3.4. Тотемізм

Тотемізм (від індіан. „от-отем” – його рід) – віра в надпри-родну спорідненість людських колективів (роду, племені) з певними видами тварин, рослин, явищами природи.

Тотемами називають тварин (в окремих народів – рослин, природні фактори), яких первісні люди вважали своїми надпри-род­ними родичами. У тотемах люди вбачали покровителів роду, племені, захисників і заступників, помічників у розв’язанні життєвих проблем. Усі вони вважалися братами і сестрами лю-дей, тому їхніми іменами називали родові колективи. Напри-клад, північноамериканські індіанці з племені оджибве у XVII ст. мали п’ять назв своїх родових колективів: журавля, сома, га-гари, ведмедя тощо. У австралійців тотемами були собака Дінго, водяна лілія, сливове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ, сонце.

Можна вважати, що тотемізм виник у зв’язку із залежністю первісної людини від певного виду тварин чи рослин. Зауважимо, що головними об’єктами поклоніння були не самі тотеми, а їхні двійники – тотемічні духи. Це поклоніння проявлялося через молитви (прохання), танці, табу, жертвопри-несення, виготовлення і вшанування зображення тотемів, спеціальні тотемістські свята. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тотему. Тотемна тварина була водно-час твариною промисловою, що мешкала в ареалі розселення племені. Недарма тотемами північних народів найчастіше бува-ють олень та ведмідь, які є найважливішими об’єктами полю-вання. Убити і з’їсти тотема можна було тільки за умови дотримання особливих релігійних процедур. Є свідчення про те, що наші предки поклонялися не тваринам, а рослинам. Вони вшановували гаї та ліси, забороняючи в них полювати, ловити птахів, рубати дерева тощо. Багато тотемних племен вірили, що після смерті кожна людина перетворюється на тварину, їхнього тотема, а отже, кожна тотемна тварина – це померлий родич.

Тотемізм увійшов як елемент у всі сучасні релігії. Це, наприклад, вшанування корови в індуїзмі, зображення Святого Духа у вигляді голуба, Ісуса Христа як ягняти у християнстві. Від обряду ритуального з’їдання тотема бере свій початок християнське таїнство причастя, під час якого віруючі під виглядом хліба і вина “з’їдають тіло і п’ють кров Христа”.

3.5. Магія

Магія (від грецьк. mageia – чаклування) – віра в можливість впливу на довколішний світ – на людей, тварин, явища природи тощо надприродними засобами – фетишами, духами шляхом чаклунських дійств. У своїй основі магія – це спроба керувати людьми, природними чи надприродними силами або приму-шувати їх виконувати волю мага. Магічні дії можуть бути різноманітними – мисливські танці, обряди, заклинання, певні маніпуляції. Приміром, деякі мисливці північноамериканських індіанських племен ще у XIX ст. перед початком полювання на бізонів виконували особливий мисливський танець, вважаючи, що це дозволить їм заманити бізонів до стійбищ і забезпечити вдале полювання.

Магія, з урахуванням мети чаклунства, поділяється на такі види: виробничу, лікувальну, застережну, військову, метеоро-логічну. Найпоширенішою була виробнича магія, яка, у свою чергу, мала ряд відгалужень: мисливська, рибальська, будівель-на; пізніше, з розвитком суспільства, – землеробська, скотар-ська, гончарна, ковальська, навчальна, спортивна.

Особливими різновидами застережної магії були релігійні табу – певні заборони чи приписи (харчові заборони, вживання певних слів, дій, окремих рослин, тварин та ін.). Люди вдава-лися і вдаються до різних магічних прийомів: спалювали шма-ток паперу, на якому було написано ім’я ворога, закопували клапоть його одягу, або робили щось із його волоссям, обріз-ками нігтів, проколювали голкою фігурку особи. Бажаючи помститись жінці, що втекла, чоловік креслив на грунті її схема-тичне зображення і починав колоти його списом, впевнений, що подібні удари отримує і сама жінка. Магія дійшла до наших днів і як елемент сучасних релігій (віра в надприродну силу обрядів), і в самостійній формі (у вигляді таких побутових пересудів, як ворожіння на картах).