5.5. Хімічні речовини та нервова система
Певні хімічні речовини є необхідними для належного функціонування нервової системи. Серед них нейротрансмітери та нейромодулятори. у
Хімічні речовини, що не є складовими нервової системи, можуть використовуватися для зміни (порушення) її нормального функціонування або для корекції порушених функцій. Ці хімічні речовини, чи ліки, поділені на кілька основних категорій (табл. 1).
Стимулятори підвищують активність ЦНС, особливо головного мозку.
Серед них - амфетамін, кофеїн, кокаїн та нікотин. Ефективність їх впливу -від помірного (кофеїн) до сильного (метедрин).
Депресанти пригнічують активність ЦНС, особливо головного мозку. До цієї групи належать: анестетики, барбітурати, алкоголь, опіати й транквілізатори. У помірних дозах барбітурати викликають сон, алкоголь знімає напруження, опіати полегшують біль, транквілізатори пригнічують страх (емоційне напруження). Однак у вищих дозах усі депресанти можуть завдати шкоди й призвести до розвитку патологічних реакцій, зумовити залежність.
Антидепресанти послаблюють симптоми психологічної депресії. Поширене застосування трициклічних антидепресантів, таких, як тофраніл, що блокують нагромадження норепінефрину та серотоніну в нервових закінченнях.
Психоделінні та галюциногенні засоби змінюють сприйняття і настрій. Негативні впливи включають галюцинації чи зміну сприйняття або навіть психози чи серйозні психічні розлади.
Анальгетики послаблюють біль. їх поділяють на ненаркотичні, чи опіати, та наркотичні засоби. Опіати одержують з натуральних речовин, а наркотичні препарати є синтетичними. Обидві групи мають подібні фармакологічні властивості, включаючи здатність тамувати біль і, ймовірно, залежність від тривалості застосування. До анальгетиків відносять аспірин, кодеїн, меперидину гідрохлорид (демерол) і метадону гідрохлорид (долофін). Морфін є опіатом, що застосовується для боротьби із сильним болем, страхом та тривогою щодо болю.
Транквілізатори застосовують для пригнічення страху та для сприяння сну. Майже всі вони широко використовуються. У разі застосування лише цих засобів вони порівняно нешкідливі, однак якщо зловживати ними, розвивається звикання. У разі поєднання їх з депресантами ЦНС чи алкоголем вони можуть бути небезпечними. До цієї групи відносять бензодіазегйни - діазепам (валіум), алпразолам (ксанакс), хлордіазепоксид (лібріум). Барбітурати також застосовуються як транквілізатори, але їх основна дія - снодійна До транквілізаторів виробляється звикання, а перевищення дози може бути фатальним.
АВТОНОМНА НЕРВОВА СИСТЕМА
8.1. Функціональне значення автономної нервової системи
Французький фізіолог М. Біш (1801 р.) запропонував усі функції організму умовно поділити на соматичні (анімальні, або тваринні) і вегетативні (вісцеральні, рослинні). До соматичних функцій віднесені ті, що забезпечують взаємодію організму із навколишнім середовищем: сприйняття зовнішніх подразників і рухові реакції, що здійснюються скелетними м'язами. Автономними називають ті, від яких залежить здійснення обміну речовин у цілісному організмі, травлення, кровообіг, дихання, виділення, ріст і розмноження тощо. Відповідно до такого поділу функцій розрізняються і системи їх регулювання. Соматична нервова система забезпечує екстероцептивні сенсорні і моторні функції організму, автономна - регулює діяльність не тільки внутрішніх органів, але й автономні функції скелетних м'язів та власне нервової системи.
Згідно із сучасною міжнародною анатомічною номенклатурою, терміном "автономна" замінено усі раніше існуючі: рослинна, вісцеральна, вегетативна.
Поняття "автономна нервова система"включає комплекс центральних і периферійних нервових клітинних структур, що регулюють, забезпечують і контролюють функціональний рівень внутрішнього середовища організму для реалізації адекватних реакцій усіх систем на зміни чинників зовнішнього і внутрішнього середовища.
Автономні компоненти реакцій організму довільно не контролюються. Саме тому автономну нервову систему і називають автономною, або мимовільною. Проте це поняття є дуже умовним, оскільки існують можливості умовнорефлекторного регулювання функцій внутрішніх органів, що вказує на участь кори великого мозку в регулюванні автономних функцій.
Залежно від умов функціонування автономна нервова система може здійснювати на органи коригувальний і пусковий вплив. Коригувальний вплив полягає у тому, що коли орган, володіючи автоматією, функціонує, то імпульси, які надходять автономними нервами, тільки посилюють чи послаблюють його діяльність. Якщо ж робота органа не є постійною, а збуджується імпульсами, що надходять симпатичними чи парасимпатичними нервами, має місце пусковий вплив. Найчастіше пускові впливи доповнюють коригувальні.