельса, Бьоме, Сен-Мартена, Сведенборга, В.Со-ловйова, О.Блаватська подає еволюцію Всесвіту, людства відповідно до східних езотеричних традицій, які постулюють існування семичленної ієрархії „планів” (рівнів). Вважається, що вчення О.Блаватської стало концептуальним ґрунтом теоре-тичних розробок переважної більшості течій „Нью-ейдж”. Сьогодні послідовники О.Блаватської є в багатьох країнах, в т.ч. і в Україні. В 1995 р. при Київському коледжі ім. Муравйова-Апостола відкрита школа теософії.

6.5. Неоязичництво (рідновірство)

Неоязичництво (рідновірство) представлено в Україні течіями Рідної віри, РУНвіри, Ладовіри, Ягновіри, орантійців, Собору рідної української віри, Великого Вогню та ін. В Україні сьогодні існує 77 громад неоязичників, з яких зареєстровано 75. Всі вони об’єднані ідеєю відродження праслов’янських віру-вань, які вважаються єдино автентичними для українця. Нео-язичницькі громади є і в інших країнах, де компактно проживають українці.

Неоязичників можна поділити на дві категорії: ті, які зберегли вірність пантеїзму, і ті, які на основі модернізації витокового українського язичництва сповідують монотеїзм.

Рідновірство сприймає в першу чергу частина національно орієнтованої інтелігенції, котра розглядає відродження язичництва як домінанту відродження українства. Перетворення рідновірських течій на масове явище вважається, на думку вітчизняних релігієзнавців, досить проблематичним.

Рідна віра – напрям в українському неоязичництві, який започаткував у 1934 р. професор В.Шаян, піонер рідновірського відроджувального руху. Вивчаючи етнічну (язичницьку) релігію праукраїнців, яку вони сповідували до прийняття християнства і деякі елементи якої добре збереглися в т.зв. двовір’ї, В.Шаян у своїй книзі „Віра предків наших” пропонує повернутися до батьківської традиції, до коренів української духовності. Осередком „Рідної віри” українців, на думку В.Шаяна, повинен стати Орден Бога Сонця, головним лицарем якого вважається сам засновник течії. Максимально зберігаючи язичницьку обрядовість, „Рідна віра” підпорядковує своє віровчення вдосконаленню людської особистості, піднесенню її націо-нальної самосвідомості. Рідна віра ґрунтується на язичницькому розумінні Бога як багатопроявної сутності, що реально постає у вигляді багатьох імен богів. Українські рідновіри, як правило, використовують автентичні язичницькі молитви і співи, хоча іноді створюють і сучасні. Вони мають своє вчення „Волховик” та „Православ: молитва до Рідних богів”, обрядовий календар „Коло Свароже”. В Україні є декілька десятків громад сповід-ників „Рідної віри” (Київ, Харків, Чернігів, Миколаїв, Львів, Одеса). Найбільшою діаспорною громадою є рідновіри при святині Дажбожій у Гамільтоні (Канада).

РУНвіра (Рідна Українська Національна віра) – одна з форм сучасної релігії українців. Засновник РУНвіри – Лев Силенко, якого віруючі вшановують як посланого самим Богом Вчителя і Пророка. Реформуючи політеїстичну дохристиянську віру українців, Силенко запропонував нову монотеїстичну систему поглядів на світ. Згідно з нею, українці, як і всі народи, мають своє розуміння Бога, який явлений лише під ім’ям Дажбога. Це дає їм можливість поновлювати і вдосконалювати силу власного єства. Дажбог – це свідомість світу, вічна енергія несвідомого і свідомого буття, свята правда. РУНвіра установлює для українців окреме місце в релігійному житті людства. Вважається, що маючи Рідну віру, українець не підпорядковує себе іноземним релігійним авторитетам, догмам, канонам. На думку Силенка, раба в душі українця впродовж століть виплекала релігія рабів – християнство, яка не є йому рідною, а привнесеною в Україну. Саме зрада Дажбожій вірі й спричинила ту гірку долю колонізованої країни, яку мала Україна протягом століть. РУНвісти не визнають зображення Дажбога, оскільки він – Святий Дух, Воля, Правда, Любов, Милосердя. Символом РУНвіри є Тризуб на сонячному диску. В РУНвірі наявні свої обряди вінчання, освячення дитини, поховання, свої специфічні молитви і свята. Основні заповіді РУНвіри зорієнтовують своїх віруючих жити і діяти заради добра Вітчизни, любити і розуміти Бога по-­рідному, обороняти скарби свого народу, шанувати духовність своїх предків.

Основні положення РУНвіри викладені в Святому Писанні РУНвіри – „Мага Віра” й катехізисі „Повчання. Пісні. Молитви”. Основна культова споруда РУНвіри – собор святої Матері України – знаходиться в містечку Спрінг Глен, що в штаті Нью-Йорк (США). При головному офісі функціонує Вище Духовне училище (Академія) і видавничий центр РУНвіри. Громади (станиці) є в Америці, Канаді, Австралії, Англії та інших країнах, де проживають українці. В Україні офіційно зареєстровано 49 громад РУНвіри. Координатором їх діяльності є священик київської громади „Дажбожа” Б.Островський. Запорізька громада видає часопис „Світло Оріяни”. В Спрінг-Глені друкується двомісячник „Самобутня Україна”.

Собор Рідної української віри – одна з течій українського язичництва, що виникла в 1994 р. на Вінниччині. Послідовники Собору вважають своїми ідейними попередниками В.Шаяна, М.Шкавридка, Л.Силенка, С.Кокрецького, кожний з яких зробив вагомий внесок у формування теоретичних основ „Рідної віри”, але не зміг вирішити найважливішого історичного завдання – відродити її. Їхні праці, взаємодоповнюючи одна одну, в сукупності утворюють цілісне віровчення, поєднати і поширити яке покликаний Собор Рідної віри. Така його місія зумовлена ще й тим, що Поділля є серцем України, оскільки саме тут найдовше, аж до 1620 р., Болохівські князі боронили рідну віру. Крім того, на березі річки Бог (Буг) була головна святиня скіфів – Ексамній (Божа дорога). На Поділлі також віднайдено збруцького Святовита, найдавніший символ Дажбога – Тризуб. Послідовники цієї течії толерантно ставляться до інших рідновірських громад.

В Україні офіційно діє 5 громад цього напрямку.

Ладовіра – неоязичницька течія, ідейно оформлена у працях О.Шокала та Ю.Шилова, зокрема в журналі „Український світ” (видається з 1992 р.). Основу ладовірського вчення складає концепція українського світу як духовно-природної та геоетнічної цілісності. Ладовірство – політеїстично-моно-теїстична релігія, де поряд з вірою у Всеєдиного Духа Світла – Оря, що перевершує весь світ, існує віра і в інших богів і богинь, які іманентні світу. Згідно з його вченням, світом керує Універсальний закон, який називається Ладом. Зло – це порушення Ладу. Жіночим відповідником Всеєдиного Духу Світла є його мати – Всеєдина Мати Землі й Духу Оранта, а відповідником Ладу – Лада. У вченні ладовірства Космос розглядається як єдність двох взаємопов’язаних начал – чоловічого (творчого і духовного), який є Вогнем, Небом і Часом й жіночого (відтворюючого і матеріального), яким є Вода, Простір і Земля. Засобом гармонізації людського життя з ритмами космічної енергії тут виступають спеціальні обряди. Небесним і земним тотемом – першопредком України, згідно з Ладовірством, є журавель і явір.

Організаційно Ладовіри в Україні – не об’єднані, частина з них – незалежні, інші відвідують яку-небудь неоязичницьку громаду.