2. Незайнятість ресурсів і перспективи економічного зростання

Що ж відбувається в економіці, якщо припущення, що лежать в основі побудови кривої виробничих можливостей, порушені. Наприклад, якщо маємо справу з економікою неповної зайнятості? Наявність не залучених ресурсів (безробітні працівники, не завантажені фабрики і заводи, необроблена земля) та неефективно організоване господарство свідчать, що економіка перебуває не на кривій, а всередині кривої трансформації. Шість альтернатив відображали максимальні обсяги виробництва масла і тракторів за умови, що економіка функціонує на повну потужність.

Як можна перемістити криву виробничих можливостей вправо, тобто збільшити обсяг національної продукції?

Для цього є також два шляхи: 1) збільшення кількості ресурсів і 2) науково-технічний прогрес.

Якщо пропозиція ресурсів збільшується або вдосконалюються техніка й технологія, то крива виробничих можливостей переміщується вправо.

Економічне зростання — це здатність економіки виробляти більший обсяг продукції (виражається в переміщенні кривої виробничих можливостей вправо) в результаті збільшення пропозиції ресурсів і технічного прогресу.

Завдяки економічному зростанню економіка здатна одночасно виробляти більше масла і тракторів. Якщо у статичній економіці, тобто за відсутності зростання, треба пожертвувати частиною масла, щоб отримати більше тракторів, то в динамічній, зростаючій економіці водночас виробляють більші обсяги обох продуктів. Однак економічне зростання не супроводжується пропорційним зростанням виробництва всіх видів продуктів. Тут можливі різні варіанти.

Підсумки

Аналітична економія ґрунтується на двох фундаментальних фактах: по-перше, матеріальні потреби людей практично безмежні; по-друге, економічні ресурси обмежені. .Породженням і соціальним проявом потреб є економічні інтереси. Економічні інтереси за їх суб'єктами поділяють на особисті, групові, національні (суспільні).

Особисті економічні інтереси охоплюють потреби індивіда, що пов'язані з реалізацією приватної власності, трудовою діяльністю тощо. Групові інтереси — це однорідні приватні інтереси, носіями яких є певні групи людей, наприклад споживачі, акціонери, трудові колективи. Національні економічні інтереси — це інтереси всіх резидентів країни загалом, що спрямовані на підтримання високих темпів економічного зростання, високого рівня зайнятості, стабільних цін, збалансованість платіжного балансу тощо .Економічні ресурси охоплюють: 1) людські ресурси (праця і підприємницький хист); 2) матеріальні ресурси (земля і капітал). Земля як економічний ресурс містить усі дарові блага природи, які застосовують у виробництві. Капітал, або капітальні блага, — це всі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди тощо. Процес виробництва і придбання капітальних благ називають інвестуванням. Поєднання і організацію трьох видів економічних ресурсів у процесі виробництва забезпечує підприємливість, яка є четвертим економічним ресурсом.

Фактори виробництва можна класифікувати ще так: 1) робоча сила; 2) предмети праці; 3) засоби праці; 4) технологія та організація виробництва; 5) енергія; 6) інформація. Під робочою силою розуміють сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які вона застосовує у процесі виробництва. Предмети праці — це те, на що спрямована праця людини,, що становить матеріальну основу майбутнього продукту. Засоби праці — це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Предмети праці й засоби праці становлять засоби виробництва.

Ефективна економіка передбачає повне залучення ресурсів і повний обсяг виробництва. Останній досягається за виробничої ефективності — виготовлення кожного продукту з найнижчими витратами виробництва і за розподільної ефективності — виробництва найбажанішої для суспільства продукції. Економіка за повної зайнятості й повного обсягу виробництва перебуває на кривій виробничих можливостей; в такій економіці доводиться жертвувати випуском одних товарів і послуг задля збільшення виробництва інших. Відсутність повної взаємо замінюваності ресурсів зумовлює дію закону зростання альтернативної вартості. Кількість інших продуктів, від якої доводиться відмовлятися або нею жертвувати, щоб отримати деяку кількість певного продукту, називають альтернативною вартістю цього продукту.

З перебігом часу технічний прогрес, збільшення кількості та поліпшення якості ресурсів дають змогу економіці виробляти щораз більше всіх товарів та послуг, тобто здійснювати економічне зростання.

Вибір суспільством структури поточного виробництва є визначником майбутнього положення кривої виробничих можливостей.

1