Організація роботи студентв під час вивчення курсу «Історія України»

Якою літературою необхідно користуватися під час вивчення історії України?

Література з історії української культури є різноманітною, перш за все за типами, жанрами і видами публікацій. Важливим є те, що кожен з них має своє чітке призначення. Для правильного використання того або іншого видання необхідно чітко визначати специфіку видань. Найважливішими та найпоширенішими видами літератури є:

Навчальна література

Підручник – основний вид навчальної літератури, що вміщує систематизований виклад навчального матеріалу, котрий повинен засвоїти студент вищого навчального закладу в суворій відповідності до програми курсу. Особливістю підручника є те, що у ньому інформація подається у певній послідовності та з методичною обробкою, спрямованими на формування системи історичних знань.

Навчальні посібники з історії є доволі близькими до підручників як за змістом, так і за методологічними підходами. Вони висвітлюють певні частини навчального курсу, при цьому розкривають їх переважно ширше порівняно з підручником. Характерною особливістю навчальних посібників є те, що у них чіткіше простежується авторська позиція. Наприклад:

Бойко О.Д. Історія України. – К., 2003.

Литвин В.М. Історія України. - К., 2006.

Політична історія України / За ред. В.І.Танцюра.- 2-ге вид., доповнене. - К., 2008.

Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В. І. Історія України: неупереджений погляд. – Х., 2006.

Світлична В.В. Історія України. Друге видання, виправлене і доповнене. - К., Львів, 2002.

Методичний посібник – видання, яке вміщує практичні рекомендації для вивчення курсу історії української культури або окремих його тем. Наприклад:

Танцюра В. І. Історія України: комплекс навчально-методичних матеріалів для студентів та викладачів / В. І. Танцюра, С. М. Куліш. – Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2011. – 84 с.

Наукова література

Монографія – наукове видання, присвячене всебічному дослідженню окремої проблеми або теми. Цей вид наукової літератури має ґрунтовну наукову інформацію, покажчик літератури з даної проблеми та довідковий матеріал.

Збірник наукових праць (статей) вміщує матеріали наукового характеру. Зазвичай збірник присвячується одній темі, проте на відміну від монографій, вона може розглядатися з різних, інколи протилежних точок зору.

Науковий журнал – періодичне видання, де розміщені статті, наукові матеріали, має постійні рубрики.

При вивченні історії необхідно використовувати публікації з різних наукових журналів, зокрема «Київської старовини», «Пам’яті сторіч», «Української культури», «Українського історичного журналу» тощо.

Інтернет-ресурси з курсу «Історія України»:

http://www.trypillia.com – Сторінку присвячено Трипільській культурі;

http://www.nbuv.gov.ua – Національна бібліотека України імені В. Вернадського (Київ);

http://lib-gw.univ.kiev.ua – Бібліотека імені М. Максимовича Київського національного університету імені Т. Шевченка;

http://www.filosof.com.ua – Інститут філософії імені Г. Сковороди НАН України (Київ);

http://www.institute@history.org.ua – Інститут історії України НАН України (Київ);

http://www.inst-ukr.lviv.ua – Інститут українознавства імені І. Крип’якевича НАН України (Київ);

http://www.gilan.uar.net/nasu/hiuass.html – Інститут української археографiї та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України (Київ);

http://www.uaa.iatp.org.ua – портал Першої української академії архітектури має текстовий та ілюстративний матеріал з історії архітектури України доби тоталітаризму;

http://izbornyk.org.ua – сайт, де розміщені джерела і наукові статті з історії української культури;

http://kyivbratstvo.org.ua – офіційний сайт Київського молодіжного православного братства святих страстостерпців Бориса і Гліба;

http://uamag.tumblr.com – офіційний сайт журналу «Українська культура»;

http://www.culbit.com – офіційний сайт часопису сучасної культури «Кульбіт»;

http://azh.com.ua – некомерційне інтернет-видання про сучасне мистецтво: «Вникни у високу культуру!»;

www.artvertep.dp.ua – електронний культурологічний часопис, новини, афіші, аналіз та коментар культурних подій в Україні;

www.sho.kiev.ua – журнал культурного спротиву «ШО»;

www.allculture.com.ua – ресурс щодо культури Міністерства культури і туризму України;

www.ji.lviv.ua – незалежний культурологічний часопис «Ї»;

http://www.culturalstudies.in.ua – офіційний сайт Центру культурологічних досліджень;

http://www.pamjatky.org.ua – Український пам’яткоохоронний інтернет-ресурс;

http://www.derev.org.ua – сайт «Дерев’яні храми України»;

http://prostir.museum – сайт «Музейний простір України»;

http://nmnapu.org.ua – Національний музей народної архітектури та побуту України (с. Пирогово біля Києва);

http://naiz1.pp.net.ua – сайт «Чернігів Стародавній»;

http://encyclosights.com – Енциклопедія пам’яток України;

http://zamki-kreposti.com.ua – сайт «Замки і фортеці України»;

http://www.stonegrave.org.ua – офіційний сайт Національного історико-археологічного заповідника «Кам’яна могила» (Запорізька обл.);

http://nzsk.org.ua – офіційний сайт Національного заповідника «Софія Київська»;

http://www.ostrov-hortica.org.ua – Музей історії запорозького козацтва Національного заповідника «Хортиця» (Запоріжжя);

http://www.kplavra.kiev.ua – офіційний сайт Нацiонального Києво-Печерського iсторико-культурного заповідника;

http://podorozh.info – ознайомчий сайт «Подорож Україною»;

http://ukr-film.ucoz.ua – фільмотека українця;

http://keui.wordpress.com/films – фільмотека Центру українських студій імені Д. І. Багалія Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна;

http://www.lucorg.com – сайт Ліги українців Канади;

http://www.uvkr.com.ua – Українська всесвітня координаційна рада;

http://www.eukrainians.net – офіційний сайт Европейського конгресу українців;

http://www.kobza.com.ua – сайт української діаспори у Російській Федерації.

Яким чином треба опрацьовувати літературу і джерела з історії України?

Велика кількість джерел інформації з історії української культури (монографії, статті, енциклопедичні видання, матеріали Інтернету), їхня насиченість теоретичним матеріалом, значною кількістю термінів створює певні складності їхнього опрацювання. Для досягнення найбільшої ефективності, глибини розуміння матеріалу, його запам’ятовування та засвоєння студенту необхідно знати основні правила роботи з літературою.

Спочатку треба оволодіти методами роботи з книгою або джерелом, щоб правильно використовувати їх залежно від мети прочитання у кожному конкретному випадку. Найчастіше виділяють такі основні методи:

Перегляд – читання, за якого книгу побіжно переглядають, зрідка затримуючись на окремих сторінках. Метою такого прочитання є лише ознайомлення з книгою, отримання загальних уявлень про її зміст;

Вибіркове читання – прочитання, за якого зосереджено читають лише окремі місця, розділи, що вміщують певну потрібну інформацію;

Суцільне читання – спрямовується на уважне прочитання всього тексту, проте більше ніякої роботи з ним не проводять;

Прочитання з опрацьовуванням матеріалу, тобто поглиблене вивчення змісту книги з паралельним веденням записів.

Для глибшого розуміння і запам’ятовування тексту можна виокремити такі три етапи:

Робота до початку прочитання включає ознайомлення з книгою, її титульною сторінкою, передмовою, змістом книги та анотацією. Таке ознайомлення допомагає правильно вибрати потрібну книгу і налаштовує читача до активної праці;

Робота під час читання. Після того, як уже виділено розділи, параграфи, що цікавлять читача, необхідно їх проглянути, знайти місця, що безпосередньо стосуються теми (питання) та ознайомитися з ними в загальних рисах. Для того, щоб діалог з книгою був повноцінним і змістовним, необхідно у процесі прочитання здійснювати різнопланову розумову діяльність:

• чітко усвідомлювати мету прочитання: з яких питань потрібна інформація, навіщо і який її характер тощо;

• оперативно змінювати швидкість прочитання, уповільнюючи темп там, де інформація безпосередньо відповідає меті; збільшувати швидкість ознайомлення інших частин тексту;

• задавати питання по ходу тексту;

• висувати припущення щодо його подальшого змісту;

• подумки повертатися до раніше прочитаного під впливом нових ідей, думок, які могли виникнути в процесі прочитання.

Можна виділити низку прийомів, які сприяють кращому осмисленню тексту. Насамперед, це постановка питань до себе і пошук відповідей на них безпосередньо в самому тексті або шляхом пригадування й розмірковування, або за допомогою іншої особи. Далі – висунення питань-тверджень. Наприклад: «А чи не тому..., що...?» «Можливо це треба пояснити тим, що...?» тощо. Тобто у запитаннях-твердженнях органічно поєднуються як запитання, так і ймовірна відповідь на нього. Вони покликані відшукати відповідь і постають зазвичай тоді, коли на запитання, яке виникло, читач ще не знайшов відповіді, але вже вловив у тексті натяк або непряму вказівку на можливу відповідь;

Робота над текстом після його прочитання. На цьому етапі необхідно обміркувати весь матеріал, відібрати значиму інформацію, намагатися запам’ятати та засвоїти її.

Ведення записів дає можливість осягнути текст загалом, сприяє кращому його розумінню і запам’ятовуванню. Існують різні види фіксації прочитаного:

• підкреслювання і позначки на полях допомагають виділити головні думки, ключові слова та фрази.

• найпростішим різновидом записування є виписки з книги, тобто вибірка з тексту окремих місць (думок, фактів, цифр, цитат тощо).

Мета таких записів – залишити для пам’яті або для подальшого використання певну інформацію у вигляді цитат.

Складання плану допомагає зрозуміти структуру тексту, виявити його структурно-логічні зв’язки, поглибити розуміння матеріалу. При складанні плану необхідно:

• виділити суттєві, важливі думки;

• розділити текст на частини, які згруповані навколо цих думок;

• зробити заголовок кожній частині; ці заголовки стануть пунктами плану.

За своєю формою план може бути простим і складним, тобто крім пунктів плану містити ще й підпункти.

Для розуміння тексту необхідно складати схеми, таблиці, графіки, які наочно відображають структуру інформації та взаємозв’язок її елементів, створюють цілісну логічно-образну картину.

Стислим викладом основних положень тексту у формі твердження або заперечення є тези. Їх складають після попереднього ознайомлення з текстом, при повторному читанні шляхом відбору основних положень без залучення фактичного матеріалу і пояснень.

Найраціональніший різновид записів навчального матеріалу – конспект, тобто короткий, систематизований, логічно зв’язаний запис змісту матеріалу. Конспект може бути текстуальним, вільним або тематичним. Текстуальний конспект створюється з окремих елементів тексту оригіналу – цитат, зі збереженням його логіки й структури. Вільний конспект поєднує виписки, цитати, тези, власні думки студента, може включати розгорнутий план тощо. Тематичний конспект дає відповідь тільки на конкретне питання на основі одного чи кількох джерел без запису їхнього іншого змісту.

Намагайтеся готувати не повний текст, а конспект виступу, основу якого складають тези, доповнені доказами, розмірковуваннями, прикладами та ілюстраціями. Найдоцільніше робити виписки на аркушах чи картках формату А 5, заповнюючи тільки один бік картки. Цей спосіб дає можливість легко групувати й перегруповувати окремі частини доповіді, доповнювати їх новою інформацією; картками зручно користуватися під час виступу. Зверху на картці пишуть заголовок, що вказує, де саме цей матеріал буде застосовано, а внизу наводять назву джерел інформації.

Як необхідно готуватися до семінарського заняття з історії української культури?

На семінарських заняттях систематизуються, розширюються й поглиблюються знання з основних питань курсу, формуються вміння самостійно осмислювати, аналізувати події та уроки подій і процесів культурної сфери життєдіяльності суспільства, виступати публічно, вести дискусію і переконувати. Семінарські заняття передбачають контроль викладача за результативністю самостійної роботи виконаної студентами.

Ефективність, корисність семінару як для кожного його учасника, так і для групи в цілому залежить від ретельності самостійної підготовчої роботи студентів. Найпродуктивнішою, як свідчить практичний досвід, вона є за використання такої послідовності:

1. Ознайомлення з темою та питаннями плану семінарського заняття;

2. Опрацювання навчального матеріалу теми за конспектом лекції, підручником або навчальним посібником;

3. З’ясування змісту ключових понять теми за довідниками, словниками, підручниками та конспектом лекцій;

4. Складання плану відповіді на питання семінарського заняття. Наприклад, питання «Роль і значення творчості Тараса Шевченка у розвитку української та зарубіжної культур» може бути висвітлене за таким планом:

1) складність проблеми:

а) однобічний підхід при вивченні;

б) ігнорування тогочасної культурно-освітньої ситуації;

в) свідоме спотворення окремих етапів життєвого шляху і творчості письменника;

2) культура і політика:

а) культура як форма вияву національної свідомості;

б) заборона на вільний культурний розвиток як спосіб асиміляції етносу;

3) література – невід’ємна складова культури:

а) взаємодія літератури з іншими елементами культури;

б) вплив літературного процесу на розвиток суспільства;

4) феномен життя і творчості Тараса Шевченка:

а) Тарас Шевченко – представник поневоленого народу;

б) Тарас Шевченко – основоположник забороненої літератури;

в) Тарас Шевченко – невтомний борець за визволення пригноблених народів від національного та соціального гніту;

5) роль і місце Тараса Шевченка в історії культури:

а) творчість письменника як стимулюючий чинник інтенсивного розвитку культури;

б) вплив діяльності Тараса Шевченка на формування національної свідомості українського народу;

6) висновки:

а) складність і багатогранність впливів Тараса Шевченка на розвиток культурних процесів;

б) значення діяльності Тараса Шевченка для відродження національної свідомості українського народу.

5. Підготовка виписок за пунктами плану. Їхня форма може бути різноманітною;

6. Розміщення виписок відповідно з логічною послідовністю, зумовленою планом виступу. Необхідно продумати зв’язки між ними, порівняти погляди й оцінки різних авторів літератури; звернути увагу на чітке визначення основної думки (тези) доповіді, переконливість аргументів, які будуть наведені як її доказ; уважно проаналізувати зміст виступу в цілому, сформулювати та записати висновки.

Матеріал, що виноситься на семінарське заняття, доповнює лекційний курс. Кожна тема заняття складається з чотирьох питань, на них студент готує відповіді. Для цього потрібно скласти конспект, у якому будуть висвітлені основні проблеми культури України, які можна знайти у рекомендованій літературі. Під час відповіді на питання, яке студент готував докладно він може користуватися конспектом. За умови вільного володіння матеріалом, правильних відповідей на додаткові питання студент має можливість отримати найвищу оцінку.

При підготовці до заняття студентові рекомендується використовувати найновіші наукові публікації, що з’явилися після видання даної методичної розробки.

На семінарському занятті оцінюються:

• усі відповіді студента;

• участь у обговоренні дискусійних питань;

• вміння застосувати теоретичні знання при виконанні завдань;

• виступи з підготовленими індивідуальними презентаціями щодо широкого кола тем.

Під час поточного оцінювання результатів навчальної діяльності студентів враховується: відвідування ними занять та активність під час їх проведення. Крім того, бали нараховуються за виконання студентами самостійної роботи, формами якої можна вважати, участь у науковій діяльності, олімпіадах тощо.

Як засвоїти зміст понять з історії України?

Опанування науковими термінами¹, поняттями² та категоріями³ історії культури є основною передумовою доцільної та ефективної діяльності студента з вивчення культурного життя суспільства.

Поняття та категорії складають систему поняттєвого апарату науки. Саме в цій системі отримує своє розгорнуте відображення зміст об’єкта і суб’єкта історії культури. Інакше кажучи, поняття – це мова науки.

Поняттєвий апарат історії культури включає, по-перше, універсальні поняття, які застосовують філософія, історія, філологічні та інші науки (наприклад, процес, система, структура тощо); по-друге, історія культури використовує систему власних понять, які поділяються на декілька груп:

а) поняття, що розкривають взаємозв’язок і взаємодію культурного буття та історичної свідомості: культурні взаємовідносини, ідеологія, ментальність й ін.;

б) поняття, які виявляють діалектику історії та культури: держава, суспільство, культурні процеси тощо;

в) поняття, що відображають систему відносин людина – культура: вплив культурного середовища на формування особистості, входження людини до культурного простору, національна культура тощо;

г) поняття, які дозволяють аналізувати культурний процес у всій його сукупності: становлення, розвиток, модернізація, культурна революція, культурний еволюціонізм тощо.

Для опанування поняттєвим апаратом застосовують наступні прийоми:

1. З’ясування значення терміну за допомогою словника, підручника, конспекту;

2. Встановлення етимології (тобто пояснення походження) терміну:

а) з’ясування первісних форм значення слова. Наприклад, у довіднику знаходимо, що такі настрої, як індивідуалізм, песимізм та містика пов’язані з напрямом у мистецтві під назвою модернізм. Як виник цей термін? Його назва походить від французького слова moderne, що означає новітній, сучасний. Тобто модернізм став виявом якісно нових тенденцій культурного життя суспільства;

б) пояснення походження терміну зіставленням його зі спорідненими словами. Наприклад, термін етатизм (франц. еtаtіsmе походить від еtаt – держава) означає активне втручання держави не тільки в економічне, політичне, соціальне, а й у духовне життя суспільства;

3. Визначення змісту поняття, форм його прояву, хронологічних меж вживання, місця цього поняття в загальній системі поняттєвого апарату тощо:

а) побудова логічної структури поняття. Наприклад:

Еліта має дві складові: правляча та контреліта (опозиція). Кожна з них включає представників політичної, економічної, соціальної та культурної сфер;

б) з’ясування складових поняття, їхнього змісту та взаємних зв’язків шляхом складання схем;

4. Вибір певного значення поняття у тих випадках, коли воно є багатозначним. Наприклад, поняття культура є багатовимірним, тобто його можна визначити за декількома критеріями:

а) сукупність матеріального і духовного надбання суспільства;

б) сукупність матеріальних та духовних цінностей створених людством;

в) сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, що відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства та людини, втілюються у результатах продуктивної діяльності;

г) сукупність нагромадженого, закріпленого і збагаченого упродовж історії досвіду культурного життя.

Як виступати з повідомленням на семінарському занятті?

Для того, щоб виступ був цікавим і ефективним, необхідно врахувати наступні поради:

• намагайтеся зацікавити слухачів своєю промовою. Пам’ятайте: саме тоді, коли виступаючий виголошуєте перші речення, вирішується чи будуть уважно слухати його присутні;

• чітко і логічно сформулюйте завдання (мету) свого виступу;

• тримайтеся впевнено. Не дивіться в одну точку, погляд доповідача повинен бути спрямований на слухачів;

• якщо у виступі є декілька частин або наводяться різні аргументи, доцільно скористатися їх нумерацією: «по-перше...», «по-друге...», але у той же час не зловживати одноманітними фразами;

• не забувайте про яскраві приклади, цікаві факти, без яких теоретичний матеріал сприймається складно;

• постійне читання конспекту без відриву від нього створює погане враження; намагайтеся спостерігати за реакцією слухачів упродовж виступу;

• слідкуйте за чіткістю мовлення, не говоріть надто швидко. Уникайте монотонності у виступі, оскільки вона втомлює, мимоволі присипляє як увагу, так й інтерес слухачів. Варіюйте інтонацію. Про головне, суттєве говоріть повільніше і голосніше, менш важливе можна вимовляти тихіше;

• треба мати на увазі, що найкраще з почутого запам’ятовується саме та інформація, яка прозвучала на початку та наприкінці промови. Особливу увагу приділяйте висновкам, обов’язково позначайте їх фразами: «Зробимо підсумок...», «Таким чином, ....», «Отже, ...» тощо.

Як правильно сформулювати запитання?

Ваше питання викличе інтерес лише тоді, коли буде змістовним, чітким, зрозумілим і оригінальним. Приводом для запитання можуть бути неповнота висвітлення проблеми, помилки, неточності, суперечності, однобічний підхід доповідача до викладу матеріалу, наявність іншої точки зору тощо.

Формулювання запитання залежить від його типу. На заняттях з історії культури найчастіше застосовуються запитання:

• котрі вимагають додаткової інформації, тобто підтвердження, уточнення, пояснення та ін. (наприклад, «Чи правильно я зрозумів, що ... ?»);

• які потребують аналізу причинно-наслідкових зв’язків подій і процесів («Які причини зумовили ... ?», «У чому полягають наслідки ... ?»);

• що спрямовані на порівняння, зіставлення подій, явищ, процесів культурного життя («Що є спільного та відмінного … ?»);

• які вимагають комплексної оцінки, у тому числі особистої, подій політичного життя («Яким чином можна оцінити ... ?»).

• дотримуйтесь вимог етичних норм:

• коли задається запитання, необхідно підвестися і дивитися на того, кому воно адресоване;

• якщо ставиться два або більше запитань, формулюйте їх по одному після отримання відповіді на попереднє;

• запитання ні за яких обставин не повинне ображати доповідача, містити випади проти нього;

• якщо запитання потребують пояснення чи уточнення, то вони мають бути короткими (1–3 речення);

• не перебивайте того, хто дає відповіді на запитання.

Яким чином необхідно відповідати на запитання?

Намагайтеся використати наступну послідовність дій:

• уважно вислухайте запитання, переконайтеся, що зрозуміли його; за необхідності, зробіть уточнення;

• оцініть правомірність постановки запитання; якщо воно викликає сумніви, повторіть або переформулюйте запитання, щоб його зміст зрозуміли присутні (наприклад, «Спробуємо розібратися у цій проблемі. Якщо я правильно зрозумів, йдеться про ... »);

• розділіть запитання на складові й відповідайте на кожну з них окремо («Мені здається, що в цій проблемі треба виділити щонайменше три аспекти. По-перше, …, по-друге, ... »);

• визначте зміст термінів та понять, які застосовуєте, оскільки багатозначність слів може призвести до різного їх тлумачення («Під терміном «націотворення» я розумію ... );

• відповідаючи на запитання або його складову, сформулюйте головну думку й наведіть необхідні аргументи;

• покажіть взаємозв’язок між складовими частинами питання, які проаналізовано;

• закінчуйте відповідь коротким висновком (1–3 речення), у якому підсумуйте найсуттєвіше.

Що треба враховувати при веденні дискусії?

Для того, щоб дискусія була цікавою, конструктивною та результативною, дотримуйтесь таких рекомендацій:

• чітко й логічно сформулюйте тему і мету дискусії, точно визначте предмет обговорення, не відходьте від нього;

• уточніть зміст термінів та понять, які застосовуються під час обговорення;

• при відстоюванні своєї позиції, виявляйте принциповість, але не впертість;

• для того, щоб краще зрозуміти опонента, спробуйте подумки стати на його бік, проаналізувати проблему, способи її вирішення з протилежної точки зору;

• уникайте монологу в дискусії, пам’ятайте, що діалог значно ефективніший;

• формулюйте питання опоненту таким чином, щоб відповіді розкрили слабкі сторони його позиції;

• за необхідності поділіть проблему, яка обговорюється, на складові й обговорюйте кожну з них окремо;

• спирайтеся на конкретні факти;

• правильно розставляйте власні аргументи: сильні – на початку аргументації, найсильніші – наприкінці її;

• будьте терплячим та уважним слухачем. Часто дискусії бувають непродуктивними саме тому, що їх учасники погано розуміють один одного, оскільки говорять про різні речі. Крім того, неуважність є проявом неповаги до опонента;

• не допускайте переходу «на особистості»;

• використовуйте репліки: «Так, це цікава думка», «Давайте подумаємо разом», «Чи правильно я Вас зрозумів?», які стимулюють дискусію;

• наприкінці дискусії обов’язково підведіть підсумки.

Як проводити самоконтроль засвоєного навчального матеріалу?

Типовою помилкою, що виникає під час роботи з навчальним матеріалом, є відсутність самоконтролю засвоєння інформації. Прочитання тексту ще не означає його розуміння та запам’ятовування. Самоконтроль результативності власної навчальної роботи можна здійснювати у такий спосіб:

• відтворення змісту нових ключових понять;

• переказ основних думок прочитаного тексту;

• продумування логічної структури тексту, самостійне формулювання висновків;

• відповіді на запитання, які ставить собі студент після прочитання матеріалу;

• підбір прикладів історичних подій, культурних явищ та процесів, які ілюструють теоретичний матеріал з історії культури;

• відповіді на питання для самоконтролю, вміщені у підручнику або методичному посібнику;

• виконання тестових завдань.

Якщо під час самоконтролю виникають певні труднощі, не треба негайно підглядати у текст; значно кориснішою є наполеглива спроба самостійного знаходження необхідної відповіді.

Самостійна робота студента під час вивчення курсу «Історія української культури» проводиться за напрямами:

Організаційно-методична робота в бібліотеці;

Опрацювання державних нормативних джерел, підручників і навчальних посібників, монографій, енциклопедій та словників;

Конспектування літератури згідно з тематичним планом лекцій;

Опрацювання лекційного матеріалу;

Реферування наукових статей та інших друкованих джерел;

Написання рефератів, творчих і дослідницьких робіт;

Перегляд і рецензування художніх і документальних фільмів;

Підготовка виступів на семінарах, конференціях, участь в ділових іграх тощо;

Підготовка до іспиту з навчального курсу.