Тема 2. Потреби та економічні ресурси

1. Безмежні потреби й обмеженість ресурсів

2. Виробництво та ефективність використання ресурсів

3. Незайнятість ресурсів і перспективи економічного зростання

і

Безмежні потреби й обмеженість ресурсів

Будь-яке людське суспільство неодмінно потребує виробництва засобів для підтримання свого існування, оскільки природа не дає більшості необхідних людям благ у готовому вигляді — їх треба виробляти. Праця людей, спрямована на виробництво потрібних їм благ, і є сферою економічної діяльності, є господарчою сферою. Отже, економічна наука має справу з питаннями, які торкаються усіх нас, без винятку. Вона займається надзвичайно важливою сферою життя — сферою господарської діяльності людей, де здійснюються виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних умов добробуту людей за умов обмежених ресурсів. Економічна (господарська) діяльність людей

• суттєва характеристика реалізації людської особистості, умова, основа

і всіх інших сторін життя як окремої людини, так і суспільства в цілому. Отже, економічна теорія — це суспільна наука.

Економічна наука вивчає життєдіяльність людського суспільства: вона досліджує ту сферу, яка найтісніше пов'язана зі створенням та використанням матеріальних умов добробуту людей. З іншого боку, вона є частиною дослідження людини у сфері її господарської діяльності, а також людини як складової багатства.

Основна економічна проблема, яка постає перед окремими людьми, групами людей і суспільством загалом, полягає в тому, що виробничі ресурси обмежені порівняно з людськими. На відміну від безмежних потреб, економічні ресурси обмежені, рідкісні, їх недостатньо для задоволення зростаючих потреб.

Обмеженість виникає внаслідок незбалансованості між відносно необмеженими потребами и відносно обмеженими ресурсами, які використовуються для задоволення цих потреб. Обмеженість зумовлює вибір. Якщо ми не можемо мати все, що бажаємо, то нам доводиться вибирати те, чого потребуємо найбільше. Отже, і окрема особа, і суспільство загалом повинні безперервно здійснювати вибір стосовно того, як використовувати доступні для них обмежені ресурси. У сучасному суспільстві люди мають широке коло потреб. Потреби — це відчуття нестачі чогось, що необхідне для підтримання життєдіяльності й розвитку організму, людської особистості. Потреби надзвичайно різноманітні. Тому існують різні їх класифікації. За характером виникнення потреби поділяють на біологічні і соціальні. Біологічні потреби

• потреби в повітрі, воді, їжі, теплі, безпеці тощо — виникають із необхідності підтримання життя людини як біологічної істоти. До соціальних відносять бажання належати до певного кола людей, набути визнання, користуватися повагою, потребу людини в самореалізації ін. Існують також потреби, породжені розвитком цивілізації. Сучасна людина бажає не просто захисту від холоду чи вітру, а житла з усіма зручностями, не просто одягу, а речей, що відповідають сучасній моді. їй потрібні сучасне медичне обслуговування, газети й транспортні послуги, розваги тощо. Залежно від засобів, що забезпечують задоволення потреб, їх поділяють на матеріальні і нематеріальні. До матеріальних потреб належать ті, які задовольняють за допомогою товарів (товари — це речі, які відчуваємо на дотик: продукти харчування, одяг, взуття, автомобілі, будинки тощо)

Нематеріальні потреби задовольняються за допомогою послуг. Існують послуги освіти, культури, медицини, транспорту, зв'язку, юридичних служб та ін. За способом задоволення потреби поділяють на індивідуальні і групові, або колективні. Одні потреби (в одязі, житлі, продуктах харчування тощо) людина задовольняє відособлено від інших людей. Інші потреби (в громадському порядку, безпеці, чистому довкіллі й т.д.) задовольняються спільно. Деякі потреби (в освіті, транспорті, харчуванні) можуть задовольнятися як осібно, так і разом. Із підвищенням рівня розвитку суспільства дедалі більше потреб задовольняються осібно. За нагальністю задоволення потреби поділяють на елементарні, які задовольняються предметами першої необхідності (їжа, одяг, житло, медична допомога), і вишукані, які задовольняються предметами розкоші (парфуми, норкові шуби, коштовні прикраси тощо). Безперечно, те, що є предметом розкоші для Степана, може виявитися предметом першої необхідності для Романа. Те, що декілька років тому вважали предметом розкоші, нині може стати предметом першої необхідності. Наприклад, холодильники, телевізори у свій час були предметом розкоші, сьогодні вони є невід'ємною частиною побуту. Матеріальні потреби мають підприємства й державні установи. Підприємства потребують виробничих будівель і споруд, устаткування, складів та багато іншого, що дає їм змогу реалізувати їхні виробничі цілі.

У своїй сукупності матеріальні потреби є невтоленними, або без­межними. Це означає, що матеріальні потреби повністю задовольнити неможливо.

г

Породженням і соціальним проявом потреб є економічні інтереси. Економічні інтереси — це усвідомлені потреби, для задоволення яких люди вибирають певну економічну поведінку.

Суб'єктами економічних інтересів є індивіди, домогосподарства, трудові колективи, фірми або групи фірм, люди, що проживають у певному регіоні, суспільство загалом тощо. Економічні інтереси за їхніми суб'єктами можна поділити на особисті, групові та національні (суспільні). Існують і інші класифікації економічних інтересів, зокрема за об'єктом інтересів виокремлюють майнові, фінансові, умов праці й життя та ін. Особисті економічні інтереси охоплюють потреби індивіда, що пов'язані з реалізацією приватної власності, трудовою діяльністю тощо. Кожен індивід є носієм різних економічних інтересів. По-перше, він є власником ресурсів — передовсім праці, нерідко землі, капіталу тощо. По-друге, він належить до певного трудового колективу (в середньому 75% населення розвинутих країн працює за наймом). По-третє, кожен індивід займає певне місце в суспільстві, тобто є представником певної його соціальної групи. Внаслідок цього відбуваються складне переплетення і взаємодія різних груп інтересів.

Групові економічні інтереси — це однорідні приватні інтереси, носіями яких є певні групи людей, наприклад споживачі, акціонери, трудові колективи, населення, що проживає в певному регіоні і т.д. Цей вид інтересів здебільшого формують і виражають уповноважені відповідних груп — трудові спілки, союзи підприємців, спілки споживачів, політичні виборні особи та ін.

Національні економічні інтереси — це інтереси всіх резидентів країни загалом, що спрямовані на підтримання високих стабільних темпів економічного зростання, високого рівня зайнятості, стабільних цін, збалансованості платіжного балансу й т.д. Реалізація цього виду інтересів

' нерідко залежить від стану справ у світовій економіці.

У національній економіці всі види інтересів людей переплітаються і взаємодіють.

Економічні ресурси складаються з усього того, що необхідно для виробництва потрібних людям товарів і послуг. Це — фабричні й сільськогосподарські будівлі й споруди, різне устаткування, інструменти, машини, засоби транспорту, зв’язку, незліченні види праці, земля, найрізноманітніші корисні копалини тощо. Економісти поділяють усі ресурси на дві великі групи:

матеріальні ресурси — земля і капітал; людські ресурси — праця і підприємницький хист.

Земля — це насамперед просторово-географічний фактор. На Землі живе людина, народ, розташовані держави — великі й малі. Однак території цих країн, хоч якими б вони були значними, обмежені. Земля до того ж і сама є ресурсом: на ній вирощують урожаї. Крім цього, земля містить великі багатства — корисні копалини, воду. Отже, земля як економічний ресурс— це всі дарові блага природи, які застосовують у виробництві, — орні землі, ліси, родовища корисних копалин, водні ресурси тощо.

Земля — вихідний фактор виробництва, без якого неможлива господарська діяльність.

Основними природними умовами, які впливають на розвиток господарства країни, є кліматичні умови, багатство корисних копалин, характер земної поверхні й географічне положення.

Капітал, або капітальні блага, як економічний ресурс охоплює всі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування,

будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по- перше, завжди становить результат попередньої праці людей і вже тому є обмеженим ресурсом; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання, як споживчі блага, а для подальшої участі в процесі виробництва. Процес виробництва і придбання капітальних благ має назву інвестування. Економісти нерідко називають капітал фізичним, бо він існує у вигляді речей.

Капітал як фактор виробництва поділяють на основний і обіговий. До основного капіталу належать будівлі, споруди, машини, які слугують людям упродовж багатьох років; до обігового — сировина, допоміжні матеріали, паливо тощо. З розвитком економіки дедалі більшого значення набуває основний капітал. Зростання частки останнього є характерною ознакою індустріального розвитку країни.

Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого не виробляють, а тільки представляють капітал і можуть за певних умов на нього перетворюватися (коли за них купують засоби виробництва), то їх не розглядають як економічний ресурс. Гроші — це фінансовий капітал.

Праця охоплює сукупність усіх фізичних і розумових здібностей людини, які застосовують у виробництві життєвих благ. Праця є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення речовини природи для задоволення потреб людини, джерелом усіх економічних цінностей.

Розвиток національної економіки та її результативність значною мірою зумовлені кількістю і якістю праці. Кількість праці залежить від чисельності населення, його вікового і статевого складу, ступеня фізичного здоров'я та господарської активності населення. Якість праці визначають: освітній і професійний рівень працівників, суспільний технічний поділ праці, ступінь особистої свободи, психофізіологічні умови.

Усі чинники, які впливають на якість праці, підвищують її продуктивність. Під продуктивністю праці розуміють кількість продукції, яку виробляють за одиницю часу, чим більше виробляють продукції — тим вища продуктивність.

Спільною важливою рисою всіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні, тобто кількість їх обмежена. Обмеженість ресурсів породжує багато техніко-економічних проблем: обмеженість обсягу виробництва, необхідність всебічної економії виробничих ресурсів та вибору, пошуків альтернативних варіантів використання ресурсів тощо.

Поєднання й організацію трьох видів економічних ресурсів у процесі виробництва забезпечує підприємливість, яка є ще одним, четвертим економічним ресурсом.

Підприємницький хист, або просто підприємливість, є особливим людським ресурсом. Підприємець виконує такі чотири функції.

По-перше, він організовує сполучення ресурсів землі, праці, капіталу в єдиний процес виробництва товарів і послуг.

По-друге, підприємець ухвалює рішення у процесі ведення бізнесу.

По-третє, підприємець — є новатор, який намагається запровадити у виробництво нові продукти чи нові виробничі технології.

По-четверте, підприємець — це людина, яка ризикує. У ринковій економіці прибуток не гарантується. Результатом господарської діяльності підприємця може бути і збиток.

Розглянуті економічні ресурси — земля, праця, капітал і підприємливість -— як уже зазначалося, називають ще факторами виробництва.