Новітні релігійні течії і рухи

Нові релігійні рухи є невід’ємним елементом сучасного соціального розвитку людства. Під його впливом відбувається й зміна релігійної картини світу. Криза історично сформованих форм релігійної свідомості, розчарування у цінностях суспіль-ства, відчуття самітності, безцільності життя, падіння попу-лярності традиційних релігій, які вже не відповідають релігій-ним потребам сучасного віруючого, особливо молодого, спону-кає людину на пошуки кращого, ідеального світу, де можна знайти психологічний захист від дійсності, вирішити зазвичай нездійсненні проблеми, реалізувати мрії і сподівання, задоволь-нити вибагливі смаки й потреби сучасних шукачів істини. Вони демонструють свій характер яскраво, наполегливо й агресивно, часто виходячи за межі власне релігійної проблематики.

Відродження інтересу до релігійно-містичних шукань минулого, виникнення нових релігійно-філософських учень, ре-лігійних рухів і незвичайних містичних шкіл, справжній вибух культів другої половини двадцятого і початку двадцять першого століття – яскрава особливість Нового часу. Строкатість сучасного богошукання фантастична. Вона характерна для всіх частин світу планети, всіх континентів і регіонів. Ця „епідемія” нетрадиційної релігійності, з одного боку, викликає несприй-няття, різку критику, з іншого – завойовує чималу кількість прихильників. Інколи з нічого навколо пророка, вчора ще нікому не відомого, виникають великі релігійні формування. Нині поряд зі світовими релігіями, релігійними системами з багатовіковими традиціями діє близько 30 тисяч інших релігійних учень і культів. Без відомостей про них уява про релігійну ситуацію в світі буде не повною.

Новітні релігії, неорелігії, нові релігійні течії (НРТ), нові релігійні рухи (НРР) – терміни, якими позначають оформлені в другій половині ХХ ст. нові конфесії, релігійні групи, духовні течії, церкви, в появі яких відбилися модерністські процеси в релігійній сфері.

Єдиного погляду на назву та сутність цього явища у релігієзнавців немає. Проблемне тут те, що це явище саме по собі нове, малодос­ліджене і в кожному регіоні, в кожній суспільній системі, культурі розуміється по-різному. В науковій та художній літературі, засобах масової інформації для його позначення використовується дуже велика кількість синонімічних термінів: нетрадиційні релігії, неорелігії, неокуль-ти, новоутворення, псевдорелігії, секти, неосекти, тоталітарні секти, неомістицизм, квазірелігії, позаконфесійні об’єднання, релігії „Нового віку”.

Релігієзнавцями зроблено чимало спроб дати більш-менш чітке визначення сутності новітніх релігій, однак оптимальної їх дефініції поки що не вироблено. Більшість релігієзнавців нині користуються стандартним терміном – „модернізована форма релігій”.

Аналіз процесу еволюції новітніх релігій показує, що є певні відмінності у їх виникненні в США та в Західній Європі. Якщо в США вони прийшли зі своєї батьківщини (здебільшого зі Сходу) разом із родоначальниками (гуру, вчителями), то в Європу, а вже потім і в Україну – з учнями, тобто через посеред-ників.

Якщо мова йде про причини виникнення новітньої релігій-ності, то тут називають найрізноманітніші чинники, серед яких основними можна вважати такі:

- у США та на Заході – як альтернатива існуючим традиційним церквам, незадоволеність формами їх роботи, як результат духовних пошуків, протест проти існуючих порядків;

- у посткомуністичних країнах (у т.ч. і в Україні) – як протест проти комуністичної ідеології та форма своєрідного дисидентства, в молоді – самоствердження;

- зміна світоглядних парадигм, спричинена науково-технічною революцією ХХ ст. і суперечностями постіндустріального суспільства; підвищення загального рівня освіченості, що призвело до кризи традиційних світоглядних орієнтацій та релігійної картини світу;

- розрив існуючих донедавна зв’язків поколінь, у тому числі і через релігійну трансформацію, що спричиняє відхід від релігії батьків;

- відкритість новітніх релігійних течій для послідовників будь-яких віровчень, їх демократизм і претензії на духовне об’єднання людства;

- оригінальні методики та форми роботи, які вони пропонують неофітам – медитації, сеанси йоги, фізичне та психічне оздоровлення.

Причини, які зумовили виникнення неорелігій, стали не тільки рушієм їх розвитку й великої популярності серед насе-лення. Вони отримали широке розповсюдження на всіх кон-тинентах, щороку чисельно зростають. Їх можна назвати трансконтинен­тальними. Так, за даними „Енциклопедії Брита-ніки” (1996), в 1995 р. у світі нараховувалось 121 млн. 297 тис. прихильників нових релігій і близько 1 млн. потенціальних послідовників. Тобто серед 6,7 млрд. населення планети 2 % – їх прибічники. Якщо з 1980 по 1993 рр. приріст прихильників но-вих релігій становив 33 %, то, за прогнозами, до 2010 р. Зро-стання складе близько 70 % при 20-відсотковому зростанні населення. У жодній з давно існуючих релігій таких змін не очікується.

НРТ, що з’явилися в Україні, успадкували всі ті риси, які характеризують модернізовані релігії взагалі в будь-якій країні (універсалізм, синкретизм, орієнтація на спільний містичний досвід, відкритість до послідовників різних релігій і релігійно-філософських систем, авторитаризм лідера руху, жорстка організаційна структура релігійних громад). Водночас, україн-ським НРТ притаманні й певні специфічні ознаки: їх поява збіглася з періодом релігійного відродження, що може розгля-датися як прояв плюралізації релігійного життя; повільність процесу поширення. За даними Державного комітету України у справах релігій, станом на 2010 рік в Україні зареєстровано 50 їх напрямків, 1582 організації неорухів, з яких 1112 – харизматичні громади.

Усі неорелігії, незважаючи на їхню різноманітність, мають спільні особливості й ознаки.

Насамперед зазначимо, що їм притаманна своєрідна соціально-психологічна орієнтація, при якій прихильники НРТ вдаються до самоізоляції від родинних і соціально-групових зв’язків, колишніх цінностей і уподобань. Це досягається різно-манітними засобами психічного впливу, встановленням специи-фічних правил і норм поведінки членів громади, виробленням своєрідної техніки контролю за ними, а також максимальною насиченістю програми різними груповими заходами, що прово-дяться протягом доби з метою відволікання їх від позаобщинних справ. Робиться все так, щоб кожна хвилина віруючого була заповнена. Для прибічників цих вчень характерна демон-стративна втеча від дійсності, несприйняття існуючого соціаль-ного устрою, відсторонення від політичного життя.

Очолює релігійну громаду харизматичний лідер – особа, наділена містичними якостями. Йому приписують роль особли-вого спасителя, посланця Божого, месії. З допомогою активних методів впливу на особистість він може пригнічувати її волю і свідомість. Інколи віруючі поклоняються йому, а не Богу. Він має необмежену владу, відрізняється нестримним самозвели-ченням. Встановлюючи правила та норми поведінки для членів громади, він сам їх не завжди дотримується і живе в значно кращих умовах, ніж рядові члени спільноти.

Прихильники неорелігій – це в основному люди віком від 18 до 45 років, що мають досить високий освітній ценз, причому здебільшого це городяни, вихідці з родин службовців, інтелі-генції, військовослужбовців, із невисоким або середнім рівнем матеріальної забезпеченості. Причина знаходження притулку в неорелігіях – порушення соціальних зв’язків, розчарування в наслідках своєї діяльності, втрата перспективи самореалізації, пошук чітко організованого способу життя, твердих моральних правил поведінки.

Сповідуючи свої віросповідні доктрини і обрядово-культову практику, прибічники неорелігій викривають традиційні релігії як хибні, неприйнятні, тому умовно їх можна вважати „неопро-тестантськими”.

Як правило, нові релігії і культи будуються на принципі синкретизму. Їх неофітам пропонуються вчення, запозичені з релігійно-культурних традицій різних народів і різних часів; вони вбирають у себе елементи християнства, буддизму, ісламу, індуїзму, а також окультизму, спіритизму, теософії, антропо-софії, астрології і ін. Причому кожне вчення НРТ претендує на універсальність і винятковість своїх доктрин.

Проповіді лідерів нетрадиційної релігійності зводяться, в кінцевому підсумку, до пророкування кінця світу. Часто члени громад відмовляються від власного майна на користь релігійної групи, змінюють місце проживання і навіть власні імена.

Особливістю культів є також типовий спонукальний мотив у кар’єрі лідерів – нажива за рахунок рядових членів груп. При цьому керівники неорелігій часто не гребують навіть експлуата-цією своїх прихильників, позбавляючи їх найнеобхіднішого. Члени релігійних громад безоплатно працюють на користь свого об’єднання, передають до фонду братства свої заощадження та цінні речі. За рахунок цього у проводирів НРТ нагрома-джуються великі багатства.

Дискусійним у релігієзнавстві залишається наразі питання, на підставі яких критеріїв цей тип релігій можна називати „новими”. Зарубіжні та вітчизняні релігієзнавці по-різному підходять до визначення відповідних часових рамок.

Найбільш вдалими і методологічно виваженими можна вважати класифікації, які поділяють новітні релігійні течії та рухи на сім груп (В.Лубський, Л.Филипович, А.Черній): нео-християнство (Богородична церква, мормони, Новоапостоль-ська церква, Церква Христа, Нова церква або Церква Нового Єрусалиму, харизматичні церкви); релігії орієнталістського напряму (Міжнародне Товариство Свідомості Крішни (МТСК), Трансцендентальна медитація (ТМ), центри Шрі Чінмоя, Ошо-центр, послідовники Шрі Сатьї Саї Баби, Вселенська чиста релігія або Сахаджа йога, Дзен-буддизм, Нітірен, Всесвітня віра Багаї); синтетичні релігії (Велике Біле Братство (ВББ), Церква об’єднання або Церква Уніфікації, Аум Сінрікьо або Вчення істини АУМ); езотеричні об’єднання (теософія, антропософія, Братство Грааля); неоязичництво – рідновірство (Рідна віра, Рунвіра, Собор рідної віри, Ладовіра); саєнтологічні (науко-логічні) рухи (Діанетика або саєнтологія, Наука розуму, Християнська наука); сатанізм.

У підручнику дається характеристика лише найбільш відо-мим і розповсюдженим із них.