3.6. Шаманізм

Шаманізм (від. евенк. „шаман”, „саман” – знахар) – віра в можливість спілкування перших служителів культу – шаманів із духами.

Він особливо поширений у народів Північної Азії (бурятів, хантів, мансі, евенків, чукчів). Шаманізм характеризує широке коло анімістичних уявлень (переважно віра в злих духів), наявність служителів культу, здатних в екстатичному стані ви-ступати в ролі посередника між людьми і духами. Шаманам приписується здатність передбачення, впізнавання, впливу на довкілля, здатність супроводжувати померлого в підземному світі. Основним із обрядів шаманізму вважається камлання, який виконує дві функції: лікування від різних хвороб і забез-печення успіху під час виробничої діяльності.

Шамани, як правило, під час камлання (спілкування з духами) використовують пісні, танці, бубон, що символізує їздову тварину – коня або оленя. На ньому вони начебто здій-снюють подорож у Верхній світ, підганяючи цю уявну тварину спеціальною стукалкою, що замінює батіг. Там вони розковують душу хворого, що заблукала або була викрадена демонами. Шамани мають спеціальний ритуальний костюм, головний убір, плащ і взуття. Вони змушують злі духи залишити хворого і тим самим вилікувати його. Якути, наприклад, ще в XX ст. вважали, що вилікувати людину може тільки шаман.

Зародження шаманізму можна віднести до періоду скотар-ства, землеробства (6 тис. р. тому) і переходу у зв’язку з цим від матріархату до патріархату. Головна роль чоловіка в господар-ському житті зумовила його пріоритет і в господарському управлінні. Саме здатність утримувати людей, які нічого не ви-робляють, і керівна роль чоловіка в суспільстві були втілені в шаманізмі (хоча шаманами були й жінки).

Шаманізм зберігся і дотепер у народів Азії, Австралії, Африки, Америки, де є залишки первісного суспільства. Еле-менти шаманізму існують і в сучасних релігіях. Це і професійна каста служителів культу, і уявлення про те, що священики перебувають в особливих відносинах зі світом духів, і те, що головні представники надприродного світу – чоловічої статі. Сюди можна віднести й елементи екзальтації, властиві окремим сучасним релігіям.

Розклад родоплемінного ладу привів також до заміни ран-ніх, примітивних первісних культів розвинутими етнічними релігіями. Однак первісні вірування не зникли зовсім і існують у двох формах: у чистому вигляді у народів із залишками родо-племінного ладу і як окремі елементи в сучасних релігіях.

3.7. Землеробський культ

Землеробський культ – поклоніння двійникам тих явищ природи, які впливають на врожай. Прикладом цього є уявлення індіанців-ірокезів, які ще у XIX ст. шанували 4-х головних ду-хів: землі, бобів, кукурудзи, гарбуза. Всі ці чотири духи, за їх уявленнями, були жінками. Приміром, духів кукурудзи, бобів і гарбуза міфологія ірокезів зображувала у вигляді трьох сестер, одягнутих у листя відповідних рослин. Поряд із духами-жінками вшановувалися також, але на другорядних ролях, духи-чоловіки – сонця, дощу, вітру. Релігійні погляди, що проявлялися в земле­робському культі (матріархат – 8 тис. р. тому), відображали залежність землеробства від природи і керівну роль жінки.

Ця релігійна система характеризувалася такими рисами:

1) шанування землеробських духів у ролі головних;

2) керівна роль жінки в релігії. Землеробський культ – своєрідна жіноча релігія. Це проявлялося у зображенні найголовніших духів у вигляді жінок. При цьому жінки виконували найваж-ливіші релігійні обряди;

3) людське жертвопринесення як відповідна вдячність духам за врожай;

4) ідея смерті і воскресіння деяких духів. Спостерігаючи за зерном, люди помітили, що після засівання („похорон”) воно проростає („воскресає”). Це породило уявлення, що деякі духи можуть помирати і воскресати;

5) перенесення „країни мертвих” із землі на небо. Враховуючи, що небо „посилало” давнім землеробам як блага, так і неприємності (світло і тепло, дощ і вітер, сніг і град), у них народилися уявлення, що духи живуть на небі. За аналогією і „країну мертвих” перенесли із землі на небо. Тоді вперше і виникає ідея „про життя” душ мертвих у небеснім Царстві.

Землеробський культ широко представлений і в сучасних релігіях. У християнстві, наприклад, вшановуються такі святі, як покровитель землеробства Георгій та повелитель дощу і грому пророк Ілля. Від ідеї жіночого духу землі беруть початок уявлення про Богородицю – „покровительку”, „заступницю” хлібів. Із землеробського культу прийшли в християнство свято Різдва Христового (в минулому – свято народження взимку духа сонця) і Пасхи (воскресіння навесні духа зерна).

Ключові поняття: анімізм, дух, душа, зооморфізм, ініціації, камлання, культ предків, магічно-ритуальні елементи, магія, подвоєння світу, полідемонізм, політеїзм, привиди, родовий лад, служитель, спіритизм, тотемізм, уособлення, фетишизм, землеробський культ, шаманство.

Самостійна робота. Опрацювати тему за такими працями:

Первісні форми релігії. Урок 4 // Людина і світ. – 1992. – № 11-12. – С. 22-27.

Практичне заняття: Первісні вірування

План

1. Ранні форми релігійних вірувань, їх типологія.

2. Міфологічність світосприйняття давньої людини.

3. Еволюційні типи первісних релігійних уявлень.