Зарубіжні архіви

Для архівістів України багато цікавого і повчального мають організація управління архівною справою в зарубіжних країнах, особливості експертизи цінності документів, специфіка зберігання документів та використання документної інформації, методи впровадження в архівну справу новітніх технологій, напрями та зміст підготовки кадрів архівістів, організація приватних архівів та міжнародного обміну архівною інформацією. В цьому розділі розглянемо основні типи та структуру архівів провідних країн світу, характерні тенденції розвитку архівної справи, основні правові засади функціонування архівної системи зарубіжних країн.

§1. Структура архівів та архівні системи зарубіжних країн

Усвідомлення необхідності упорядкування архівів та раціональної організації архівної справи в Західній Європі відбулося наприкінці XVIII – в першій половині XIX ст. Створення спеціальних архівних установ було результатом суттєвого збільшення обсягів документів, деструктивних процесів в архівах, викликаних революціями та іншими соціальними катаклізмами. Водночас було зроблено перші спроби закласти єдине наукове підґрунтя організації комплексів документів для всіх державних архівів, що реалізовувалося в зародженні архівознавства як науки.

Структура архівів західноєвропейських країн остаточно викристалізувалася після Другої світової війни. До неї входять державні (національні та відомчі), корпоративні та приватні архіви. Мережа державних і приватних архівів відбиває систему державного управління, що склалася в різних країнах, її правову основу, адміністративно-територіальний поділ, рівень культури.

Систему державних архівів складають центральні та місцеві архівні установи. Центральні державні архіви мають статус національних архівів і виконують загалом ідентичні функції: зберігають національну архівну спадщину удоступнюють її для користувачів, організовують роботу з поточними урядовими документами. Водночас у різних країнах діяльність національних архівів має відмінності, зумовлені національними та історичними традиціями, фінансовими і кадровими ресурсами, архівним законодавством.

Відомчі (галузеві) архіви зберігають документи, створені в результаті діяльності окремих державних установ і відомств. У багатьох країнах існують відомчі історичні архіви. Наприклад, у Франції це – Архів Міністерства закордонних справ, Архів сухопутних військ, Архів Міністерства морського флоту, Архів Міністерства військово-повітряних сил, Архів Державної Ради. Діяльність відомчих архівів, як правило, перебуває під наглядом національних архівних установ, які надають їм методичну допомогу. Корпоративні архіви зберігають документи різних громадських, наукових, культурно-освітніх та інших недержавних установ і, як правило, є самоврядними і не підлеглими уряду архівним органам.

В організації роботи з приватними архівами великий досвід, вартий використання, накопичений в багатьох країнах Заходу, зокрема в Канаді та США.

За принципами побудови і управління в світі існують два основних типи архівних систем – централізовані: Франція, Бельгія, Данія, Греція, Нідерланди, Португалія та децентралізовані: США, Канада, ФРН, Швеція, Великобританія, Іспанія, Японія.

Створені в різні епохи національні архіви підпорядковуються різним урядовим відомствам – міністерствам науки (Бельгія). культури (Данія, Іспанія, Люксембург), національної освіти та культури (Франція), добробуту, охорони здоров’я і культури (Нідерланди), внутрішніх справ (Румунія, Словаччина, Чехія), юстиції (Латвія). Державна архівна служба Російської Федерації має подвійний рівень підпорядкованості – президенту та уряду. У Литві та Молдові архівна система, подібно до України, підпорядкована уряду, в Білорусі – адміністрації президента.

У ФРН, залежно від федерального устрою її земель, національні архіви підпорядковуються Міністерству внутрішніх справ, федеральному канцлеру або бундестагу, в Португалії – президентові Ради міністрів, в Англії та Уельсі – лорду-канцлеру. Національний архів США безпосередньо підпорядкований федеральному урядові.

У країнах з централізованими системами місцеві (регіональні) архіви звітують перед центральною (національною) архівною службою. У ФРН, наприклад, немає центральної архівної адміністрації на загальнодержавному рівні. Бундесархів зберігає документи федерального уряду; регіональні архіви – архіви земель – і місцеві архіви перебувають під юрисдикцією земель, кожна з яких має свою архівну організацію. В Англії та Уельсі юрисдикція державного архіву поширюється лише на центральні урядові архіви Англії та Уельсу, місцеві архіви мають свої незалежні від центральної адміністрації архівосховища. В Іспанії спостерігається тенденція до подальшої автономізації 17 провінційних архівних установ. Тут національний архів відповідає за збереженість лише історичних документів. У Нідерландах органи місцевої влади мають свої архівосховища, якими керують місцеві секретарі або професійні архівісти. В Італії муніципалітети, провінційні і регіональні архівні ради організовують окремі служби з видавання дослідникам документів, що мають 40-річний термін зберігання. В Англії та Шотландії документи, створені центральним урядом, можуть за спеціальною згодою передаватися на зберігання до архівів графств. 20% таких матеріалів зберігаються за межами державного архіву, який має право контролювати умови зберігання лише цих документів.

У Бельгії, Великобританії, Греції, Ірландії, Італії, Нідерландах, Португалії, Франції міністр, відповідальний за стан архівів, має у своєму розпорядженні консультативні архівні комітети, До складу яких входять головний архівіст країни, представники урядових та громадських установ і організацій, технічні експерти.

У багатьох західних країнах існують так звані проміжні архіви, які приймають на тимчасове зберігання документи від різних відомств, установ і організацій, а згодом після експертизи частину цих документів передають на постійне зберігання до центральних державних архівів. У більшості країн здійснюється контроль з боку національних архівних служб як за проміжними, і за поточними архівами. Інколи він охоплює повний “життєвий цикл” документа – з моменту його створення до остаточного розміщення в архіві.