1.1.2. Відмінності рослинності полярних і субполярних широт, зумовлені змінами клімату, рельєфом і складом гірських порід

Як уже було сказано раніше, зональні зміни рослинності зумовлені покращенням теплозабезпеченості і збільшенням тривалості вегетаційного періоду з півночі на південь (табл.1). У цьому напрямку арктичні пустелі поступово змінюють спочатку арктичні, потім типові і південні тундри. Ускладнюється вертикальна структура біогеоценозів, їх видове різноманіття, зростає фітомаса.

У межах кожної підзони виділяється кілька секторів: 1) найтепліший – приатлантичний, 2) найхолодніший і найсухіший  — різкоконтинентальний (віддалений від Атлантичного і Тихого океанів); 3) притихоокеанський (далекосхідно-аляскинський), з дуже холодною зимою і більш вологим прохолодним літом.

Арктичні пустелі розташовані на островах Північного Льодовитого океану (Земля Франца-Йосипа, Північна Земля, Шпіцберген, на півночі Канадського арктичного архіпелагу). Лишайники, мохи, карликові подушкоподібні й дерновинні трави ховаються тут по морозобійних тріщинах.

Не менш бідний рослинний світ антарктичних пустель південної півкулі (на окраїні Антарктичного півострова, Південних Шотландських, Південних Оркнейських, Південних Сандвічевих).

Справжньої тундри у південній півкулі немає. Їх віддаленими аналогами є приокеанічні луки, мохові пустища і болота на субантарктичних островах: Вогненній Землі, Фолклендських, Південній Джорджії, Кергелені тощо.

Арктичні тундри теж мають досить розріджений рослинний покрив (займає 1/3...1/2 поверхні). Тут оголені ділянки плям-“медальйонів” і кам’яних полігонів поєднуються з моховою дерниною по краях і квітуючими травами по тріщинах. Багато низеньких злаків (лисохвіст альпійський, фіпсія холодна), яскравих полярних маків, незабудок, ломикаменів, крупок, зібраних у розетки або подушкоподібних рослин. Є трав’яно-мохові болота. Ґрунти — аркто-тундрові дернові.

Типові тундри відрізняються суцільним мохово-лишайниковим покривом, тому менш барвисті, порівняно з арктичними.

Мохова тундра поширена на більш низьких і зволожених ділянках. Крізь товсту мохову дернину продираються стебла чагарників (карликових беріз і верб). Дернина, неначе губка, вбирає вологу. Під нею близько залягає багаторічна мерзлота. болота, що поєднуються з заростями чагарникових берізок (єриками). Ґрунти підзони тундрові глеєві.

На більш піднятих чи дренованих (піщаних, щебенистих), тому сухих ділянках переважають не мохи, а лишайники. Особливо багато їх у приатлантичній тундрі (зокрема, улюблена їжа північних оленів – ягель, або оленячий “мох”).

У далекосхідній і аляскинській тундрі поширені осоково-пушицієві купинні

Південні тундри інакше називають чагарниково-чагарниковими. Рослинність утворює до трьох ярусів (мохово-лишайниковий, трав’янисто-чагарничковий, чагарниковий висотою 0,5...2 м). Непролазні густі зарості з чагарникових верб і берізок називають “єрники”. На Далекому Сході і в Алясці теж ростуть густі зарості із кедрового стелюха, берези Міддендорфа у поєднанні з пушицієвими купинними болотами. В інших секторах південної тундри поширена бугриста тундра (внаслідок морозного пучіння і літнього танення торф’янистих обводнених ґрунтів). Ґрунти південної підзони тундри: тундрові глеєві, підбури, підзоли ілювіально-залізисті.

Південніше чагарниково-чагарничкова тундра поєднується із розрідженим деревостаном і утворює лісотундрову зону.

У горах Сибіру і Північної Америки за відповідних температурних умов формується висотний пояс гірської тундри.

Деякі тундрові рослини утворюють розірвані ареали і трапляються у горах Європи – Альпах, Карпатах тощо (у межах альпійського висотного поясу).