Книга 1

Розділ 1

Предмет, структура і методологія курсу

1.1. Предмет та структурні розділи релігієзнавства

У сучасних умовах сформувалась цілісна система наукових знань про релігію. Релігієзнавство як окрема галузь філософії прагне дати відповіді на одвічні питання, пов’зані з загадковим світом сакрального.

Релігієзнавство – це багатодисциплінарна галузь гумані-тарної науки, що досліджує феномен релігії. Його завдання – осягнення сутності, закономірностей походження й функціону-вання релігії на різних етапах розвитку людства.

Як цілісна і комплексна галузь наукового знання воно досліджує суспільно-історичну природу релігії, механізм її соціальних зв’язків з економічними, політичними і духовними структурами суспільства, вплив на особистість віруючих у кон-тексті конкретно-історичних умов. Релігія вивчається як об’єк-тивний процес, що спирається на відповідні соціальні передумови і фактори, відображаючи їх у своїх догматах. Отже, релігієзнавство визначає релігію як складову частину духовності суспільства, що розвивається разом із ним і впливає на людську свідомість.

Предмет релігієзнавства – об’єктивні закономірності ви-никнення, становлення, розвитку і функціонування релігій, їх структурні особливості, різноманітні явища, взаємозв’язки і взаємодія релігії з іншими галузями знань, а також аналіз генези як релігійності, так і процесів секуляризації духовного життя суспільства та різних форм світогляду. Предметом релігієзнав-ства є також своєрідність вияву релігійного феномена, механізм його дії на індивідуальному та суспільному рівнях буття, особливості його функціонування в історії суспільства, точки дотику і шляхи взаємодії з іншими сферами культури – морал-лю, мистецтвом, наукою тощо.

Як і кожна гуманітарна наука, релігієзнавство має свій об’єкт дослідження, де фіксується певний аспект буття людини у світі, її ставлення до нього. Об’єктом релігієзнавства є відо-браження такого особистісного стану людини, який можна назвати станом самовизначення у світі, здобуття самої себе на основі віднайдення в собі того надлюдського, що єднає її з трансцендентним. Релігієзнавство у своєму предметі значно ширше, ніж в об’єкті. Предметом релігієзнавства є, крім приро-ди релігії, її функціональність. У своєму функціонуванні релігія виходить за межі індивідуального буття. Вона піддається доктринальній і обрядово-культовій інтерпретації, входить у різ-ні сфери людської життєдіяльності, сакралізуючи їх. Якщо об’єкт релігієзнавства відносно сталий, то предмет його збіль-шується за обсягом і дещо змінюється в часі.

У сучасних умовах релігієзнавча наука – самостійна, цілісна і водночас полідисциплінарна галузь гуманітарного знання, теоретична дисципліна, яка об’єднує в собі такі структурні підсистеми, як філософія, соціологія, психологія, історія, феноменологія, антропологія, культурологія, географія релігій, лінгвістичне релігієзнавство, вільнодумство, а також, на думку деяких учених, – науковий атеїзм.

Ядром теоретичного осмислення релігії виступає філософія релігії – сукупність філософських понять, категорій і концепцій, які по-філософськи тлумачать релігію. Вони допомагають теоре-тично осягнути релігійний феномен.

Соціологія релігії – галузь релігієзнавства, яка досліджує взаємодію релігії та суспільства, вплив релігії на соціальну пове-дінку індивідів, груп і спільнот, специфіку зворотного впливу на релігію певного суспільства.

Психологія релігії – розділ релігієзнавства, що вивчає емо-ційний вимір релігії, досліджує психологічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування релігійного феномена на індивідуальному, груповому й суспільному рівнях, їхній зміст, структуру, спрямованість релігійних вірувань, уявлень, переживань; їх місце і роль у релігійному комплексі, вплив на нерелігійні сфери життєдіяльності суспільства, групових спіль-нот, окремих особистостей.

Історія релігії – одна з базових релігієзнавчих дисциплін, що вивчає походження і внутрішній розвиток релігії, акумулює знання від часу виникнення примітивних первісних вірувань до становлення і розвитку етнічних, національних і світових релі-гійних систем, відтворює минуле різних релігійних комплексів, накопичує і зберігає інформацію про численні релігії минулого й сучасності.

Феноменологія релігії – розділ релігієзнавства, що до-сліджує розуміння смислу релігійного вираження конкретної людини на основі її інтуїції, особистого відчуття та бачення без світоглядних та ідеологічних упереджень; зосереджує увагу на з’ясуванні власних якостей релігійних явищ – рис, ознак, яких безпосередньо не дає процес релігійного відображення і які є продуктом виповнення сущого і творення віруючим належного (категорії “спасіння”, “спокута”, “священне і профанне” тощо).

Антропологія релігії – галузь релігієзнавства, специфіка якої полягає в тому, що сутність існування, природа, призна-чення людини розуміється, виходячи з призначення вищого першопочатку (духів, богів, Бога або особистого Бога) і його особливих взаємовідносин з людиною. Вона стверджує вирі-шальну роль такого початку в походженні людського роду і кожного індивіда, виділяє у природі людини особливе її призначення, вказує на її гріховність і необхідність відновлення втраченої сутності, спасіння, говорить про продовження існу-вання після смерті і вбачає покликання людини в з’єднанні з першопочатком.

Культурологія релігійна – система знань про філософсько-релігійні, богословські концепції, ідеї, які розкривають роль релігії, церкви у зародженні, розвитку та функціонуванні куль-тури, взаємовплив і взаємовідносини релігії, церкви і культури на різних етапах розвитку людського суспільства.

Географія релігії – базовий гуманітарний курс релігіє-знавства, який вивчає та систематизує знання про територіальну організацію релігій світу, загальну схему поширення релігій в історичному аспекті й на сучасному етапі, роль природного чинника у процесі формування та поширення релігій, досліджує просторово-часові закономірності взаємодії релігійного феноме-на із зовнішнім середовищем.

Лінгвістичне релігієзнавство – напрям релігієзнавства, предметом дослідження якого є мова релігії як знакова система, що містить вербальні та невербальні (образотворчі, пластичні, музичні) засоби символічно зашифрованої інформації, головним джерелом для яких є усні та писемні сакральні (священні) тексти.

Вільнодумство – форма критичного релігієзнавства, що з’явилася у боротьбі з релігійною нетерпимістю, догматизмом і авторитаризмом релігії як антирелігійна течія суспільної думки, що еволюціонувала від буденної антирелігійної свідомості, здорового глузду до завершеної, теоретично обґрунтованої фор-ми із залученням для доведення своїх положень окремих висновків із різних наук; виступає як незалежний, вільний засіб мислення, самостійне переконання, пропонує перевагу понять над чуттєвим досвідом, абстракції над враженням.

Атеїзм – складова частина вільнодумства, система погля-дів, яка заперечує будь-які релігійні уявлення, релігію як таку в усіх її формах і виявах; є частиною діалектико-матеріаліс-тичного світогляду, загальною, специфічною ознакою і принци-пами якого є заперечення реальності надприродного світу.

Окрім зазначених розділів релігієзнавства, нині розви-ваються політологія релігії, етнологія релігії, з’являється гер-меневтичне та компаративне релігієзнавство. Отже, релігіє-знавство є складним, багатоплановим утворенням, яке постійно розвивається.

Як і будь-яка інша галузь наукового знання, релігієзнавство має свій категоріально-понятійний апарат. Це система понять, які в релігієзнавстві умовно поділяють на три групи:

1. Загальнонаукові – філософські, соціально-філософські, історичні поняття: буття, свідомість, пізнання, фантазія, істина, культура, відображення, особа, людина, суспільство, цивілізація, світогляд, милосердя, страждання, система, структура, функція, категорія, теїзм, деїзм, пантеїзм, фідеїзм, теодицея, теософія тощо.

2. Конкретно-наукові – віра, ілюзія, почуття, настрій, страждання, життя, смерть, добро, зло, совість, епоха, право, відповідальність та ін.

3. Специфічно-релігієзнавчі – релігія, Бог, теологія, церква, храм, конфесія, секта, деномінація, культ, обряд, молитва, ангели, надприродне, рай, пекло, карма, політеїзм, монотеїзм, місіонерство, навернення, вільнодумство, сакралізація, секуля-ризація, скептицизм, атеїзм, антитеїзм, антиклерикалізм, єресь, індиферентизм, деміфологізація, модернізація тощо.

Усі ці категорії відображають загальну визначеність релігійного феномена, розкривають сутність релігії, її особи-вості та характер змін, що відбуваються в релігійному комплексі в різні історичні епохи.