Тепловіддача

здійснюється кількома шляхами.

1. Теплопроведення - проведення тепла (теплопроведення) відбувається за безпосереднього контакту тіла з більш холодним предметом.

2. Конвекція- це перенесення теплоти з поверхні тіла шляхом переміщення нагріто­го навколишнього повітря чи води.

3. Випромінювання – радіація - це випромінювання елект­ромагнітних хвиль інфрачервоного діапазо­ну (2-400 мкм), що, по суті, є тепловим випромінюванням.

П ерелічені вище шляхи тепловіддачі є ефективними лише тоді,

коли температура тіла вища від температури зовнішнього се­редовища. Якщо ця температура однакова, тепловіддача теплопроведенням, конвекцією і випромінюванням припиняється і починає функціонувати механізм випаровування, ефективність якого прямо пропорційна тем­пературі зовнішнього середовища.

4. Випаровування поту. (За кімнатної температури в оголеної людини близько 20% тепла втрачається шляхом випаровування поту. Охолодженню шкіри сприяє те, що для випаровування 1 мл поту витрачається 0,58 ккал енергії, без потовипаровування ефективність тепловіддачі різко знижується. ). Частину тепла людина віддає шляхом випаровування з поверхні альве­ол (нагріте повітря, яке видихається), а також з калом і сечею.

За кімнатної температури у роздягненої людини близько 60% тепла віддається за рахунок радіації, близько 12-15% - конвекцією повітря і 2-5% - проведенням.

Регуляція температури тіла

Температура тіла гомойотермних тва­рин, в т.ч. людини, підтримується на стабільному рівні завдяки узгодженій взаємодії двох про­цесів: фізичної та хімічної терморегуляції.

Фізична терморегуляція вмикає всі реакції тепловіддачі, підвищує їх у разі перегрівання тіла і, навпаки, знижує під час охолодження.

Хімічна терморегуляція керує процесами теплопродукції і змінює їх інтенсивність залежно від температури тіла.

Регуляція температури тіла гомойотерм­них тварин, тобто підтримання її на ста­більному рівні, забезпечується переважно нервовою системою.

Ендокринна система відіграє в цьому процесі значно меншу роль і головним чином при тривалих, сезонних адаптаціях організму.

Будь-яка нервова регуляція потребує участі трьох ланок регуляторної системи:

• чутливої рецепторної лапки,

• центральної частини і

• ефекторної виконавчої ланки.

Терморецептори

Нервово-гуморальні механізми підтримування сталості температури тіла реалізуються із збудженням терморецепторів, які за місцем розташу­вання поділяються на периферійні та центральні. Терморецептори змінюють свою актив­ність відповідно до зміни температури. Розрізняють теплові і холодові терморецептори.

Периферійні розташо­вані у шкірі і містять два типи рецепторів

теплові та холодові (тільця Фатера - Пачіні і колби Краузе).

Це вільні нервові закін­чення, що спеціалізуються виключно на сприймані термічних подразників.

Центральні терморецептори — це нейрони, розміщені в гіпоталамусі, спинному мозку і деяких інших відділах ЦНС, які виявляють чутливість переважно до зміни температури.

Вони також поді­ляються на теплові й холодові і відіграють основну роль у регуляції температури тіла.

Во­ни здатні реагувати на зміну температури крові, яка протікає через мозок, навіть на 0,01 °С. Ці рецептори відіграють значну роль у забезпеченні регулювання тепло­обміну, тому що вони контролюють температуру ядра.

Між центральними і периферійними терморецепторними імпульсами є реципрокні взаємодії, які забезпечуються структурами центру терморегу­лювання.

Частота виникнення нервових імпульсів у рецепторах залежить від температури шкіри. За температури шкіри в діапазоні 34-38 °С ( шкірне температурне вікно) імпульсація в обох типах рецепторів мінімальна. Це створює відчуття температурного ком­форту. Приблизно за такою ж схемою функціонують і центральні терморе­цептори, але для них "температурне вікно" лежить у межах 37-37,5 °С.