1.3.4 Забезпечення точності виробу

Важливе значення для забезпечення необхідної надійності і якості виробу має вибір його доцільної точності. Проблему точності виробу відносять до складних, оскільки її рішення вимагає комплексного підходу із залученням методів теорії механізмів і машин, метрології, теорії помилок, стандартизації технології виробництва.

Як відомо в теорії механізмів і машин розглядаються теоретичні (ідеальні) механізми, ланки яких мають абсолютно правильні розміри і форми, а в кінематичних парах відсутні зазори. Дійсні (реальні) механізми відрізняються від теоретичних наявністю помилок.

Під час виготовлення деталей і складання механізмів, а також при їх експлуатації відбувається спотворення форми і розмірів ланок, змінюється характер спряжень в кінематичних парах, які змінюють кінематичні і динамічні властивості механізмів і помітно впливають на точність і надійність виконання механізмами заданих функцій. Тому проектування механізмів вимагає враховувати основні чинники, що впливають на точність виробу. В цілому необхідний рівень точності забезпечують наступні показники:

 допуски і посадки;

 точність форми і взаємного розташування поверхонь;

 їх шорсткість;

 помилки в кінематичних ланцюгах;

 розміри замикаючої ланки розмірних ланцюгів;

 базування заготовок деталей при обробці і складанні.

Критерієм точності є величина відхилень розмірів, форми, взаємного розташування поверхонь деталей, їх шорсткість і інші параметри деталей і їх з'єднань в дійсних механізмах від теоретично правильних, ідеальних. Вказані величини, як правило, регламентуються стандартами.

У теорії точності вирішують два основні завдання:

 на основі заданої точності роботи всього механізму визначають основні параметри і вимоги до точності виготовлення деталей і складання специфікованого виробу (пряме завдання);

 на основі розроблених креслень і призначених допусків (допуск  різниця між найбільшими і найменшими допускними розмірами) і посадок (посадка  характеру з'єднання деталей) при виготовленні і складанні деталей і специфікованих виробів механізму визначають результативну точність механізму (зворотне завдання).

Перше завдання вирішується при проектуванні механізму, друге  при його перевірці на точність. Перше завдання є складнішим і вирішується методом поступових наближень або накладання додаткових умов, наприклад, спрощення розрахункової схеми. Зворотне завдання вирішується простіше  шляхом підсумовування впливу окремих помилок деталей і специфікованого виробу на точність всього механізму.

Розрахунок механізмів на точність дозволяє обґрунтовано вирішувати питання:

 про величину допускних помилок (допусків);

 про доцільність введення до конструкції механізму регульованих ланок і компенсаторів;

 про застосування у виробі методу взаємозамінності (тобто досягнення заданої точності замикаючої ланки шляхом призначення таких допусків на всі елементи розмірного ланцюга, при яких складання гарантоване) і так далі.

Для розв’язання вказаних завдань під час конструювання механізмів необхідно знати:

 основні принципи взаємозамінності;

 систему допусків і посадок;

 методи розрахунку точності розмірних і кінематичних ланцюгів;

 способи базування деталей (специфікованих виробів) при їх виготовленні (складанні) і технічні засоби їх забезпечення.

Ці питання розглядаються в дисциплінах “Взаємозамінність, стандартизація і технічні вимірювання” і в “Технології машинобуду-вання”.