4. Організація заробітної плати

Організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих і інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів.

Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади й місцевого самоврядування; власники, об'єднання власників або їхні представницькі органи; професійні союзи, об'єднання професійних союзів або їхніх представницьких органів, працівники.

а) тарифно-посадова система оплати праці

Основою організації оплати праці є тарифна система, що включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використається для розподілу робіт залежно від їхньої складності, а працівників - залежно від їхньої кваліфікації і по розрядах тарифної сітки. Вона є основою формування й диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі:

• тарифної ставки працівника першого розряду, що встановлюється в розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати;

• міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) розробляються Міністерством праці України. Основою організації оплати праці на підприємствах всіх форм власності й господарювання (тобто всіх застосовуваних форм і систем заробітної плати) є тарифна система оплати праці - сукупність нормативних актів і встановлених ними правових норм. Вона містить у собі тарифні ставки (посадові оклади), тарифні сітки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робітників (ЄТКД).

Порядок і умови застосування тарифної системи оплати праці на підприємствах регулюються статтею 6 Закону про оплату праці, статтею 96 КЗпП. Генеральним, галузевими (регіональними) угодами й колективним договором підприємства, установи, організації.

Тарифна система оплати праці використається для поділу робіт залежно від їхньої складності, а працівників - залежно від їхньої кваліфікації по розрядах тарифної сітки. Таким чином, вона є основою формування й диференціації розмірів заробітної плати.

Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів працівникам здійснюється власником за узгодженням із профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Галузеве (регіональне) угода передбачає обов'язкові для застосування на підприємствах, що підпадають під дію цієї угоди, тарифні сітки для оплати праці працівників і схеми посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців і технічних працівників.

Посадові оклади керівникам, професіоналам, фахівцям і технічним працівникам установлює власник або уповноважений їм орган відповідно посаді й кваліфікації працівника.

До функцій тарифної системи оплати праці ставляться:

• визначення мінімальних гарантованих рівнів оплати праці працівників;

• забезпечення обґрунтованої диференціації в межах установлених мінімальних гарантій розмірів оплати праці залежно від кваліфікації й складності виконуваних робіт;

• стимулювання зацікавленості працівників у підвищенні кваліфікації працівників і поліпшенні індивідуальних результатів праці.

б) Тарифно-кваліфікаційні довідники

Тарифно-кваліфікаційні довідники діють у вигляді єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників (ЄТКД) – це збірник нормативних актів який містить кваліфікаційні характеристики робіт і професій згрупованих за виробництвами та видами робіт. ЄТКД призначений для тарифікації робіт, надання кваліфікаційних розрядів робітникам та для формування навчальних програм їх підготовки і підвищенню кваліфікації. Кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців є нормативними документами, в яких подаються загально-галузеві кваліфікаційні характеристики цих категорій працівників у них зазначаються посадові обов’язки, вимоги до знань і стажу роботи за спеціальністю, рівня та профілю підготовки керівників, спеціалістів та службовців.

Власники зобов'язані в штатних розкладах привести назви професій у відповідність із назвами, що втримуються в Класифікаторі професій. Ці ж назви повинні використатися в текстах наказів про прийом на роботу- і про переклади (переміщеннях), записах у трудових книжках.

Розробка й твердження тарифно-кваліфікаційних характеристик професій працівників стосується компетенції Міністерства праці й соціальної політики (пп. 4 п. 4 Положення).

Характеристики робіт, зазначені в ЄТКД, є підставою для тарифікації робіт, їхнього розподілу, віднесення до того або іншого розряду кожної спеціальності або посади.

в) тарифна ставка

Тарифна ставка - це норма оплати праці робітника відповідної спеціальності й кваліфікації в одиницю часу. Звичайно встановлюються денні або годинна тарифна ставки у твердій сумі. Найпоширенішими на підприємствах є годинні тарифні ставки. Денна ж тарифна ставка встановлюється розраховуючи на восьмигодинний робочий день (при нормальній тривалості робочого часу) або відповідно на робочий день меншої тривалості (при скороченій тривалості робочого часу). Лише для деяких категорій робітників замість тарифних ставок установлюються місячні оклади. Тарифні ставки на госпрозрахункових підприємствах установлюються в колективних договорах. Якщо такий договір на підприємстві не укладається, власник зобов'язаний погодити тарифні ставки із профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, а у випадку відсутності колективного договору - з іншим, уповноваженим на представництво органом. В установах, фінансованих або отримуючих дотацію з бюджету, тарифні ставки встановлюються відповідними державними органами.

г) посадовий оклад

Посадовий оклад - це норма оплати праці керівників, фахівців і службовців на місяць; установлюється в такому ж порядку, як і тарифні ставки робітників. У ч.1 ст.15 Закону про оплату праці передбачене встановлення в колективному договорі не посадових окладів, а схем посадових окладів. Схеми - це перелік посад і відповідних їм посадових окладів, обумовлених не у твердому розмірі, а у вигляді нижніх і верхніх меж посадових окладів. Правда, в останні роки практикується затвердження державними органами конкретних (твердих) розмірів посадових окладів керівників, фахівців і службовців. Однак така практика не цілком відповідає закону, так, ч.6 ст. 96 КЗпП дає власникові (керівникові) право змінювати посадові оклади керівникам, фахівцям і службовцям за результатами атестації в межах затверджених у встановленому порядку мінімальних і максимальних розмірів окладів на відповідній посаді.

У колективному договорі, згідно ст. 14 Закону про оплату праці, зниження норм оплати праці нижче встановлених генеральною, галузевим або регіональною угодами, але не нижче державних норм і гарантій в оплаті праці, може застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства (але не більше шести місяців).

Керівник підприємства - власник може бути обмежений у праві підвищувати тарифні ставки й посадові оклади в порівнянні із установленими в колективному договорі сьогоденням.

д) тарифні сітки

Тарифні ставки й посадові оклади диференціюються залежно від складності роботи і деяких умов праці. Співвідношення тарифних ставок утворить тарифну сітку. Розвиток правового регулювання заробітної плати в нашій країні знало такий етап, коли тарифні ставки визначалися для робітників нижчого по даній спеціальності розряду, а тарифні ставки робітників наступних розрядів визначалися за допомогою встановленого в законодавчому порядку тарифного коефіцієнта - елемента тарифної сітки.

Основними елементами тарифної сітки є: тарифні розряди й відповідні їм тарифні коефіцієнти ставок заробітної плати.

Діапазон сітки (співвідношення ставок оплати праці по її крайніх тарифних розрядах) визначається наявністю робіт різної складності й коливається від 1/1,6 до 1/2,5.

Залежно від діапазону тарифної сітки може встановлюватися кількість розрядів. Практика свідчить, що для обґрунтування диференціації ставок заробітної плати досить від 5 до 10 розрядів.

При визначенні міжразрядних коефіцієнтів необхідно дотримувати наступних вимог:

• міжразрядна різниця повинна становити не менш 10 відсотків;

• шкала тарифних коефіцієнтів будується рівномірний або прогресивної (тарифний коефіцієнт кожного наступного розряду підвищується більш ніж на 10 відсотків);

• шкала тарифних коефіцієнтів будується прогресивно-регресивної (співвідношення діапазонів - більш ніж 1/2), тобто до 4-5-го розрядів іде прогресивне наростання коефіцієнтів, а далі наростання зменшується.

Виходячи із цих вимог може бути кілька варіантів тарифних сіток по оплаті праці працівників.

У практиці окремих підприємств застосовуються єдині тарифні сітки для всіх категорій працівників, а також окремої тарифної сітки для керівників, професіоналів, фахівців і технічних працівників середнього й вищого управлінського персоналу.

У єдиних тарифних сітках визначають групи й категорії працівників, для кожної групи становлять перелік конкретних професій; групи й категорії працівників розподіляють по діапазонах розрядів. За основу береться єдина тарифна ставка першого розряду, виходячи з якої й розраховуються тарифні ставки по всіх розрядах тарифної сітки.

Застосовуються й інші види єдиних тарифних сіток для всіх груп, категорій і професій працівників. У кожній групі й категорії працівників точно так само встановлюється свій розмір тарифної ставки першого розряду, виходячи з якої розраховуються групові тарифні ставки по розрядах єдиної тарифної сітки.