Тема 2.2 Діяльність юридичної служби у забезпеченні дотримання законодавства про працю

План

1. Діяльність юридичної служби у забезпеченні дотримання законодавства про працю.

2. Нормотворча робота у сфері трудових відносин на підприємстві і участь в ній юридичної служби.

3. Участь юридичної служби в роботі з дотриманням трудової і службової дисципліни та у вирішенні спорів, що виникають при звільненні працівників з роботи.

4. Особливості дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників податкової служби.

5. Опрацювання практичних завдань.

Нормативні та літературні джерела: [1,2,3,4,5,11,12,13,14,15,16 ]

Основними напрямками правової роботи щодо забезпечення законності є такі:

• дотримання законності наказів та інших нормативних актів, що видаються на підприємстві;

• контроль за виконанням правових норм керівництвом підприємств, службами, структурними підрозділами, вжиття заходів щодо усунення всіх виявлених порушень законності та скасування актів, що не відповідають законодавству;

• притягнення до юридичної відповідальності осіб, які допустили правопорушення, і своєчасне передавання матеріалів про порушення в суди, органи міліції, прокуратури та інші відповідні державні та громадські органи;

• розповсюдження правових знань і роз'яснення чинного законодавства; • участь у розробці заходів впливу на правопорушників і аналіз ефективності  застосування цих заходів.

Забезпечення законності актів, що видаються на підприємстві, здійснюється шляхом правової експертизи проектів цих актів.

Юрисконсульт повинен попередньо ознайомлюватись і візувати всі накази, що видаються на підприємстві, незалежно від їх змісту. При цьому він з'ясовує, чи має право керівник підприємства видати акт з певного питання, чи, можливо, це компетенція вищих органів; чи потрібно узгоджувати проект з профспілковим комітетом; чи правильно  зроблено посилання на закони та інші нормативні акти. Контроль за дотриманням правових норм у діяльності підприємства забезпечується юридичною службою переважно шляхом участі юрисконсульта в нарадах і засіданнях керівництва під час розгляду питань, що стосуються практики застосування чинного законодавства; проведення правової експертизи актів, що видаються; періодичного ознайомлення з документами правового характеру, які не піддавались експертизі (наприклад, виданих у структурних підрозділах та службах); здійснення перевірок правильності ведення претензійної роботи і роботи з укладення і виконання господарських договорів підрозділами та службами підприємства.

Робота зі зміцнення виробничої, трудової та інших видів дисципліни — важливе завдання юридичної служби підприємства.

Основними напрямками роботи юридичної служби щодо забезпечення дотримання трудового законодавства і зміцнення трудової дисципліни є такі:

• участь у розробці правил внутрішнього трудового розпорядку, колективних договорів, посадових інструкцій та інших документів правового характеру, що регулюють трудові відносини на підприємстві;

• забезпечення відповідності чинному законодавству проектів наказів та інших правових актів, що подаються на підпис керівнику підприємства;

• здійснення контролю за відповідністю вимогам законодавства наказів та інших правових актів з трудових питань, які видаються керівниками служб і структурних підрозділів підприємства;

• участь у роботі, пов'язаній з відшкодуванням матеріальних збитків, заподіяних підприємству через порушення законодавства про працю;

• використання правових засобів зміцнення трудової дисципліни;

• надання правової допомоги профспілковому комітету, комісії з трудових спорів, товариському суду, громадським організаціям;

• пропаганда і роз'яснення трудового законодавства в колективі підприємства.

Тема № 3.1 Державна реєстрація нормативно-правових актів

План

1. Правове регулювання державної реєстрації нормативно-правових актів.

2. Організація роботи над проектами нормативно-правових актів.

3. Візування та підготовка нормативно-правового акта до державної реєстрації.

4. Правова експертиза нормативно-правового акта.

5. Державна реєстрація нормативно-правового акта.

6. Ведення Єдиного державного реєстру нормативних актів.

7. Сутність контрольно-наглядової функції Міністерства юстиції України в питаннях дотримання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

8. Умови і порядок користування Реєстром.

Нормативні та літературні джерела:[3,4,17,18,19,20,21,22]

Положенням про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції (із змінами), затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 14.02.2007 року № 47/5, відповідно до якого визначені основні завдання та напрямки діяльності управлінь юстиції.

Відповідно до п.п. 3,4 Положення про управління юстиції, районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції здійснюють облік, підтримання в контрольному стані та зберігання актів законодавства, облік та зберігання міжнародних договорів України; доводять інформацію про офіційні видання Мін’юсту та про доступ до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів до відома органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та громадян.

З метою встановлення єдиного порядку обліку, зберігання та підтримання в контрольному стані актів законодавства в органах та установах юстиції України здійснюється систематизація актів законодавства. До того ж, облік актів законодавства надає допомогу працівникам органів та установ юстиції здійснювати їх пошук.

Робота із систематизації законодавства територіальними органами юстиції ведеться відповідно до Положення про порядок здійснення обліку та систематизації законодавства в органах та установах юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15.04.2004 № 31/5.

Відповідно до п. 2.2.3. Положення, управління юстиції:

• здійснюють облік офіційних друкованих видань «Офіційний вісник України», «Офіційний вісник України. Із змінами», «Відомості Верховної Ради України», підтримують у контрольному стані та зберігають акти, що опубліковані в них:

• Конституцію України;

• кодекси України;

• акти Верховної Ради України;

• акти Президента України;

• акти Кабінету Міністрів України;

• акти Конституційного Суду України;

• акти Міністерства юстиції України;

• нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані у Міністерстві юстиції України;

• міжнародні договори України;

• ведуть у контрольному стані «Систематичне зібрання чинного законодавства України» (у теках з роз’ємними замками);

  • ведуть у контрольному стані «Кодекси України» (у теках з роз’ємними замками);

• ведуть систематичну картотеку актів законодавства України відповідно до Класифікатора;

• здійснюють комплектування нормативної бази офіційними періодичними друкованими виданнями, науковою і спеціальною юридичною літературою.

• Облік актів законодавства здійснюється відповідно до п. 2.3.2. Положення, шляхом ведення:

- систематичної картотеки актів законодавства відповідно до Класифікатора галузей законодавства, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.06.2004 № 43/5;

- журналу обліку актів законодавства України;

- журналу обліку міжнародних договорів;

- контрольних примірників актів законодавства України.

• Ведення систематичної картотеки

Акти законодавства класифікуються відповідно до Класифікатора, який вміщує перелік розділів і підрозділів.

Розділи і підрозділи Класифікатора мають цифрові позначення – коди. Коди у відповідності до Класифікатора проставляються на полях тексту акта законодавства. Код за Класифікатором присвоюється акту в цілому, а також його розділам, статтям, частинам, пунктам. Коди проставляються проти окремих частин акта законодавства (статей, частин, пунктів).

Відповідно до Класифікатора на кожний акт законодавства України створюється картка обліку.

У картці обліку зазначаються код акта (розділу, статті, частини, пункту), вид акта, видавник, дата, номер, назва, джерело опублікування.

У разі присвоєння акту законодавства України декількох кодів, кількість карток обліку повинна відповідати кількості присвоєних кодів (кожна облікова картка містить один код).

Картки обліку картотеки на паперових носіях розміщуються в картотеці згідно із зазначеним на них кодом у відповідному розділі та підрозділі у хронологічному порядку за видом акта законодавства.

Розділи і підрозділи систематичної картотеки розділяються картками-роздільниками, які повинні бути на 1,5 см вище облікових карток. На картках-роздільниках зазначаються код і назва розділу та підрозділу. Коди розділів зазначаються також на картотечних ящиках.

При розташуванні районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, відділів РАЦС, ДВС та державних нотаріальних контор в одному приміщенні допускається ведення спільної систематичної картотеки.

• Ведення журналів обліку актів законодавства України

Ведення журналів обліку актів законодавства здійснюється окремо за кожним видавником, шляхом внесення інформації, у якій зазначаються номер, дата прийняття, дата надходження, вид, видавник, назва, джерело опублікування в офіційних друкованих виданнях.

• Підтримання текстів актів законодавства в контрольному стані

Контрольним примірником акта законодавства є примірник, у якому проставляються відмітки про всі зміни, доповнення, зупинення дії, поширення, продовження або збереження дії та про визнання акта таким, що втратив чинність, та зазначається інформація про вид, номер і дату прийняття, офіційне джерело опублікування акта, яким унесені зміни.

• На першій сторінці контрольного примірника акта законодавства проставляється штамп або робиться напис «Контрольний примірник».

  • Штампи «Контрольний примірник» проставляються на титульних сторінках контрольних примірників кодексів України, «Офіційного вісника України», «Офіційного вісника України. Із змінами» та «Систематичного зібрання чинного законодавства».

Підтримання актів законодавства України в контрольному стані на паперових носіях здійснюється шляхом зазначення відомостей про внесені зміни, доповнення та іншу інформацію безпосередньо в тексті акта законодавства, а в офіційних друкованих видань у теках з роз'ємними замками шляхом заміни, вставки аркушів.

При отриманні нового офіційного видання кодексів контрольний примірник відповідного кодексу замінюється новим, зміни до якого вносяться, починаючи від дати його видання.

Попередній контрольний примірник зберігається в інформаційному фонді, а штамп (напис) «Контрольний примірник» закреслюється та проставляється дата.

Тема № 3.2 Правове регулювання порядку розгляду скарг та захист інтересів суб’єктів господарювання

План

1. Особливості організації розгляду скарг за участю юридичної служби.

2. Забезпечення прав та обов’язків особи, яка подала скаргу.

3. Права та обов’язки посадової особи, що розглядає скаргу.

4. Рішення, що приймаються за результатами розгляду скарг.

5. Поняття закінчення процедури адміністративного оскарження .

6. Сутність партнерських відносин між платниками податків і податківцями.

7. Завдання інформаційно-довідкового департаменту державної податкової служби.

8. Виконання практичного завдання

Прийняття Конституції України поставило на порядок денний питання практичної реалізації наданого громадянам права (ст. 40) надсилати індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

З метою законодавчого врегулювання цієї конституційної норми був прийнятий 2 жовтня 1996 року Закон України "Про звернення громадян".

Він регулює питання практичної реалізації конституційного права:

- вносити в органи державної влади, об'єднання громадян (відповідно до їх статуту) пропозиції про поліпшення їх діяльності;

- викривати недоліки в роботі;

- оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.

Закон надає і забезпечує можливість: для подальшої демократизації управління державними і громадськими справами; для впливу громадян на поліпшення роботи органів державної влади, установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності; для захисту своїх прав та законних інтересів.

Законодавець під зверненням (ст. 3) розуміє будь-які викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Найбільший відсоток серед звернень громадян займають скарги. Це пояснюється не тільки глибокою економічною кризою, різким погіршенням становища громадян, низькою ефективністю діяльності органів управління в усуненні негативних явищ у соціально-економічній сфері, але й невмінням, а іноді й небажанням посадових осіб, державних службовців вислухати людину, глибоко вникнути в суть порушених нею питань, захистити її права та законні інтереси.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів і органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єднань громадян, підприємств, посадових осіб.

Скарга

Це документ, у якому особа (установа) вказує на порушення її прав та інтересів з боку іншої особи (установи) і пропонує вжити належних заходів для ліквідації такого порушення. Реквізити: Адресат (назва установи або посада, прізвище та ініціалт особи, яка має повноваження щодо розгляду цієї скарги). Адресант (прізвище, ім’я, по-батькові у родовому відмінку, посада, при потребі домашня адреса й паспортні дані особи, яка подає скаргу). Назва виду документа. Текст. Дата. Підпис. Засвідчення підпису (якщо потрібно).

Звернення, незалежно від його виду (пропозиція, заява чи скарга), може бути усним - викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі чи письмовим - надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства. Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).

Рішення, дії чи бездіяльність, на які громадянином може бути подана скарга, регламентовані статтею 4 Закону.

Вона дає вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності, які можуть бути оскаржені у випадку, коли:

- порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

- створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

- незаконно покладено на громадянина обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Забороняється направляти скарги для розгляду тим органам і посадовим особам, дії, бездіяльність чи рішення яких оскаржуються.

Звернення (письмове чи усне) повинно відповідати вимогам, передбаченим Законом. Стаття 5 передбачає вимоги, які є обов'язковими для звернення, і їх недотримання тягне за собою правові наслідки у вигляді повернення звернення заявникові з відповідними роз'ясненнями протягом десяти днів з дня надходження. Для уникнення такої ситуації заявникові необхідно:

1) адресувати звернення тим органам, установам, підприємствам, організаціям чи посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненні питань;

2) вказати у зверненні своє прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання;

3) викласти у зверненні суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання або вимоги;

4) підписати письмове звернення особисто із зазначенням дати.

Якщо звернення оформлено не належним чином, тобто без дотримання цих вимог, воно повертається заявникові з відповідним роз'ясненням не пізніше десяти днів від дня його надходження. У випадку, коли воно надіслано не тому адресату, до чиєї компетенції належить вирішення порушених у ньому питань, воно у п'ятиденний термін пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється автору звернення. Законом забороняється відмовляти у прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання громадянина, незнання мови звернення.

Письмове звернення без зазначення міс. проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого не можливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті. У цьому випадку не має значення - задовольняє прийняте рішення заявника чи ні. Не підлягають розгляду звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Необхідно враховувати, що дія Закону "Про звернення громадян" охоплює не всі звернення. Так, його сфера застосування не поширюється на категорії звернень (заяв і скарг) громадян, порядок розгляду яких встановлено відповідними статтями Кримінально-процесуального та Цивільно-процесуального кодексів, а також Кодексом законів про працю України. Не підлягають також розгляду звернення військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ і державної безпеки, що стосуються їх службової діяльності. Дія Закону не поширюється на розгляд скарг на рішення загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власносі, а також на рішення вищих державних органів, оскільки для таких звернень передбачено розгляд у судовому порядку.

Порядок, терміни подання і розгляду звернень, права громадянина і обов'язок органів державного управління, їх керівників

Законом встановлено порядок розгляду кожного з видів звернень-пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг. Ті з них, авторами яких є Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, інваліди Великої Вітчизняної війни, повинні розглядатись особисто першими керівниками органів державного управління.

Закон встановлює права громадянина при розгляді заяви чи скарги та обов'язки органів і посадових осіб щодо розгляду заяв і скарг. Так, автор звернення має право:

– особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, а також брати участь у її перевірці;

– знайомитися з матеріалами перевірки;

– подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядав заяву чи скаргу;

– бути присутнім при розгляді заяви чи скарги: користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це повноваження у встановленому законом порядку;

– одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

– висловити усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду;

– вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Органи державного управління та посадові особи у межах своїх повноважень зобов'язані:

– об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

– на прохання громадянина запрошувати його на засідання органу, що розглядає заяву чи скаргу;

 – відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, якщо вони не відповідають закону та іншим нормативним актам;

– невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій;

– виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

– забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання рішень, що прийняті за заявою чи скаргою;

– письмово повідомляти громадянина про результати перевірки і суть прийнятого рішенння;

– вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину внаслідок ущемлення його прав та законних інтересів;

– вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення;

– на прохання громадянина не пізніше як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання автора звернення;

– при визнанні заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

– не допускати безпідставної передачі заяв чи скарг іншим органам;

– особисто організовувати та перевіряти стан розгляду звернень, вживати заходів щодо усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

З метою вдосконалення роботи зі зверненнями громадян, усунення недоліків і причин, що породжують скарги, підвищення персональної відповідальності посадових осіб, які допускають формально-бюрократичне ставлення до розгляду звернень громадян, організації особистого їх прийому 19 березня 1997 року був виданий Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення". Указ, зокрема, зобов'язує органи виконавчої влади регулярно проводити особистий прийом посадовими особами громадян за місцем їх праці та проживання, затвердити графіки прийому. Він проводиться у встановлені дні та години, зручний для громадян час. Графік прийому визначається керівниками. Усі звернення на особистому прийомі реєструються. Якщо вони не підлягають негайному вирішенню, то розглядаються у тому ж порядку, що й письмове звернення. Ведення документації здійснюється відповідно до Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року.