1.2. Визначення і поняття об'єктів інтелектуальної власності

Термін «інтелектуальна власність» виник у процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробни­цтва, мистецтва і літератури. У найширшому розумінні інтелекту­альна власність означає закріплені законом права, які є результатом

інтелектуальної діяльності в цих сферах. У загальновживаному розу­мінні «інтелектуальна власність» - це права на результати розумової діяльності людини в науковій, художній, виробничій та інших сферах, які є об'єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інте­лектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом нематеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених за­конодавством. Тобто об'єктом права інтелектуальної власності можуть бути лише нематеріальні об'єкти, які є результатом творчої ін­телектуальної діяльності. Причому самі процеси розумової діяльності знаходяться за межами дії норм права. Однак результати діяльності, що має елементи творчості, стають об'єктами правового впливу.

У Конституції України розмежовуються поняття інтелектуальної і творчої діяльності як різні види розумової діяльності, адже не вся­ка розумова діяльність є творчою. Наприклад, учні загальних шкіл хоча й займаються розумовою діяльністю, але ця діяльність не є творчою, оскільки в більшості випадків вона спрямована лише на споживання вже одержаних певних творчих результатів. Інтелекту­альна ж діяльність відрізняється від простої творчої діяльності тим, що її результатом є об'єкт правової охорони, тобто об'єкт інтелек­туальної власності. А оскільки поняття творчої діяльності значно ширше від поняття інтелектуальної діяльності, кількість результатів творчої діяльності значно більше від кількості об'єктів інтелекту­альної власності. Так, в Україні не можуть отримати правової охоро­ни такі об'єкти творчої діяльності, як математичні методи, методи організації та управління об'єктами господарювання тощо.

Таким чином, об'єктами інтелектуальної власності, яким надається правова охорона, можуть бути результати творчої, інте­лектуальної діяльності, що відповідають вимогам чинного законо­давства.

Відповідно до міжнародних норм результати інтелектуальної діяльності поділяються на дві основні категорії: твори літератури і мистецтва та технічні витвори. Отже, і творча діяльність поділя­ється на літературно-художню та науково-технічну творчість, кожна з яких включає в себе велику кількість окремих видів інтелектуаль­ної діяльності.

Значним досягненням сучасного правового регулювання відно­син у сфері інтелектуальної власності є прийняття нового Цивільно­го кодексу України, більшість норм якого з інтелектуальної власності міститься в книзі IV «Право інтелектуальної власності». У книзі вра­ховано сучасний стан економіки, національні традиції і звичаї, вона максимально наблизила систему охорони інтелектуальної власності до світових стандартів. Окрім цього, книга містить загальні положен­ня про право інтелектуальної власності, основні норми авторського права, суміжних прав, права інтелектуальної власності на наукове відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, раціоналі­заторську пропозицію, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин, породу тварин, а також торгову марку (знак для товарів і по­слуг), географічне зазначення і комерційну таємницю.

У книзі чітко визначається поняття «право інтелектуальної власності», відображається його співвідношення з правом власно­сті на річ, визначаються об'єкти та суб'єкти права, зміст майнових і особистих немайнових прав інтелектуальної власності, підстави їх виникнення, умови використання об'єктів інтелектуальної власно­сті і передачі прав на них, визначаються наслідки порушення права інтелектуальної власності й способи судового захисту.

Зокрема, у ст. 420 Цивільного кодексу України чітко визначено пе­релік об'єктів права інтелектуальної власності, до яких належать:

• літературні та художні твори;

• комп'ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

• виконання;

• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мов­лення;

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торгові марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення (зазначення похо­дження товарів);

• комерційна таємниця.

Цей перелік не є вичерпним і, на думку багатьох фахівців, може поповнюватися новими результатами творчої діяльності.

Умовно об'єкти права інтелектуальної власності можна поділи­ти на чотири групи.

Першу групу - авторські і суміжні права - складають літератур­ні та художні твори, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) ор­ганізацій мовлення.

Другу групу складають об'єкти промислової власності: винахо­ди, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції.

До третьої групи відносяться сорти рослин і породи тварин, які прирівняні до об'єктів промислової власності за своїм правовим ре­жимом. Вони є творчими результатами і при відповідності вимогам закону визнаються об'єктами інтелектуальної власності.

Четверту групу складають комерційні (фірмові) найменування, торгові марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення, комерційні таємниці, які належать до видів творчості, що спрямова­ні на створення засобів індивідуалізації учасників цивільного обо­роту товарів, робіт і послуг. У звичайному значенні ці об'єкти не є результатами діяльності, але в правовому режимі вони також при­рівнюються до об'єктів промислової власності. Щодо об'єкта права інтелектуальної власності - наукового відкриття - виключного пра­ва не виникає, воно визнається надбанням всього людства, тому ви­знавати його об'єктом права інтелектуальної власності можна лише умовно.

Незважаючи на різну природу названих об'єктів, усі вони у сво­їй основі нематеріальні. Але їх нематеріальний характер необхідно відрізняти від тих матеріальних об'єктів, у які втілюються резуль­тати творчої діяльності. Так, об'єктами втілення літературних і ху­дожніх творів є книги, сценарії, картини тощо; об'єктами винаходів служать машини, вироби та речовини, а промислових зразків і тор­гових марок - товари і послуги. Тобто інтелектуальна власність має подвійний характер. З одного боку, право, що виникає у творця на результат інтелектуальної діяльності, подібне до майнових прав, і це забезпечує його власнику право розпоряджатися результатом твор­чої діяльності на свій розсуд. З іншого боку, особа, творчою працею якої створено результат інтелектуальної діяльності, володіє також сукупністю особистих немайнових (моральних) прав.

Основними майновими правами творців інтелектуальної влас­ності є:

• право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

• виключне право дозволяти використання об'єкта права інте­лектуальної власності;

• виключне право перешкоджати неправомірному використан­ню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі за­бороняти таке використання.

До основних немайнових прав інтелектуальної власності від­носяться:

• право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

• право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелек­туальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. Причому особи­сті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від май­нових прав інтелектуальної власності, тобто право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, а перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. І навпаки, перехід права на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власно­сті. Слід підкреслити, що особисті немайнові права інтелектуальної власності, як правило, є чинними безстроково.

Суб'єктами первинного присвоєння об'єктів інтелектуальної власності є їхні автори і творці. Наступні процеси розробки об'єктів інтелектуальної власності та їхня матеріалізація породжують від­носини володіння. Однак володіння об'єктом інтелектуальної влас­ності не може реально проявитися, тому що цей об'єкт ідеальний. Як тільки нематеріальний об'єкт стає відомим іншому індивіду, останній одразу стає його власником.

Тому деякі вчені стверджують, що об'єкт інтелектуальної влас­ності не може бути приватною власністю, оскільки він за своєю природою носить суспільний характер, а коли його роблять влас­ністю, то він працює неефективно. Наприклад, виробничі секрети, «ноу-хау» й інше дозволяють їхньому власнику виграти на ринку, але не роблять ефективнішим суспільне виробництво, оскільки мо­нополія, як правило, призводить до стагнації.

Такі об'єкти інтелектуальної власності, як винаходи, промис­лові зразки та інше найбільш ефективно реалізуються, якщо вони віднесені до приватної власності. Таким чином, ринкові відносини переносяться у духовну сферу, де набувають ознак реальних еконо­мічних відносин. Ці перенесені в інтелектуальну сферу економічні відносини і є відносинами інтелектуальної власності. Таким чином, володіння, розпорядження і використання нематеріальних об'єктів приносить матеріальний дохід, який іноді є більшим, ніж викори­стання речових об'єктів власності, а система відносин із приводу присвоєння засобів і результатів інтелектуальної діяльності, вира­жених і втілених у конкретних об'єктах, становить сутність інте­лектуальної власності як економічної категорії.

Право інтелектуальної власності на той чи інший об'єкт твор­чої діяльності виникає перш за все завдяки його створенню за умо­ви відповідності чинному законодавству: написання літературного твору, створення корисної моделі тощо. З метою правової охорони об'єктів інтелектуальної власності їх створювачам надаються виключні права. Це означає, що жодна особа, крім тієї, якій вони на­лежать, не може використовувати ці об'єкти, не маючи відповідного дозволу особи, яка володіє виключними правами.

Причому особисті немайнові права є невідчужуваними. Тобто вони належать і можуть здійснюватися тільки особою, яка створи­ла інтелектуальний продукт, і не можуть передаватися іншій особі. Особисті немайнові права на об'єкти інтелектуальної власності є, як правило, чинними безстроково. Особа, яка має виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності, може використо­вувати цей об'єкт на свій власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб.

Майнові права інтелектуальної власності за загальним правилом є чинними протягом строків, встановлених Цивільним кодексом України, іншими законами чи договором. Вони можуть бути вкла­дом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань.

Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані повністю або частково іншій особі. Конкретні умови передачі май­нових прав можуть бути визначені у відповідному договорі.

Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсут­ності такого договору право інтелектуальної власності, яке нале­жить кільком особам, здійснюється спільно.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власно­сті на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, в якої працює робітник.

Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелек­туальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові.

Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта і замовникові спіль­но, якщо інше не встановлено договором.