14. Дидактична система л. В. Занкова для початкової школи. Основні принципи, методологічні основи змісту навчальних програм.

В основі дидактичної системи Л. В. Занкова – аналіз і узагальнення експериментально-педагогічних досліджень по вивченню об’єктивних закономірностей навчання і загального розвитку школярів.

Л. В. Занков спирався на концепцію Л. С. Виготського про те, що навчання тільки тоді є добрим, коли воно йде поперед розвитку. В основу дидактичної системи покладена ідея можливо більшої ефективності навчання для загального розвитку школярів.

Дидактичні принципи складають систему:

1. навчання на високому рівні труднощів – для розкриття духовних сил дитини, щоб активізувати її розвиток;

2. ведуча роль теоретичних знань – для більш глибокого осмислення понять, відносин, залежності;

3. швидкі темпи вивчення програмного матеріалу;

4. усвідомлення школярами процесу навчання – для виникнення, зростання і поглиблення внутрішнього спонукання до навчання.

Методологічні основи змісту навчальних програм:

• програми відповідають керівній ідеї, що полягає в досягненні оптимального загального розвитку школярів;

• у побудові програм за різними навчальними предметами повинна бути дотримана єдність відповідності керівній ідеї;

• теоретичні поняття даються у їх взаємозв’язку, визначенні сутності взаємостосунків між елементами матеріалу, що вивчається;

• розвиток мови відбувається шляхом організованого роздуму над ходом вирішення задачі, осмислення залежності між умовою і рішенням, між даними і шуканими.

15. Общая характеристика личностно-деятельностного подхода в обучении. Особенности внедрения личностно-деятельностного подхода в начальных классах.

Основным механизмом целей и задач обучения является включение ребенка в деятельность. В этом и состоит принцип деятельности. Обучение, реализующее принципы личностного подхода и деятельности, называют личностно-деятельностным подходом. Такой подход позволяет каждому ребенку продвигаться в обучении вперед своим темпом.

Теория учебной деятельности включает учебные задания, действия и действия самоконтроля и самооценки. Учебное задание – это цель, особенно значимая для ученика. Учебные действия – это предметные и умственные действия учеников, направленные на разрешение учебного задания и «открытие» нового знания. В процессе самоконтроля и самооценки ребенок сам оценивает результаты своей деятельности и осознает свое продвижение вперед.

Личностно-деятельностный подход к обучению связан с удовлетворением потребностей ребенка в различных видах деятельности, интересных ему. Для учеников начальной школы это:

• работа в парах переменного состава (работая в паре, ребенок сначала выступает в роли ученика, а затем в роли учителя)|учителя|;

• проведение практических самостоятельных работ (ученик реализует себя как наблюдатель, исследователь);

• дидактическая игра.

Для полной реализации способностей ученика начальной школы в учебной деятельности необходимо учитывать разную скорость умственных операций и разный уровень развития. Это возможно при реализации уровневой дифференциации обучения. Для этого учитель должен владеть системой педагогической диагностики, которая позволит отслеживать индивидуальную траекторию интеллектуального развития учащегося, уметь устранять причины возникших затруднений.

15. Загальна|спільна| характеристика особистісно-діяльнісного| підходу в навчанні. Особливості впровадження особистісно-діяльнісного підходу в початкових класах.

Основним механізмом реалізації цілей і завдань|задач| навчання|вчення| є|з'являється,являється| включення|приєднання| дитини|дитяти| в діяльність. У цьому і полягає принцип діяльності. Навчання|вчення|, що реалізовує принципи особистісного підходу та діяльності, називають особистісно-діяльнісним| підходом. Такий підхід дозволяє кожній дитині|дитяті| просуватися в навчанні вперед своїм темпом.

Теорія навчальної діяльності включає навчальні завдання|задачі|, дії і дії самоконтролю і самооцінки. Навчальне завдання|задача| – це мета|ціль|, особливо значуща для учня. Навчальні дії – це наочні|предметні| і розумові дії учнів, направлені|спрямовані| на дозволи навчального завдання|задачі| і «відкриття|відчинення|» нового знання. В процесі самоконтролю і самооцінки дитина|дитя| сама оцінює результати своєї діяльності і усвідомлює своє просування вперед.

Особистісно-діяльностний підход до навчання|вчення| пов’язаний із задоволенням потреб дитини|дитяти| в різних видах діяльності, цікавих йому. Для учнів початкової школи це:

• робота в парах змінного складу (працюючи в парі, дитина|дитя| спочатку виступає|вирушає| в ролі учня, а потім в ролі вчителя)|учителя|;

• проведення практичних самостійних робіт (учень реалізує себе як спостерігач, дослідник);

• дидактична гра.

Для повної|цілковитої| реалізації можливостей|спроможностей| учня початкової школи|дитяти| в навчальній діяльності необхідно враховувати різну швидкість розумових операцій і різний рівень розвитку. Це можливо при реалізації рівневої диференціації навчання|вчення|. Для цього вчитель|учитель| повинен володіти системою педагогічної діагностики, яка дозволить відстежувати індивідуальну траєкторію інтелектуального розвитку дитини|дитяти|, уміти усувати причини виниклих утруднень|скрути|.

16. Концепция педагогики сотрудничества. Педагоги-новаторы. Основные положения педагогики сотрудничества.

Педагогика сотрудничества – направление в отечественной педагогике 2-ой половины ХХ века. Педагогика сотрудничества представляет собой систему методов и приемов воспитания и обучения, основанных на принципах гуманизма и творческого подхода к развитию личности.

Среди авторов педагогики сотрудничества педагоги-новаторы с большим практическим опытом работы в школе (свыше 25 лет): Ш. А. Амонашвили, С. Н. Лысенкова,Н.Н.Палтышев, В. Ф. Шаталов, М. П. Щетинин и др.

Основные положения:

• отношение к обучению как творческому взаимодействию учителя и ученика;

• обучение без принуждения;

• идея трудной цели (перед учеником ставится как можно более сложная цель и внушается уверенность в ее преодолении);

• идея крупных блоков (объединение нескольких тем учебного материала, уроков в отдельные блоки);

• использование опор (опорные сигналы у Шаталова, схемы у Лысенковой, опорные детали у Ильина и др.);

• самоанализ (индивидуальное и коллективное подведение итогов деятельности учащихся);

• свободные выбор (использование учителем по своему усмотрению учебного времени в целях наилучшего усвоения учебного материала);

• интеллектуальный фон класса (постановка значимых жизненных целей и получение более широких по сравнению с учебной программой знаний);

• личностный подход к воспитанию, сотрудничество учителей, сотрудничество с родителями.

Педагогика сотрудничества дала импульс творчеству многих педагогов.