1.2. Біогеоценози лісотундри

У континентальних частинах субарктичного поясу Євразії та Північній Америці — там, де температура повітря найтеплішого місяця зростає до +12...14°С формуються біогеоценози лісотундри, перехідні між тундрою і тайгою.

Як і в південній тундрі, у лісотундрі є мохово-лишайниковий, чагарниковий і чагарниковий яруси близької за складом рослинності. Але до них додається четвертий, деревний ярус висотою 5...7 м. Однак, дерева тут зростають далеко одне від одного й утворюють рідини і криволісся (покриваючи кронами до 1/3 поверхні).

Досить екстремальні умови зростання дерев у лісотундрі зумовлюють не лише їх невисокий зріст. У них тонкі, часто покручені стовбури (на схилах гір вони нахилені внаслідок соліфлюкції), слабо розвинені вузькі, часто асиметричні крони (прапороподібні – за напрямком пануючого вітру; спідницеподібні - внаслідок суховершинності дерев).

Чому ж дерева ростуть далеко одне від одного? Тому, що у грунтах зони (тундрових торфяно-глеєвих або підзолах ілювіально-залізистих гумусових) досить мало поживних речовин, а вічна мерзлота залягає близько до поверхні. У таких умовах корені дерев розвиваються тільки вшир (у радіусі кількох десятків метрів), утворюючи суцільну зімкнену кореневу систему. Тож інші дерева не можуть зростати близько через обмеженість ґрунтового живлення. Більш розвинена деревна рослинність проникає на північ по долинах річок, де немає вічної мерзлоти.

Зміна складу дерев в лісотундрі із заходу на схід залежить від секторних особливостей тайгової рослинності, що проникає сюди із півдня.

У західному при океанічному секторі лісотундри (Скандинавія, Кольський півострів) переважає вологолюбна береза звивиста, а на бідних грунтах – сосна. На півночі Східноєвропейської рівнини частіше трапляється ялина європейська; східніше, в континентальному західносибірському секторі – ялина сибірська; у середньосибірській різконтинентальній лісотундрі – модрина сибірська; у Східному Сибіру – модрина даурська (Гмеліна); в широкому континентальному секторі гір Північно-Східного Сибіру – найбільш морозостійка модрина Каяндера та кедровий стелюх; у приморському Далекосхідному секторі – модрина охотська; у неширокій смузі канадської та аляскинської лісотундри – модрина тамаракс, чорна і біла ялини.

Склад тваринного світу лісотундри значно ближчий до тундрового ніж до тайгового, хоч і багатший (за рахунок мігрантів із тайги влітку і з тундри взимку).

1.3. Приокеанічні лучні й лісолучні біогеоценози

(перехідні від субарктичних і субантарктичних до помірних)

Ви вже знаєте, що тундри і лісотундри формуються в умовах континентального клімату (невеликої кількості опадів, суворої зими, великої річної амплітуди температур, холодного літа). У приокеанічних районах високих широт (на островах, навітряних схилах гір біля узбереж) формується інший клімат: з дуже великою кількістю опадів, туманами, м’якою зимою але сильними вітрами і досить холодним літом (табл.3), що обмежує розвиток деревної рослинності. У таких умовах формуються широтні аналоги тундри (приокеанічні луки) й лісотундри (лісолучні біогеоценози). Замість тундрової рослинності тут формується лучна (з переважанням злаків чи різнотрав’я), більш вологолюбна і менш холодостійка, на дернових і дерново-торф’яних грунтах.

Лучні й лісолучні біогеоценози поширені обмежено, на кількох ділянках, які можна поділити на дві групи :

1) ті, що вклинюються далеко на північ у вищі, субарктичні і навіть арктичні широти, завдяки теплим течіям (північна Атлантика: узбережжя північно-західної Скандинавії, південно-західні частини Ісландії, Гренландії, острови Норвезького

і Північного морів; південно-західне узбережжя Аляски, Алеутські острови);

2) біогеоценози, які навпаки, проникають у нижчі широти внаслідок впливу холодних течій (східне узбережжя Камчатки, північні Курильські острови в Євразії; острови в Субантарктиці, де вітри найсильніші: Фолклендські (Мальвінські), Південна Георгія, частині Вогняної Землі).

Поряд із спільними рисами, є відмінності у складі рослинності, зумовлені як відмінностями клімату, так і різною історією формування. У північні Атлантиці і в Субантарктиці луки інтенсивно використовують під пасовища. На низовинах часто трапляються торфові болота.

Найбільш багатими у видовому відношенні і продуктивності є Камчатсько-Курильські лісолучні біогеоценози (завдяки більш південному положенню і багатству вулканічних ґрунтів).

Тваринний світ материкових лісолучних біогеоценозів подібний до сусідніх тайгових. А тваринний світ островів тісно пов’язаний із навколишніми морями, багатими життям (оскільки внаслідок сильних вітрів, тут відбувається перемішування водних мас; вони збагачуються киснем).

Таблиця 3. УМОВИ ФОРМУВАННЯ СУБПОЛЯРНИХ ЛУЧНИХ і ЛІСОЛУЧНИХ ЛАНДШАФТІВ

Район поширення	t зими	t літа	Рослинність
Пн.з. частина Скандинавії, субарктичні острови в Атлантиці	+5...-2	10...14	Різнотравно-злакові низькі луки, чагарники (верес), низькі дерева: береза звивиста, верби, горобина
Пд.з. частина Гренландії	-5...-10	7...10	Низькі луки із невибагливих злаків
Алеутські острови і узбережжя Аляски	0...-10	10...14	Високі злаково-різнотравні луки, чагарнички (водяника, голубиця)
Камчатка і північні Курильські острови	-6...-12	10...14	Дуже високі різнотравні луки (до 4 м) та рідколісся із кам’яної берези
Острови Субантарктики	+2...3	9...10	Дерновинні злаки, подушечники (азорелла та ін.), сланкі рослини (гебе, водяника червона тощо)

Завдання для самостійної роботи :

1. На контурну карту нанесіть ділянки поширення лучних і лісолучних ландшафтів на материках і на островах: північних Курильських, Алеутських, Кадьяку, частинах Ісландії й Гренландії, Гебридських, Шетландських, Оркнейських, Фолклендських (Мальвінських) і сході Вогняної Землі, Південній Георгії, Кергелені, Макуорі. 2. Порівняйте умови формування та особливості рослинності лісотундри з лісолучними і лучними ландшафтами північної півкулі.

9