Перехід химусу до дванадцятипалої кишки.

Коли їжа стає рідкою, почи­нається її порційна евакуація до дванадцятипалої кишки. Перемішана їжа затримується у шлунку до 3-8 год, що визначається:

а) консистенцією шлункового вмісту,

б) його осмотичним тиском,

в) хімічним складом їжі,

г) ступенем наповнення дванадцятипалої кишки.

( їжа, багата на вуглеводи, евакуюється швидше, а на жири – найповільніше).

Важливу роль у порційному надходженні харчового химусу до кишки відіграє сфінктер во­ротаря.

Процес просування їжі регулюється комплексом механізмів.

Насампе­ред має значення пропульсивна перистальтика шлунка, яка створює висо­кий тиск у його пілоричній ділянці. Чим більший градієнт тиску між шлунком і кишкою, тим швидше евакуюється химус. Порожня дванадця­типала кишка прискорює евакуацію.

Наявність у дванадцятипалій кишці соляної кислоти і жирів гальмує евакуацію залишків їжі зі шлунка. Надходження жирів і кислого шлункового химусу викликає вивільнення секретину, холецистокініну-панкреозиміну і гастроінтестинального поліпептиду. Усі вони гальмують спорожнення шлунка. Просування жир­ного або кислого химусу з дванадцятипалої кишки, нейтралізація його кишковим соком полегшують відкриття сфінктера і надходження нової порції химусу.

Прискорюють евакуацію мотилін і соматостатин.

Схема функціональної системи, яка забезпечує регуляцію живлення организ­му: ЛГ — латеральне ядро гіпоталамусу, ВМГ — вентромедіальне ядро гіпоталамусу

1. Травлення в дванадцятипалій кишці, особливості секреції та моторики, нервова та гуморальна регуляція. Тонка кишка

Тонка кишка починається від воротаря шлунка і складається із таких частин:

• дванадцятипалої,

• порожньої і

• клубової.

Довжина тонкої кишки до­сягає 5-6 м, діаметр 3-5 см, товщина стінки прогресивно зменшується на протязі кишки. Тонка кишка утворює петлі, що спереду прикриті великим сальником, а зверху і з боків обмежені товстою кишкою. Слизова оболон­ка тонкої кишки утворює численні кругові складки, ворсинки і крипти (трубчасті заглиблення), завдяки чому значно збільшується її поверхня та площа контакту слизової оболонки з частинами їжі, що підлягають хімічній обробці. Цим полегшуються процеси травлення та всмоктування хімічних сполук - продуктів ензиматичного розщеплення їжі.

Кишкові ворсинки - це специфічні вирости слизової оболонки, їх поверх­ня покрита одношаровим циліндричним епітелієм, у якому є клітини трьох видів:

- стовпчасті епітеліоцити (беруть участь у мембранному трав­ленні),

- келихоподібні клітини (продукують слизовий секрет) та

- кишкові ендокриноцити (ЕС, А-, 5-, І-, С-, О_ь клітини), які продукують біологічно активні речовини.

Поверхня епителіоцитів покрита мікроворсинками, що утворюють посмуговану облямівку, у якій міститься велика кількість ензимів. У центрі ворсинки розташований лімфатичний капіляр. Крім того, у кожну ворсинку входять 1-2 артеріоли, що розпадаються на капілярні мережі (рис. 44).

Ворсинки стовпчастих епітеліоцитів - основний функціональний елемент процесів травлення і всмоктування у тонкій кишці.

Мікроворсинки цих клітин адсорбують на своїй поверхні ферменти та поживні речовини. Продукти гідролізу білків і вуглеводів - амінокислоти та моносахариди - потрапляють до гемокапілярів основи ворсинок.

У просвіт між основами сусідніх ворсинок відкриваються устя кишко­вих крипт (залози Лібєркюна) - трубчасті заглиблення слизової оболонки. У криптах розташовані клітини, що секретують кишковий сік.

У тонкій кишці налічується понад 150 млн крипт, які подібно до ворсинок значно збільшують функціонально активну поверхню тонкої кишки .

Епітеліоцити крипт клітини Папета, які продукують ферменти, що розщеплюють дипептиди до амінокислот, а також ферменти, які нейтралізують кислі складники шлункового соку, що потрап­ляють у тонку кишку разом із частинками їжі).

М'язова оболонка тонкої кишки утворена двома шарами непосмугова­них міоцитів: внутрішнім косо-циркулярним і зовнішнім косо-поз­довжнім. Зовні тонка кишка покрита серозною оболонкою.