Лекція по темі: Організація заробітної плати. План лекції:
1. Поняття «заробітна плата» згідно закону України «Про оплату праці».
2. Склад і структура заробітної плати.
а) Основна заробітна плата.
б) Додаткова заробітна плата.
в) Інші заохочувальні й компенсаційні виплати.
3. Загальні принципи організації заробітної плати в Україні.
4. Організація заробітної плати.
а) тарифно-посадова система оплати праці
б) тарифно-кваліфікаційні довідники
в) тарифна ставка
г) посадовий оклад
д) тарифні сітки.
5. Основні форми і системи оплати праці
а) Погодинна форма оплати праці
б) Відрядна форма оплати праці
6. Додаткова заробітна плата
7. Організація преміювання на підприємстві.
1. Поняття про заробітну плату.
Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, що за трудовим договором власник або уповноважений їм орган виплачує працівникові за виконану їм роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності й умов виконуваної роботи, професійно-ділові якості працівника, результатів його праці й господарської діяльності підприємства.
2. Склад і структура заробітної плати
Заробітна плата складається з:
основної заробітної плати
додаткової заробітної плати
інших заохочувальних і компенсаційних виплат
Схема №1
Структура заробітної плати
а) Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.
б) Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
в) Інші заохочувальні й компенсаційні виплати. До них належать виплати у вигляді винагород за підсумками роботи за рік, премії по спеціальних системах і положенням, компенсаційні й інші грошові й матеріальні виплати.
3. Загальні принципи організації заробітної плати в Україні
Заробітна плата – найважливіший стимул підвищення ефективності виробництва й росту продуктивності праці.
За допомогою заробітної плати держава здійснює контроль над мірою праці й мірою його споживання.
Заробітна плата – містить у собі всі грошові виплати, вироблені за відрядними розцінками, тарифним ставкам або окладам, преміальні виплати, одноразові винагороди за вислугу років, а так само всі види доплат і надбавок виплачуваних працівникам відповідно до діючої в галузі системою оплати праці й преміювання.
В масштабі всього суспільства продуктом праці є національний доход.
Національний доход – це вартість усього сукупного суспільного продукту за винятком спожитих засобів виробництва за рік.
І частина національного доходу – направляється на розширене відтворення,
ІІ частина – на загальнодержавні потреби׃
соціальне забезпечення
охорона здоров'я
створення страхових запасів і т.д.
Основна частина національного доходу розподіляється між учасниками суспільного виробництва у формі заробітної плати.
Натуральні й духовні потреби людей задовольняються в основному за рахунок заробітної плати.
Але роль заробітної плати не зводиться тільки до розподільної функції, оскільки вона виплачується відповідно до кількості і якістю праці як винагорода за працю, заробітна плата є дуже важливим засобом стимулювання продуктивності праці, якості роботи і продукції.
Крім цього, заробітна плата відіграє важливу роль у розподілі й закріпленні трудових ресурсів на підприємствах.
Основне завдання організації заробітної плати – це забезпечення постійної відповідності між трудовим внеском кожного працівника в суспільне виробництво і тією часткою життєвих засобів, що він вправі одержати від суспільства.
Заробітна плата організується та удосконалюється у відповідності за наступними принципами׃
Оплата праці відповідно від кількості і якості праці.
На підставі цього принципу здійснюється однакова плата за однакову працю, що забезпечується за рахунок застосування норм праці, за допомогою яких виміряється його кількість і науково обґрунтованої тарифної системи, за допомогою якої враховується якість праці кожного працівника. Найбільш повне здійснення однакової оплати за однакову працю забезпечує матеріальну зацікавленість кожного працівника в результатах його праці, стимулює продуктивну працю, пов’язує воєдино індивідуальні, колективні й суспільні інтереси працюючих.
Диференціація заробітної плати.
Розрізняють диференціацію оплати праці залежно від галузі промисловості, умов праці, кваліфікації робітників.
Праця робітників зайнятих у провідних галузях промисловості (вугільної, кольорової й чорної металургії, нафтовий, хімічної) оплачується вище, ніж праця робітників зайнятих у легкій і харчовій промисловості, що обумовлено не тільки народногосподарською значимістю галузей важкої промисловості, але й умовами праці.
Крім галузевої диференціації, залежно від умов праці на робочих місцях установлюються підвищені тарифні ставки на роботи, виконання яких пов'язана з роботою у шкідливих умовах, які на даному рівні розвитку техніки ще не можуть бути повністю усунуті.
Так, тарифні ставки на підземних гірських роботах більш високі, чим на відкритих роботах; у машинобудуванні, наприклад, установлені три рівні тарифних ставок׃
для робіт, виконуваних у нормальних умовах праці,
для робіт, виконуваних у шкідливих умовах праці,
для робіт, виконуваних в особливо шкідливих умовах праці.
До важких і шкідливих відносять також емоційно несприятливі види робіт.
Тарифні ставки диференціюються залежно від кваліфікації робітників (по розрядах). Більше складна праця оплачується вище, ніж простій. У цьому знаходить своє практичне втілення принцип оплати по якості праці, тому що якість праці характеризується кваліфікацією працівника.
Державне регулювання оплати праці (державна політика оплати праці).
Згідно ст.8 Закону про оплату праці держава здійснює функцію регулювання оплати праці працівників підприємств, установ, організацій всіх форм власності. Механізми регулювання наступні:
1) Законодавче встановлення мінімальної зарплати.
Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений рівень заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче якого не може виробляється оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). У мінімальну заробітну плату не включаються доплати за роботу в понаднормовий час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, доплати зайнятим на роботах з особливими природними географічними й геологічними умовами й умовами підвищеного ризику для здоров'я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога.
У випадку, коли працівникові виконавшему місячну (годинну) норму праці, нарахована заробітна плата в розмірі менше законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство робить доплату до її рівня.
2) Законодавче встановлення інших державних норм і гарантій в оплаті праці.
Мова йде про норми й гарантії, установлених КЗпП, таких як норми оплати праці за роботу в понаднормовий час, у святкові й неробочі дні, у нічний час і ін., гарантії по оплаті щорічних відпусток, за час виконання державних обов'язків, за час обстеження в медичних установах, компенсації працівникам у випадку переїзду на роботу в іншу місцевість, службових відряджень, роботи в польових умовах і т.п. передбачені КЗпП норми в оплаті праці є мінімальними державними гарантіями.
Наприклад, КЗпП визначено:
А) оплата праці працівникам за роботу в понаднормовий час виробляється?
при погодинній системі оплати праці - у подвійному розмірі годинної ставки,
при відрядній формі оплати праці - у розмірі 100% тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється по погодинній системі, - за всі відпрацьовані понаднормові години,
Б) робота у святкові й неробочі дні оплачуються в подвійному розмірі?
відрядникам - по подвійних відрядних розцінках,
на погодинній формі оплати годинной або денной ставки,
працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота виконалася в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійной годинной або денной ставки понад оклад, якщо час роботи перевищив місячну норму.
Компенсація за понаднормові роботи шляхом надання відгулу не допускається. При роботі у святкові й неробочі дні за бажанням працівника йому можуть бути надані інші дні відпочинку.
В) робота в нічний час оплачується в підвищеному розмірі, установленому генеральним, галузевими (регіональними) угодами й колективним договором, але не нижче 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час.
Г) працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються добові за час знаходження у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення й назад і витрати на наймання житлового приміщення у встановлених законодавством розмірах.
Д) надаються інші гарантії й компенсації по оплаті праці працівників.
3) Регулювання умов оплати праці працівників установ і організацій, які фінансуються з бюджету, – шляхом прийняття законів і інших нормативно-правових актів України, генерального, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань і позабюджетних доходів.
4) Регулювання розмірів фондів оплати праці працівників підприємства-монополістів, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України.
Відповідно до Порядку № 738 визначення сум, що підлягають перерахуванню в Державний бюджет у зв'язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці госпрозрахунковими підприємствами, здійснюється по ставці оподаткування прибутку (30% суми перевищення), включаючи підприємства, яким надані пільги по оподаткуванню прибутку, а також підприємства, звільнені від сплати податку на прибуток. Зазначені платежі вносяться в державний бюджет за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства-монополіста.
5) Регулювання оплати праці шляхом оподатковування доходів працівників.
4. Договірне регулювання оплати праці.
Питання оплати праці працівників підприємств, не регламентовані законодавством, регулюються системою угод, що містять на державному, галузевому, регіональному й виробничому рівнях відповідно до Закону №3356.
На державному рівні укладається Генеральна угода, сторонами якого виступають Кабінет Міністрів України, Конфедерація роботодавців України, профспілкові об'єднання України.
Генеральною угодою визначаються принципи й норми реалізації соціально-економічної політики відносно гарантій праці й забезпечення продуктивної зайнятості, мінімальних соціальних гарантій оплати праці громадян і одержання доходів всіма групами й верствами населення, установлення мінімальних нормативів праці, соціального страхування, трудових відносин, режиму праці й відпочинку, умов праці й навколишнього середовища, задоволення духовних потреб громадян, умов росту фондів оплати праці й установлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.
Сторонами договору на галузевому рівні є галузеве міністерство, галузеві об'єднання підприємств і підприємців, центральний комітет галузевих профспілок.
Галузевою угодою регулюються галузеві норми, зокрема, щодо нормування й оплати праці, установлені для підприємств галузі׃ мінімальних гарантій оплати праці (виплати заробітної плати) відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по мінімальній границі й мінімальних розмірах доплат і надбавок з урахуванням специфіки й умов праці, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі, мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці й зайнятості, трудових відносин, умов і охорони праці, житло-побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення й відпочинку, умов росту фонду оплати праці, міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.
Галузева угода не може погіршувати умов оплати праці працівників у порівнянні з генеральною угодою.
Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональних об'єднань підприємців і об'єднаннями профспілок або інших органів, уповноваженими трудовими колективами.
Регіональні угоди регулюють норми соціального захисту найманих робітників підприємств певного регіону, включаючи встановлення більше високих у порівнянні з генеральною угодою соціальних гарантій, компенсацій, пільг.
Колективний договір укладається на підприємствах, в установах і організаціях, які використають найману працю й мають статус юридичної особи, – незалежно від форм власності й господарювання.
Колективний договір у числі інших функцій визначає нормативи праці й норми оплати праці, форми, системи оплати праці, розміри заробітної плати й інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і ін.), гарантії, компенсації, пільги, умови регулювання розмірів фондів оплати праці й міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці.
Колективний договір може передбачати додаткові гарантії й соціально-побутові пільги - крім установлених законодавством і угодами.
5. Систематичне підвищення реальної заробітної плати всіх категорій працюючих.
При приросту національного доходу й відповідно тієї його частки, що призначена для індивідуального споживання, дозволяє планувати й практично здійснювати систематичне підвищення заробітної плати. Зростання реальної заробітної плати повинно забезпечуватися за рахунок номінальної заробітної плати, при збереженні рівня державних цін на товари масового споживання й продукти харчування.
Розрізняють номінальну й реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата – це сума грошей, виплачувана працівникам за їхню працю ( зар. плата, одержувана кожним працівником).
Реальна заробітна плата – показує яку кількість предметів споживання й послуг працюючий може купити за свою номінальну заробітну плату. При визначенні реальної заробітної плати враховують рівень цін на предмети споживання, плату за житлову площу, податки й т.п.
Випередження темпів зросту продуктивності праці в порівнянні з темпами зросту середньої заробітної плати.
Завдяки випереджальним темпам зросту продуктивності праці створюються нагромадження, які використаються як для промислового, так і для житлового капітального будівництва, розвитку, культури, народного утворення. Величина випередження темпів зросту продуктивності праці над темпами зросту середньої заробітної плати залежить від того, які на підприємстві діють фактори зросту продуктивності праці в даному періоді.
Наприклад, якщо оновлюється устаткування, впроваджується нова технологія або (що характерно для гірських підприємств) поліпшуються гірничо-геологічні умови видобутку корисних копалин, продуктивність праці зростає значно більше високими темпами, чим середня заробітна плата. Це й зрозуміло так, як при впровадженні нової техніки або зміні до кращого гірничо-геологічних умов відповідно переглядаються й норми праці, знижуються розцінки за одиницю продукції або роботи, а заробітна плата зростає незначно. І навпаки, у тих випадках, коли ріст продуктивності праці забезпечується за рахунок кращого використання робочого часу, підвищення інтенсивності праці, оволодіння робочими передовими прийомами й методами праці, заробітна плата зростає майже такими ж темпами, як і продуктивність праці.
Всі принципи організації заробітної плати в промисловості України реалізуються за допомогою 3-х елементів організації заробітної плати׃ нормування праці, тарифної системи та форм і систем оплати праці.
1) Нормування праці – дозволяє враховувати кількісний трудовий внесок кожного працівника в суспільне виробництво.
Норма праці (норма часу, вироблення, обслуговування, чисельності) є критерієм кількості витраченої праці.
Якщо працівник перевиконав норму виробітку або затратив менше часу на роботу, чим це передбачається нормою часу, то він зробив більше праці, а якщо не виконав норму виробітку, те менше.
Залежно від цього будується й оплата праці (відрядна оплата, преміювання).
2) Тарифна система визначає якість праці робітників, що характеризується рівнем кваліфікації робітника, складністю й відповідальністю виконуваних їм робіт, а також народно-господарським значенням галузі й умовами праці.
За допомогою тарифної системи здійснюється диференціація заробітної плати. Тарифна система є найважливішим елементом в організації оплати праці при будь-якій формі й системі. Вона складається з тарифних ставок, тарифних сіток, тарифно-кваліфікаційних характеристик.
3) Форми й системи заробітної плати – погодинна та відрядна системи оплати праці.