Регулювання секреторних процесів у тонкій і товстій кишці

На рівні тонкої та товстої кишки відсутня мозкова фаза регулювання секретор­них процесів (саме по собі вживання їжі не здійснює стимулювального впливу).

Виділення кишкового соку зумовлено місцевими нервово-реф­лекторними механізмами, а також дією гуморальних регуляторів та інградієнтів химусу через механорецептори й хімічні подразники (кисло­ти, панкреатичний сік, продукти гідролізу білків і жирів). Хімічні регуля­тори забезпечують відповідність складу соку до конкретного харчового раціону. Стимуляторами сокоутворення у тонкій кишці є такі гормони, як секретин, вазоінтенстинальний поліпептид, холецистокінін-панкреозимін, мотилін. Соматостатин, навпаки, гальмує секрецію.

У товстій кишці інтенсивність секреції також визначається місцевими рефлекторними реакціями, зумовленими механічним подразненням стінки кишки химусом.

Захисні механізми травного тракту

До захисних систем травного тракту належать:

1) обмеження проникності слизової оболонки для водорозчинних молекул з молекулярною масою у межах 300-500 мкм і непроникність для полімерів;

2) вплив соляної кислоти (антибактеріальна роль сумісно із лізоцином), нормальна рухова та секреторна активність тонкої кишки, дія нормальної мікрофлори тонкої і товстої кишок на функціональний стан органів травної системи;

3) імунна система, яка представлена груповими лімфатичними фоліку­лами тонкої кишки і лімфоїдною тканиною червоподібного відростка;

3. глікокалікс як додаткова ланка, що забезпечує ефективну сепарацію дрібних молекул від великих, чим знижує потік антигенів і токсич­них продуктів;

3. система внутрішньоклітинних пептидаз як механізм захисту від фізіологічно активних пептидів;

3. система зірчастих ретикулоендотеліоцитів печінки, які здійснюють поглинання токсичних речовин.

Моторика товстої кишки

Просування залишків їжі товстою кишкою відбувається відносно повільно: якщо химус проходить весь травний тракт за 2-3 доби, то основ­ний час (1,5-2 доби) він перебуває у товстій кишці.

Тобто товста кишка виконує функцію депо неперетравлених і незасвоєних залишків харчово­го химусу (резервуарну) та формування калових мас. Затримка химусу, за­безпечуючи тривалий контакт зі стінкою кишки, створює сприятливі умо­ви для закінчення усмоктування переважно води і солей.

Зовнішній поздовжній шар м'язів товстої кишки розташовується у виг­ляді смуг і перебуває у постійному тонусі. Скорочення окремих ділянок циркулярного м'язового шару утворює складки і здуття (гаустри). Хвилі гаустрації повільно прокочуються товстою кишкою. 3-4 рази за добу ви­никає сильна пропульсивна перистальтика, яка просуває вміст у каудаль­ному напрямку.

Регулювання рухів товстої кишки здійснюється інтрамуральними нер­вовими сплетеннями. Місцеве подразнення стінок товстої кишки також викликає перистальтичні скорочення. Механічні і хімічні подразники підвищують рухову активність і прискорюють просування химусу вздовж кишки. Тому наявність рослинної клітковини, яка погано перетравлюєть­ся, стимулює перистальтику. Вищі центри автономної нервової системи коригують місцеві рефлекторні впливи: парасимпатичні нерви стимулю­ють, а симпатичні - пригнічують моторику товстої кишки.

Гуморальні чинники також беруть участь у регулюванні моторики товс­тої кишки. Так, серотонін збуджує, а адреналін гальмує перистальтику.

Дефекація. За добу утворюється 100-200 г калу, який на 75-80% скла­дається з води. Сухий залишок містить целюлозу та інші неперетравлені речовини, 10-30% бактерій, 10-15% неорганічних речовин, близько 5%

жиру, слизу, злущеного епітелію. Колір калових мас зумовлений продук­тами розпаду жовчних пігментів, а запах - сірководнем, органічними кис­лотами, індолом і скатолом.

Подразнення рецепторів прямої кишки викликає позив до дефекації, коли тиск у ній зростає до 40-50 мм вод.ст. Поза дефекацією обидва сфінктери прямої кишки закриті. Внутрішній сфінктер утворений непосмугованими м'язами й іннервується автономною нервовою системою, а зовнішній - посмугованими м'язами, які іннервуються соматичними нер­вами.

Рефлекторна дуга акту дефекації починається від рецепторів прямої кишки, йде соромітними і тазовими нервами через крижовий відділ спин­ного мозку до центру дефекації. Еферентні імпульси по парасимпатичних нервах надходять до внутрішнього анального сфінктера, розслаблення якого, в свою чергу, може запустити рефлекси посилення перистальтики прямої кишки, розслаблення зовнішнього сфінктера, скорочення м'язів передньої черевної стінки і діафрагми. Участь скелетних м'язів в акті де­фекації забезпечує можливість свідомого впливу на цей процес (рефлекс установлюється протягом першого року життя).

Рефлекс дефекації здійснює низку рефлекторних впливів на інші орга­ни і системи організму. Особливо важливий його вплив на серцево-судин­ну систему: ЧСС зростає на 20 за 1 хв, можливий приріст діастолічного тиску до 20 мм рт.ст., а систолічного до - 60 мм рт.ст.