1.2. Воєнна доктрина україни.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНІВ УКРАЇНИ ПРО ЗБРОЙНІ СИЛИ

Після проголошення державного суверенітету перед Україною постала проблема створення комплексної системи національної безпеки. Як політо­логічна категорія національна безпека характеризує такий стан країни, який дозволяє зберегти національно-державну цілісність, суверенно вирішувати політичні, економічні, екологічні, валютно-фінансові, соціальні та культурні проблеми розвитку і бути самостійним суб'єктом міждержавних відносин. Для молодої української держави національна безпека стала насправді мірою відсутності Загрози правам і свободам людини, базовим, життєво важливим інтересам і цінностям нашого народу. Концепція національної безпеки України знайшла своє відображення в прийнятті ряду законів з військових питань.

Складовою частиною концепції національної безпеки стала Воєнна доктрина України, яка була прийнята Верховною Радою України 19 жовтня 1993 р. Вона являє собою систему офіційних поглядів і ставлення політичного керівництва нашої держави до війни, підготовки країни, населення та Збройних Сил до війни, захисту від агресії.

Розглядаючи воєнно-політичні, воєнно-технічні та воєнно-економічні аспекти оборонного будівництва, Воєнна доктрина розкриває стратегічні завдання України в галузі оборони, ставлення держави до війни, причини можливої війни, джерела воєнної загрози, шляхи забезпечення воєнної без­пеки на місцевому, національному, двосторонньому, регіональному і глобаль­ному рівнях, завдання країни в мирний та воєнний часи, завдання Збройних Сил, принципи будівництва військ (сил), ставлення держави до ЗМЗ, спрямованість будівництва воєнної організації держави, мету і завдання воєн­но-економічної та воєнно-технічної політики, порядок формування воєнного бюджету, фінансування програм матеріального і соціального забезпечення військовослужбовців, шляхи своєї реалізації.

У Доктрині зазначається, що стратегічними завданнями України в галузі оборони є захист її державного суверенітету і політичної незалежності, збереження територіальної цілісності та недоторканності кордонів. Голов­ними цілями воєнної політики нашої країни проголошено гарантування її національної безпеки від зовнішньої загрози, відведення війни, підтримання міжнародного миру і безпеки. Україна категорично виступає проти розмі­щення іноземних військ на своїй території. Своїм потенціальним противником вона вважає державу, політика якої становить воєнну загрозу для України, призводить до втручання у внутрішні справи, претендує на її територіальну цілісність і національні інтереси. Головними цілями України в можливій війні будуть відсіч збройній агресії, захист державного суверенітету, полі­тичної незалежності та територіальної цілісності, якнайшвидше припинення політичними та дипломатичними засобами воєнних дій. У Доктрині чітко визначено: "Україна засуджує війну як засіб національної політики, притри­мується принципу незастосування сили та загрози силою і прагне вирішувати усі міжнародні суперечки та конфлікти виключно політичними методами".

Говорячи про воєнно-технічні аспекти безпеки та беручи до уваги, що виробництво всіх необхідних сучасних та перспективних систем озброєння в Україні не лише економічно недоцільне, але і практично неможливе, Доктрина містить установку на забезпечення військ сучасними системами озброєння і військовою технікою шляхом власного виробництва, виробництва в кооперації з іншими державами та торгівлі із закордоном. При цьому пріоритет віддається технологіям подвійного призначення, які дозволяють виробляти продукцію для військових і цивільних цілей, а серед систем озброєння перевага надається бойовій техніці високих технологій.

У Доктрині сформульовано мету воєнно-економічної політики України - підтримання незалежної обороноздатності держави при раціональному обсязі воєнних витрат. Визначено основні принципи цієї політики: забез­печення максимальної ефективності воєнного виробництва за умови обме­женості фінансових і матеріальних ресурсів, застосування конкурсного підходу до розробки та виробництва нових систем озброєння і військової техніки, використання контрактного підходу до виконання замовлень Міністерства оборони, досягнення високої технологічності систем озброєння і потрібного рівня уніфікації їх елементів, екологічно безпечна та економічно вигідна утилізація систем озброєння і військової техніки, що підлягають ліквідації, раціональна конверсія воєнного виробництва.

У Воєнній доктрині на перший план висувається проблема забезпечення власної воєнної безпеки, яка, у свою чергу, складається з космічної, наземної та морської безпеки. Вирішувати її покликані, перш за все, Збройні Сили України, високого сумарного воєнного потенціалу яких необхідно досягти виключно якісними параметрами. А тому вони повинні бути сучасними з усіх точок зору: організаційно, якісним станом, технічним оснащенням, рівнем бойової готовності та військової дисципліни, за поглядами на ведення воєнних дій, методами підготовки до війни. Збройні Сили зобов'язані забезпечити українському народу стійку і тривалу воєнну безпеку, а у випадках агресії - збройний захист держави. Саме тому основним їх завданням у Доктрині є захист незалежності, територіальної цілісності й недоторканності України. Ряд якісних вимог висувається до Збройних Сил, серед яких слід виділити боєздатність, бойову ефективність, бойову стійкість, мобільність, керованість, живучість, готовність до відмобілізування і виконання бойових завдань.

У Воєнній доктрині сформулювано основні принципи будівництва Збройних Сил: проведення оперативно-тактичної, мобілізаційної, бойової, морально-психологічної підготовки особового складу з урахуванням законів збройної боротьби і принципів воєнного мистецтва; комплектування їх як на основі загального військового обов'язку, так і за контрактом із поступовим переходом до професійної армії; військово-патріотичне виховання допризовної та призовної молоді, особового складу на національно-історичних традиціях; вирішення комплексу питань, пов'язаних із соціальним захистом військово­службовців; повна департизація (заборона військовослужбовцям брати участь у діяльності політичних партій і рухів). Якісні параметри Збройних Сил спрямовані на практичну реалізацію принципу оборонної достатності, який є наріжним каменем, закладеним у військове будівництво України і провідних держав світу. Проте необхідно врахувати, що оборона зовсім не абсолю­тизується нашою Воєнною доктриною. Збройним Силам може бути надано право на застосування всіх форм і методів воєнних дій, які є в їх арсеналі, для виконання свого призначення. Оборонна спрямованість військового будів­ництва визначає Збройним Силам не лише готовність до ведення оборонних дій, а й проведення в мирний час ряду підготовчих заходів: ведення постійної розвідки, несення бойового чергування, відпрацювання прийомів оборони та контрнаступу і т. д. Таким чином, Воєнна доктрина України стала основою її військового будівництва.

Воєнна доктрина реалізується в правових документах, які приймаються Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів, Мі­ністром оборони України (законах України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів, наказах Міністра оборони України).

Основними правовими документами, якими керуються Збройні Сили України, зараз є:

1. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оборону України" (від 5 жовтня 2000 р.), що встановлює засади оборони країни, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони.

2. Закон України "Про Збройні Сили України" (від 6 грудня 1991 р. зі змінами і доповненнями від 5 жовтня 2000 р.), в якому визначено функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дис­локації, керівництва та управління ними.

3. Державна програма будівництва та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 р. (1996 р.).

4. Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" (від 18 червня 1999 р.), що здійснює правове регулювання стосовно загальновійськового обов'язку у військовій службі з метою виконання громадянами України конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.

5. Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу" (від 18 лютого 1999 р.), що визначає організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, якою, відповідно до Конституції України, необхідно замінити виконання військового обов'язку, якщо воно суперечить релігійним переконанням громадянина.

6. Положення "Про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками, солдатами і старшинами ЗСУ" (Указ Президента України від 7 листопада 2001 року).

7. Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"(від 20 грудня 1991 р.).

8. Військові статути Збройних Сил України (затверджені законами України 24 березня 1999 р.). До них належать Статут внутрішньої служби, Дисциплінарний статут, Стройовий статут і Статут гарнізонної та вартової служб.

Витяги із законів наведено в додатках, а основні положення військових статутів - у главах 2, 3.