3.2. Фетишизм

Фетишизм (від португ. fetiko – зачарована річ) – віра в існування у матеріальних об’єктів (каміння, кістки, пір’я, пан-цир черепахи, пташиний дзьоб, зуб тварини) надприродних властивостей. Це специфічний спосіб олюднення природи. Фетишами називають предмети, яким віруючі приписують надприродні властивості. Уперше такий спосіб олюднення природи описав французький дослідник Шарль де Бросс у книзі „Культ богів-фетишів” (1760), дослідивши первісні вірування африканських негрів, давніх єгиптян, греків та римлян. Він свідчить, що фетишем міг стати будь-який предмет, який чи-мось вразив уяву людини: камінь незвичайної форми, кольору чи розміру, кусочок дерева, частини тіла тварини (зуби, ікла, кусочки шкіри, висушені лапки). Пізніше з’явилися спеціально виготовлені фігурки з каменю, кості, дерева, заліза. Якщо фетиш не виконував свої функції, його замінювали іншим. У деяких народів існував звичай їм дякувати, а інколи і карати фетиші.

Е.Тейлор відносить до сфери фетишизму й численні форми поховальних обрядів, існуючих у різних народів. Звичай збері-гати деякі частини тіла померлого чи навіть у муміфікованому вигляді його тіло як вмістилище надприродних сил існував колись у Перу і в Єгипті.

Фетиші у вигляді черепів і кісток зустрічаються в багатьох народів. Гвінейські негри, наприклад, зберігають кістки рідних у ящиках і час від часу ходять спілкуватися з ними в маленькі будиночки – гробниці. Жінки одного з островів філіппінського архіпелагу щорічно приносять їжу черепам своїх родичів і здат-ні годинами ніжно розмовляти із залишками своїх чоловіків і дітей. В основі існуючих фетишів такого роду лежить думка про реальну присутність Духа в неживих предметах, які колись були живими. Такою річчю може бути також зброя, з якої вбито більше тварин, ніж з іншої; дерево, плодами якого подорожній втамував голод, та ін.

Порівняно з магією фетишизм є більш складною формою вірувань. Якщо магія “подвоювала” шляхи впливу на природу, то фетишизм наділяв надприродними властивостями ще й матеріальні предмети. Маючи надприродні властивості, ці пред-мети були помічниками і заступниками людей. Вони начебто мали здатність зцілювати, запобігати хворобам, охороняти від ворогів, допомагати на полюванні.

Ряд вчених вважає, що у фетишизмі в зародковій формі з’являється ідея Бога.

У сучасних релігіях фетишизм зберігається у вигляді покло-ніння священним предметам (хрестам, іконам, мощам) та у вірі в талісмани й амулети. Талісман, на думку віруючих людей, приносить щастя, а амулет начебто оберігає від нещастя. Сучас-ними фетишами також є чорний камінь в ісламі, ладанки, кулони, слоники, іграшки тощо.

3.3. Анімізм

Анімізм (від лат. аnima – душа) – це віра в існування в тілі людини її двійника, душі, від якої ніби залежить саме життя особи, її психічний та фізіологічний стан.

Анімізм починався з приписування якостей двійників мате-ріальним об’єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці. Так, люди вважали, що душа – двійник людського тіла – знаходиться в певних її органах – печінці, серці, мозку. За даними дослідників, душа видавалася хоча й таємничою, проте істотою – чоловічком у зіниці ока, пташкою у грудях, парою, кров’ю. Люди вірили, що від їхнього двійника-душі залежать їхні стани – життя і смерті, сну і неспання, здоров’я й недуги. Вважалося, що на душу можна було впливати харчем, ласкою, заклинаннями. В більш пізній період душу стали вважати нело-калізованим безтілесним духом. Люди припускали, що після смерті душа продовжує жити і, покинувши тіло, оселяється в деревах, скелях, у річках тощо.

У наших пращурів для визначення ілюзійних двійників застосовувалось два терміни: менш могутніх називали “душа-ми”, більш могутніх – “духами”. Тому можна вважати, що ані-мізм є вірою в існування душ і духів.

У багатьох народів головними двійниками були душі померлих родичів. Тому в літературі первісний анімізм інколи ще називають культом предків. Довгий час в анімізмі двійники уявлялися як окреме, невидиме і невідчутне інше тіло. В бага-тьох народів існувало повір’я, що в окремих ситуаціях двійника можна побачити, почути і навіть відчути: уві сні, як відо-браження у воді, як тіло.

Із віри у можливість “бачити” уві сні душі померлих виникло уявлення про безсмертних двійників, а відповідно – уявлення про потойбічне життя. У первісних анімістів “країна мертвих” розташовувалась не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ у “країні мертвих” вважалося продов-женням реального життя. У деяких народів замість уявлення про “країну мертвих” з’явилися уявлення про переселення душ у нові тіла. На більш розвинутій стадії розвитку анімізм перед-бачає вірування у богів і підпорядкованих їм духів, у душу і майбутнє загробне життя.

Анімістичний елемент присутній і в сучасних релігіях. Фор-мою ускладненого анімізму є уявлення про Бога, сатану, ангелів, безсмертні душі. Самостійно анімізм живе у вірі в привидів, спіритизмі (віра у можливість спілкування з душами померлих).