Мета і завдання дисципліни, її місце в навчальному процесі.

Вивчення організації правової роботи в державних органах та суб’єктах господарювання передбачає всебічне оволодіння як теоретичними положеннями, так і нормативно-правовими актами, що регулюють правову роботу в державних органах та суб’єктах господарювання. Коло питань, що розглядає дисципліна, спрямоване таким чином, щоб надати студентам уявлення про зміст, структуру і систему правової роботи в державних органах.

Тому метою курсу «Організації правової роботи в державних органах та суб’єктах господарювання» є оволодіння студентами основами знань і практичними навичками організації правової роботи у підрозділах юридичної служби державних органів, а також суб’єктів господарювання.

СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«Організація правової роботи в державних органах та суб’єктах господарювання»

галузь знань 0304 «Право» спеціальності 8.03040101 , 7.03040101«Правознавство»

(ПМГз, ПМФз, ПМСПз, ПСГз, ПСФз, ПССз)

№ за/п	Назва теми	Кількість годин
		всього		лекції	семінари	практичні	Ідивідуал.-консульт.	самостійна робота
1.1	Юридична служба в системі державних і недержавних організацій	26	2			-		24
1.2	Організація діяльності юридичної служби	27				-		27
2.1	Правова робота у сфері господарської діяльності	26	2			-		24
2.2	Діяльність юридичної служби у забезпеченні дотримання законодавства про працю.	28			2	-		26
3.1	Державна реєстрація нормативно-правових актів	28						28
3.2	Правове регулювання порядку розгляду скарг та захист інтересів суб’єктів господарювання	27	2		2	-		23
	Разом годин з курсу	162	6		4	-	-	152

ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ

Тема № 1.1 Юридична служба в системі державних і недержавних організацій

1. Історичні та правові передумови створення, формування та розвитку юридичної служби в Україні.

2. Поняття правової роботи та її суб’єкти.

3. Основні завдання, функції та форми юридичної служби.

4. Формування юридичної служби в системі органів ДПС.

5. Основні напрямки діяльності юридичної служби органів ДПС України

6. Шляхи модернізації юридичної служби (на матеріалах діяльності органів ДПС).

7. Сутність основних юридичних дій.

Нормативні та літературні джерела: [1,2,3,4,5,6,7]

Вперше про юрисконсультів згадується в декреті РНК «Про оплату праці службовців та працівників радянських установ» від 27 липня 1918 року, де всі працівники поділялись на чотири групи, кожна з яких поділялась, у свою чергу, на категорії. Юристи (юрисконсульти) були віднесені до II категорії першої групи відповідальних працівників.

Спочатку контроль за діяльністю юрисконсультів був покладений на загальноконсультаційний відділ наркомату юстиції. Але з лютого 1923 року контроль за їхньою діяльністю в порядку загального нагляду здійснювала прокуратура.

Далі було ще кілька реорганізацій у цій сфері. На першому загальносоюзному засіданні юрисконсультів державної промисловості (17–22 травня 1925 р.) обговорювались актуальні питання правового регулювання господарської діяльності держави. Того ж року РНК затвердила Положення про юрисконсультів державних підприємств і Положення про бюро юрисконсультів. Структурно юридичні служби діяли при керуючому органі підприємства і тільки йому підпорядковувались. Після другого всесоюзного засідання (20–25 березня 1927р.) було прийнято постанову «Про юрисконсультів державних установ, підприємств та кооперативних організацій і нагляд за їх діяльністю». Знову нагляд за законністю діяльності юрисконсультів здійснювала прокуратура.

Кредитна реформа 1930–1931 р.р., утворення галузевих наркоматів в 1932–1939 р.р. позначилися також і на діяльності юрисконсультів і її організації. Органи юстиції і прокурорського нагляду втратили зв’язок, що існував раніше, з роботою юрисконсультів. У галузевих наркоматах стали утворюватися спеціальні юридичні служби, які займалися питаннями правової роботи на підприємствах. Правда, вони нерідко включалися в різні відділи (об’єднувалися з канцелярією) і не мали достатньої самостійності для виконання вказаної роботи. Приймалися галузеві положення про юрисконсультів. Порівняно з минулим, до цього часу значно зросла роль юрисконсультів в економіці підприємств.

А в період Великої Вітчизняної війни посади юрисконсультів на багатьох підприємствах взагалі були скорочені (через особливі умови воєнного часу, зниження ролі договорів у народному господарстві тощо).

В післявоєнні роки продовжувало посилюватися значення юрисконсультської роботи. Рада Міністрів СРСР постановою «Про укладення господарських договорів» від 21.04.49 року визнала за потрібне поновити діяльність юридичних служб у господарських органах. А вже починаючи з 1953 року у центральних і місцевих органах державної влади, на підприємствах, в організаціях і установах було створено юридичні служби. Проте діяльність юрисконсультах на підприємствах і в установах мала істотні недоліки. Часто юрисконсультові відводилася лише роль радника, тому він не брав активної участі в діяльності підприємства і не міг робити вплив на його економіку. Іноді юрисконсульта включали в який-небудь відділ апарату управління підприємства і його робота практично обмежувалася рамками цього відділу.

Новий етап розвитку і вдосконалення юридичних служб у народному господарстві почався під час економічної реформи 1965 року. Але, становлення юрисконсультської діяльності стримувалося відсутністю чіткого нормативного регулювання відносин, пов’язаних з виконанням даної роботи. Проте подальше вдосконалення управління господарством розвитку товарно-грошових відносин в області економіки створювали об’єктивні передумови поліпшення роботи правових служб в народному господарстві. Це положення знайшло нормативне закріплення в ухвалі Ради Міністрів СРСР від 30 червня 1967 р. «Про подальше поліпшення порядку укладення договорів на постачання продукції для матеріально-технічного постачання підприємств і організацій». Відповідно до цієї ухвали в союзних республіках стали прийматися положення про юридичну службу.

Так, ухвалою Ради Міністрів РРФСР від 29.03.1963 р. було затверджено Зразкове положення про юридичний (договірний-юридичному) відділ, головного (старшому) юрисконсульта, юрисконсульта підприємства, установи, організації.

Таким чином, вперше республіканським законодавство було визначене правове положення працівників юридичних служб незалежно від того, в кокой галузі народного господарства вони працюють. І хоча положення про юрисконсультів мали певні недоліки, саме їх поява була великим кроком вперед для вдосконалення правової роботи. Це спричинило за собою помітні практичні зрушення: на підприємствах вводилися нові, розширювалися раніше існуючі юридичні служби. Останнім надавалася самостійність, вони були підпорядковані безпосередньо керівникам підприємств.

Але тільки з прийняттям директивними органами постанови «Про покращення правової роботи в народному господарстві» від 23 грудня 1970 року діяльність юридичних служб набрала вигляду стрункої системи.

З часом було потрібно не тільки підвищення рівня правової роботи. Але і значне зміцнення юридичної служби в народному господарстві, чітке визначення її завдань, функцій, має рацію і обов’язків. Важливим кроком в цьому напрямі з’явилося ухвалення Радою Міністрів СРСР 22.06.1972 р. Загального положення про юридичний відділ, юрисконсульта. Це положення володіє поряд переваг порівняно з раніше діючими республіканськими положеннями про роботу юрисконсультів. Воно більш повно регулює відносини, учасниками яких є працівники юридичних служб.

Юридична служба в органах ДПС почала своє існування з моменту заснування податкової служби у 1990 році. Адже, жодне питання, пов’язане з закупівлею товарів, проведенням податкової перевірки чи переведенням податківця на іншу посаду, не може бути вирішено без кваліфікованої допомоги правознавця. Таким чином, юрист в податкових органах – це фахівець широкого профілю, знавець як податкового, так і цивільного, процесуального, кримінального законодавства.

Організація юридичної служби в органах ДПС є досить важливою, оскільки нові явища в економіці України, її спрямованість на перехід до ринкових відносин, де управління в кожній сфері державної діяльності вимагає нових підходів.

Відповідно до Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 року № 1040, яка набрала чинності 15 грудня 2008 року (далі – Загальне положення), організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, інших нормативних актів органом виконавчої влади, підприємством, їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов’язків, є основним завданням юридичної служби.

Чинне законодавство не містить визначення терміну «правова робота». В юридичній науковій літературі висловлюються різні точки зору щодо визначення даного поняття.

Словосполучення "правова робота" дає підстави говорити про діяльність, пов'язану із застосуванням права і спрямовану на правове забезпечення виробничо-господарської діяльності конкретного підприємства або установи. Але всі служби та підрозділи підприємств і установ, що займаються виробничо-господарською діяльністю, певною мірою займаються правовою роботою, пов'язаною з розробкою та прийняттям управлінських рішень, спрямованих на зміцнення державної, планової та трудової дисципліни. Це й розообка відомчих нормативних актів, укладення договорів, забезпечення законності трудових відносин, боротьба з безгосподарністю, заподіянням шкоди державному, колективному та приватному майну, усунення умов, що призводять до цього, правовиховання.

Правова робота повинна забезпечувати виконання законів, планів та угод не тільки підприємством, а й іншими господарськими органами стосовно цього підприємства. Таким чином, правова робота - це багатопланова діяльність, що охоплює всі напрямки господарської діяльності, безпосередньо пов'язана зі створенням матеріальних цінностей, застосуванням праці робітників та службовців, вирішенням питань соціально-економічного, науково-технічного, культурного забезпечення колективів підприємств та установ, а не тільки діяльність юридичної служби, що спрямована на організацію контролю за виконанням законів, пропаганду права, складання юридичних документів, участь у розгляді господарських та інших справ юрисдикційними органами.

Ряд вчених та практиків вважають, що правову роботу не слід ототожнювати з діяльністю юридичної служби, оскільки це біль ширше поняття. При такому тлумаченні правової роботи суб’єктами її є не лише юридична служба, але й інші підрозділи підприємства, адже виконувати приписи закону повинні всі ланки діючого підприємства.

Існує ще одне тлумачення правової роботи, як такої що не співпадає з поняттям реалізації норм, хоч ці поняття дуже близькі за змістом. Зміст правової роботи складається не в тому, щоб реалізувати норми права, а в забезпеченні їх реалізації як процесу, впорядкування цього процесу, його організації. Центром такої організаційної діяльності є юридична служба, лише юрисконсульт володіє спеціальними знаннями щодо механізмів реалізації правових норм. Розглядаючи суб’єктами правової роботи не лише юридичну службу, але й інші підрозділи підприємства, інші вчені поділяють дану думку, але акцентують увагу на організуючій, направляючій ролі юридичній службі в цій діяльності.

Роль юридичної служби бути організатором правильного та ефективного застосування законодавства в кожній ділянці.

Виходячи з суб’єктів можна визначити правову роботу в широкому та вузькому розумінні. В широкому – це правовстановлююча та правозастосовуюча діяльність: судова діяльність, діяльність профспілкового органу, інших підрозділів (відділ кадрів, матеріально-технічного забезпечення тощо), тому що кожна з цих служб реалізує норми права в тій чи іншій галузі. У вузькому розумінні поняття правової роботи зводиться до діяльності юридичної служби. В даному випадку правову роботу варто розуміти як окремий напрямок діяльності, а не сам процес застосування тієї чи іншої норми права.

На відміну від інших служб та підрозділів юридична служба в цілому на підприємстві, організації чи в установі, виконуючи специфічні функції, використовує тільки їй властиві форми та методи в діяльності: проведення правової експертизи нормативних актів підприємства та його підрозділів, контроль за виконанням норм права, зміцнення законності та правопорядку у сфері господарської діяльності та взаємовідносин, пропаганда правових знань. Крім того, юридична служба здійснює загальне керівництво та організацію правової роботи на підприємстві за допомогою правових методів, забезпечує умови для зміцнення законності в господарській діяльності, розробки та прийняття управлінських рішень, посилення державної, планової та трудової дисципліни. Маючи професійні знання та практику, співробітники юридичної служби впливають на правову роботу інших підрозділів, сприяють підвищенню рівня правової культури господарських керівників, спеціалістів та посадових осіб. Особливо зростає роль юридичної служби у правовій державі, де вона повинна бути основною ланкою охорони прав підприємства та його працівників, попередження правопорушень у сфері господарської діяльності та господарських взаємовідносин, ланкою, що має забезпечити гармонійне поєднання інтересів трудового колективу та держави.

Орган виконавчої влади чи підприємство складається з підрозділів — управління, відділи, сектори, виробництва, цехи, відділення, дільниці, бюро, лабораторії, бригади та ін. Управління органом виконавчої влади та підприємством здійснюється відповідно до статуту чи положення на основі співвідношення засад самоврядування трудового колективу і прав власника щодо господарського використання свого майна. Незважаючи на це в системі самоврядування діє принцип єдиного керівництва. Крім керівників суб'єктом правової роботи є також трудовий колектив.

Керівник керує всією діяльністю і організовує роботу органу виконавчої влади, підприємства. Він несе відповідальність за результати роботи підприємства перед державою і трудовим колективом, розпоряджається майном, підписує договори та інші угоди, у межах своєї компетенції видає накази, згідно з трудовим законодавством приймає на роботу і звільняє працівників, застосовує заходи заохочення і накладає дисциплінарні стягнення на працівників. Заступники керівника, керівники та спеціалісти підрозділів аппарату управління і структурних підрозділів, інші працівники призначаються на посаду і звільняються з неї керівником. Межі їхньої компетенції так само встановлюються керівником згідно з чинним законодавством. Компетенція таких підрозділів, як бухгалтерія, відділ кадрів, юридична служба, встановлюється вищими органами у вигляді загальних (типових) положень. Вони безпосередньо підпорядковані керівникові й наділяються особливими правами щодо здійснення різних форм контролю, у тому числі контролю за дотриманням чинного законодавства у відповідній сфері.

Управління і правова робота на підприємстві тісно взаємопов'язані, слід визначити правовий стан окремих структурних підрозділів підприємства. Насамперед планово-економічного відділу, який організовує і вдосконалює планування виробничо-господарської діяльності підприємства та його підрозділів, координує діяльність підрозділів щодо вдосконалення виробництва, забезпечує проведення аналізу з метою підвищення ефективності виробництва. Тому крім функції управління планово-економічний відділ на основі державного замовлення, договорів і замовлень споживачів продукції, виконуваних робіт, а також послуг, що надаються, розроблює перспективні, річні та квартальні плани виробництва, плани щодо прибутку, витрат виробництва, норми запасів матеріалів у цілому на підприємстві, контролює виконання економічних показників діяльності підприємства і його підрозділів, готує пропозиції щодо їх поліпшення, вживає заходів щодо зміцнення госпрозрахунку, підвищення рентабельності, розроблює проекти договірних, оптових та роздрібних цін на продукцію, готує матеріали для підбиття підсумків роботи підрозділів і підприємства в цілому за певний період.

Керівник планово-економічного відділу має право вимагати від інших структурних підрозділів матеріали й інформацію, що необхідні для виконання покладених на відділ функцій, перевіряти діяльність структурних підрозділів з питань планово-економічної роботи, давати рекомендації з питань, пов'язаних з виконанням встановлених планів, економічного аналізу, звітності.

Відділ праці та заробітної плати, плануючи і вдосконалюючи структуру управління, штатів, розроблює плани, що стосуються організації праці та заробітної плати, за структурними підрозділами і в цілому по підприємству, розроблює штатні розписи підрозділів згідно з фондом оплати праці, структурою, схемою посадових окладів, аналізує ефективність діючої системи оплати праці, розроблює пропозиції щодо її вдосконалення, здійснює контроль за правильним застосуванням різних форм оплати праці, забезпечує додержання штатної дисципліни та ін. Відділ забезпечує додержання трудового законодавства, бере участь у розв'язанні трудових спорів, розробці та здійсненні заходів щодо зміцнення трудової дисципліни, посилення контролю за використанням робочого часу, у розробці посадових інструкцій працівників підприємства.

Начальник відділу праці та заробітної плати має право давати структурним підрозділам рекомендації з питань організації праці та заробітної плати, одержувати від них матеріали, що необхідні для виконання покладених на відділ функцій, звертатися до керівника підприємства з пропозиціями про заохочення працівників за активну участь у поліпшенні організації праці або про накладення стягнень на службовців, які припустились порушень щодо використання фонду оплати праці.

Бухгалтерія забезпечує організацію бухгалтерського обліку і контроль за раціональним, економним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, збереженням майна. Головний бухгалтер забезпечує облік надходжень грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей, відображення в бухгалтерському обліку операцій, пов'язаних з їх рухом; облік витрат виробництва та інших; облік господарсько-фінансової діяльності підприємства; правильне і своєчасне перерахування коштів у державний бюджет, внесків у державне соціальне страхування, коштів у різні фонди і резерви; виплату заборгованості банкам за кредитами і позиками та ін.

Разом з керівниками відповідних підрозділів головний бухгалтер здійснює контроль за дотриманням правил прийняття та відпуску товарно-матеріальних цінностей, правильністю витрат фонду оплати праці, суворим додержанням штатної фінансової та касової дисципліни, додержанням встановлених правил проведення інвентаризацій, законних списань з бухгалтерських балансів нестач та інших витрат. У разі виявлення незаконних дій доповідає про це керівникові підприємства.

Головний бухгалтер разом з керівником підприємства має право підписувати документи, які є підставою для прийняття та відпуску грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей, для чого видається відповідний наказ по підприємству. Перелічені документи без підпису головного бухгалтера недійсні. Головному бухгалтеру заборонено приймати до виконання і оформлювати документи за операціями, що суперечать законодавству і встановленому порядку прийняття, збереження і використання грошових коштів, товарно-матеріальних та інших цінностей.

Головний бухгалтер має право вимагати від структурних підрозділів додержання встановленого порядку оформлення операцій і подання необхідних документів і матеріалів, що е обов'язковим для виконання всіма працівниками. Призначення, звільнення і переміщення матеріально відповідальних осіб можливі лише за узгодженням з головним бухгалтером. Останній попередньо розглядає і візує договори й угоди підприємства на операції з товарно-матеріальними цінностями, виконання робіт або послуг, а також накази і розпорядження про встановлення працівникам посадових окладів, надбавок до заробітної плати та преміювання.

Важливу роль у здійсненні правової роботи на підприємстві виконує відділ кадрів, основними завданнями якого є забезпечення підприємства робітниками та службовцями необхідних спеціальностей та кваліфікацій згідно з планом, що стосується організації праці та заробітної плати, а також організація роботи з обліку, підготовки та підвищення кваліфікації працівників.

Особливу відповідальність відділ кадрів несе за своєчасне оформлення працівників при прийнятті їх на посаду, переведенні та звільненні з посади, яку вони обіймають, відповідно до трудового законодавства; за додержання трудової дисципліни і правил внутрішнього трудового розпорядку; за надання працівникам відпусток. Начальник відділу кадрів має право вимагати від структурних підрозділів необхідні дані про роботу з кадрами, контролювати роботу з кадрами в підрозділах. Відділ кадрів діє в тісному контакті з профспілковою організацією підприємства.

Відповідальну частину правової роботи на підприємстві виконують також відділи матеріально-технічного постачання та збуту. Відділ матеріально-технічного постачання покликаний забезпечувати підприємство сировиною, матеріалами, комплектуючими виробами задля дотримання графіку виробництва, своєчасного випуску якісної продукції згідно із затвердженою номенклатурою і державним замовленням та договорами із споживачами. Відділ збуту повинен реалізовувати виготовлену продукцію згідно з укладеними договорами.

Законодавство також наділяє трудові колективи правом брати безпосередню участь у здійсненні майже всіх основних напрямків правової роботи, крім договірної та претензійно-позовної.

Отже, правову роботу в органі виконавчої влади, на підприємстві здійснюють практично всі структурні підрозділи, але основна роль належить юридичній службі як координатору та організатору правової роботи.

Тема № 1.2 Організація діяльності юридичної служби

План

1. Загальні положення організації діяльності юридичної служби.

2. Планування роботи підрозділу юридичної служби.

3. Мета і форми правової допомоги підпорядкованим органам і підрозділам.

4. Перевірка стану правової роботи.

5. Методичне керівництво правовою роботою.

6. Організація підвищення кваліфікації працівників юридичної служби.

7. Правові засади методичного керівництва правовою роботою.

8. Особливості індивідуального планування працівника юридичного відділу.

9. Відпрацювання конкретних матеріалів за завданнями викладача

10. Особливості методичного керівництва правовою роботою в органах ДПС і КРУ.

11. Відпрацювання конкретних методичних рекомендацій і інших матеріалів за завданнями викладача.

Нормативні та літературні джерела: [1,3,4,5,8,9,10 ]

Юридична служба міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, урядового органу в системі міністерства та його територіальних (місцевих, регіональних) органів, місцевих державних адміністрацій (далі – орган виконавчої влади), а також підприємства, установи та організації (далі – підприємство) утворюється як самостійний структурний підрозділ, вид якого залежить від обсягу, характеру та складності правової роботи (департамент, управління, відділ, сектор). На підприємстві функції юридичної служби може виконувати юрисконсульт відповідної категорії.

Для представлення інтересів держави в судах під час розгляду справ, стороною або третьою особою в яких є органи виконавчої влади, у складі юридичної служби утворюється відповідний підрозділ або такі повноваження надаються окремій посадовій особі.

Для створення юридичної служби як структурного підрозділу (введення посади юрисконсульта відповідної категорії) має бути створена відповідна матеріально-технічна база, що забезпечить ефективну роботу такого підрозділу:

- наявність окремого приміщення, телефонного та електронного зв'язку, сучасних комп'ютерів та оргтехніки, транспорту для виконання службових обов'язків, нормативно-правових актів і довідкових матеріалів, інших посібників та літератури з правових питань, електронної системи інформаційно-правового забезпечення, а також доступу до інформаційних баз (п. 16 Загального положення);

- введено в штатний розпис необхідну кількість штатних одиниць;

- затверджено фонд заробітної плати та здійснено інші обов’язкові заходи.

Ефективність правової роботи на підприємстві залежить від визначення оптимальної організаційної структури юридичної служби і необхідної кількості штатних одиниць з урахуванням обсягу роботи і особливостей діяльності підприємства.

Для визначення чисельності спеціалістів юридичної служби слід керуватися Міжгалузевими нормами чисельності працівниками юридичної служби, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 11 травня 2004 року № 108, та Методикою розрахунку чисельності окремих категорій працівників на основі норм зх. Праці, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04 вересня 2000 року № 222. Збірник міжгалузевих норм чисельності теж містить норми часу на виконання робіт та нормативи чисельності працівників, які займаються правовими питаннями.

В Загальному положенні наведені вимоги до освіти та стажу роботи кандидатів на спеціалістів в юридичну службу (п.п. 18-22).

На посаду керівника юридичної служби органу виконавчої влади, його заступника призначається особа з вищою юридичною освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста і стажем роботи за фахом на державній службі або за фахом на керівних посадах в інших сферах не менш як п'ять років.

На посаду головного спеціаліста юридичної служби органу виконавчої влади призначається особа з вищою юридичною освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста і стажем роботи за фахом на державній службі не менш як три роки або за фахом в інших сферах не менш як чотири роки.

На посаду провідного спеціаліста юридичної служби органу виконавчої влади призначається особа з вищою юридичною освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста і стажем роботи за фахом не менш як два роки.

На посаду керівника юридичної служби підприємства призначається особа з вищою юридичною освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста і стажем роботи за фахом не менш як три роки.

Керівник юридичної служби міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади призначається на посаду на підставі висновку Мін'юсту.

Керівники юридичних служб територіальних (місцевих, регіональних) органів міністерства, іншого органу виконавчої влади, урядового органу та його територіальних органів призначаються на посаду за погодженням з керівниками юридичних служб відповідних міністерств, інших органів виконавчої влади.

Рішення про створення такого структурного підрозділу повинно бути прийнято органом підприємства, який має відповідні повноваження, або наказом керівника органу виконавчої влади, підприємства, а в разі відсутності в нього таких повноважень – вищим органом управління. Цим же рішенням визначаються основні вимоги, критерії роботи та структурна підпорядкованість юридичної служби.

Як правило, юридична служба входить до складу адміністративно-управлінського апарату і підпорядковується безпосередньо керівникові органу виконавчої влади, підприємства. Крім того, Указом Президента України № 1207/2001 від 11.12.2001 «Про деякі заходи щодо зміцнення юридичних служб державних органів» рекомендовано керівникам державних органів (апаратів цих органів) установити, що юридичні служби входять до складу зазначених органів (апаратів цих органів) як самостійні підрозділи і підпорядковуються безпосередньо керівникам цих органів (апаратів цих органів) (ст. 1).

Після прийняття рішення та визначення основних вимог до роботи юридичної служби, створюються внутрішні локальні нормативні акти, які регламентують порядок її роботи і взаємодії з іншими службами і підрозділами: положення про юридичну службу (департамент, управління, відділ, сектор) і посадові інструкції працівників юридичної службою.

На кожного працівника юридичної служби складається посадова інструкція, яка має відповідати положенню про юридичну службу і базуватися на кваліфікаційних характеристиках, викладених у Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336.

У Державному класифікаторі професій та посад ДК 003-95 для спеціалістів юридичної служби зазначено дві професії: начальник юридичного відділу, що міститься в розділі «Законодавці, вищі державні службовці, керівники», та юрисконсульт – в розділі «Професіонали».

Організація роботи юридичної служби повинна базуватися на дотриманні вимог Загального положення. З питань організації та проведення правової роботи юридична служба керується актами Міністерства юстиції України.

Чіткості та раціональності в роботі юридичної служби можна досягти тільки в разі правильного її планування. Порядок розробки планів діяльності юридичних служб визначається методичними рекомендаціями щодо організації роботи юридичної служби на підприємствах, які розроблює і затверджує Міністерство юстиції України.

При плануванні правової роботи необхідно враховувати її обсяг і характер, кількість юристів та їхню кваліфікацію.

Розроблюючи плани роботи юридичної служби, необхідно також суворо дотримуватись таких вимог: безперервності планування; обрання основного напрямку в роботі, пов'язаного зі специфікою діяльності підприємства; комплексності, оперативності, реальності заходів; здійснення контролю за виконанням планових заходів, перевірки їх ефективності.

Належне виконання планів роботи юридичною службою забезпечується складанням на їх основі особистих планів роботи кожного юрисконсульта, як правило, на місяць. Особисті плани затверджує керівник юридичної служби.

Призначення планування як функції управління полягає в намаганні завчасно врахувати за можливістю всі внутрішні та зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку органів державної влади, підприємств, установ, організацій всіх форм власності (далі –організація).

Воно передбачає розробку комплексу заходів, які визначають послідовність досягнення конкретних цілей з урахуванням можливостей найефективнішого використання ресурсів кожним структурним підрозділом і організацією в цілому. Тому планування повинно забезпечити взаємозв'язок між окремими структурними підрозділами організації.

Щоб спільні зусилля співробітників організації були успішними, вони повинні знати, що від них очікується. Для цього необхідно: - сформулювати цілі, до яких прагне організація; - визначити шляхи досягнення встановлених цілей; - на підставі цього поставити задачі перед підрозділами організації та конкретними виконавцями.

Планування - це початковий етап управління. Однак це є не єдиний акт, а процес, який триває до завершення комплексу операцій, що плануються.

Планування містить у собі визначення: - кінцевої та проміжної мети; - завдань, вирішення яких необхідне для досягнення мети; - засобів та способів їх вирішення; - необхідних ресурсів, їх джерел і способу розподілу

Планування – процес визначення цілей організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення, який здійснюється з метою створення умов для послідовних і узгоджених дій структурних підрозділів організації, спрямування їх на ефективне виконання завдань та реалізацію покладених функцій.

Роль планування полягає у тому, що воно: забезпечує цілеспрямованість діяльності системи, організації, структурного підрозділу, виконавця, ритмічність та ефективність діяльності; - сприяє ефективному використанню сил та засобів, взаємодії організацій, служб, структурних підрозділів та виконавців, створенню сприятливого психологічного клімату; - дозволяє усунути негативний ефект невизначеності, зосередити увагу на головних завданнях, досягти економічного функціонування, полегшити контроль.

Принципи планування аналогічні загальним принципам управлінських рішень: - наукова обґрунтованість; - законність; - несуперечливість; - актуальність; - реальність; - конкретність; - своєчасність; - інформованість.

Крім загальних принципів планування існують спеціальні вимоги до планування:

1. Наступність планів за діями, завданнями, засобами та строками їх реалізації. Загальний план роботи організації повинен містити цільові установки та заходи, що забезпечують реалізацію головних, вузлових завдань організації силами всіх підрозділів. На основі цього, завдання органу трансформуються у планах підрозділів залежно від специфіки організації або підрозділу, забезпечуючи, тим самим, конкретизацію форм і методів реалізації. Плани роботи підрозділів не повинні бути випискою з плану роботи організації, а являти собою поглиблення, деталізацію і конкретизацію управлінського рішення.

2. Планування повинно охоплювати як поточні, так і перспективні питання діяльності організації.

3. Напруженість планів забезпечується визначенням оптимального обсягу роботи організації, всебічного врахування наявних сил, засобів та часу. Для забезпечення напруженості планів значна роль належить процедурі розгляду та затвердження їх вищим керівництвом. Це зменшує можливість прийняття явно занижених планів.

4. Стабільність (постійність) планів забезпечується вжиттям спеціальних заході (ресурсних, кадрових, фінансових тощо) для забезпечення стабільності роботи організації, уникнення внесення чисельних змін і доповнень та розробки додаткових планів, які можуть ускладнити цілеспрямовану роботу з виконання основного плану, розпорошити ресурси, не дати змогу зосередити їх на виконанні головної мети.

5. Гнучкість – у ряді випадків конкретні обставини вимагають змінити план або розподіл ресурсів. Гнучкість планів дещо зменшує небезпеку втрат, які можуть бути викликані несподіваними обставинами.

В залежності від змісту, мети і завдань виділяють існують різні форми класифікації форм плану­вання та видів планів:

1. Форми планування в залежності від тривалості планового періоду: - перспективне планування (прогнозування), яке включає довгострокове та стратегічне; - середньострокове планування; - поточне планування.

Перспективне планування як інструмент централізованого управління. Таке планування охоплює період від 10-ти до 20-ти років (частіше 10-12 років). Воно передбачає розробку загальних принципів орієнтації організації на перспективу (концепцію розвитку); визначає стратегічний напрям і програму розвитку, зміст і послідовність здійснення найважливіших заходів, які забезпечують досягнення поставленої мети. В системі перспективного планування в залежності від методології і мети розрізняють довгострокове і стратегічне планування.

В системі довгострокового планування використовується метод екстраполяції, тобто використання результатів показників минулого періоду і на основі визначення оптимістичної мети поширення декількох завищених показників на майбутній період, розраховуючи на те, що майбутнє буде краще, ніж минуле.

Стратегічне планування має на меті дати комплексне наукове обгрунтування проблем, з якими може зіткнутися організація в майбутньому, і на цій основі розробити показники розвитку на плановий період.

Середньострокові плани найчастіше охоплюють п'ятирічний строк. В цих планах формуються основні завдання на встановлений період. Середньострокові плани передбачають розробку в певній послідовності заходів, які спрямовані на досягнення мети, визначеної дов­гостроковою програмою розвитку.

Поточне планування здійснюється шляхом детальної розробки оперативних планів для організації в цілому та її окремих підрозділів. Основними ланками поточного плану є календарні плани (місячні, квартальні, піврічні). Це — детальна конкретизація мети і завдань, які поставлені перспективними та середньостроковими планами.

2. За критерієм широти охоплюваної сфери розрізняють стратегічні й оперативні плани.

Стратегічні плани – це плани, які визначають головні цілі організації, стратегію придбання та використання ресурсів для досягнення цих цілей.

Оперативні плани – це плани, у яких стратегія деталізується у розрахованних на короткий термін рішеннях щодо того: - що конкретно треба зробити; - хто повинен це зробити; - як це має бути зроблено.

3. За критерієм часового горизонту планування плани поділяють на довгострокові й короткострокові.

Короткострокові плани – це плани, які складаються на період до 1 року. Вони, як правило, не мають змінюватися.

Довгострокові плани – це плани розраховані на перспективу 3-5 років. Ці плани мають враховувати зміни у зовнішньому середовищі організації та вчасно реагувати на них.

4. За ступенем конкретизації виділяють завдання й орієнтири.

Завдання – це плани, що мають чіткі, однозначні, конкретно визначені цілі. Їх не можна тлумачити двозначно.

Орієнтири – це плани, що носять характер напрямку дій. Їх використання доцільне за умов невизначенності середовища, великої ймовірності непередбачуванних змін, які вимагають гнучкості управління. Вони визначають курс дій, але не прив’язують управління до жорстких конкретних цілей, тобто вони надають у певних межах свободу для маневру.

Отже, здійснення планування роботи юридичної служби є одним із заходів забезпечення ефективної діяльності її працівників та організації в цілому.

• Нормативною базою регулювання надання правової допомоги підпорядкованим органам і підрозділам є відповідні накази, якими затверджуються відповідні методичні рекомендації та роз’яснення.

• До нормативного регулювання надання правової допомоги підпорядкованим органам і підрозділам також, слід віднести накази, якими затверджуються відповідні плани роботи вищестоящих органів, в яких передбачається проведення певних заходів спрямованих на надання правової допомоги підлеглим підрозділам (наприклад проведення конференцій, семінарів тощо).

Правова допомога – це система сформованих в результаті теоретичної та практичної діяльності нормативних та організаційно-правових заходів та засобів, які використовуються для покращення забезпечення вирішення та виконання завдань в межах регулювання конкретного правового поля.

Метою надання правової допомоги підпорядкованим органам і підрозділам є допомога працівникам відповідних державних органів (їх підрозділів) у виконанні їх завдань та функцій, для покращення ефективності діяльності відповідного державного органу в цілому.

Також, ставиться за мету створення у кожному підрозділі правового механізму, що забезпечує підвищення ефективності його діяльності. Заходи щодо правової допомоги підпорядкованим підрозділам здійснюються з метою створення там правової бази відповідно до чинного законодавства з урахуванням змін і доповнень

Форми правової допомоги:

• проведення тематичних семінарів з питань правового забезпечення діяльності організації, підприємства;

• здійснення перевірки стану правової роботи у підпорядкованих органах і підрозділах, метою якої є вивчення стану організації правової роботи та надання практичної допомоги підпорядкованим інспекціям в усуненні недоліків у застосуванні актів законодавства;

• розробка методичних рекомендацій з різних питань правової роботи;

• підвищення кваліфікації кадрів відповідних державних органів.

У ході надання методичної допомоги з питань організації правової роботи, а також з метою ознайомлення з фактичним станом організації правового обслуговування, контролю за виконанням та дотриманням вимог, критеріїв, визначених Загальним положенням про юридичну службу юридичними службами (юрисконсультами) місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ та організацій, передбачено проведення перевірки стану правової роботи

При проведенні перевірок стану правової роботи значна увага повинна звертатись на дотримання норм Загального положення про юридичну службу, зокрема, питання щодо організації правового обслуговування об’єкта перевірки, складу юридичної служби і організаційно-правових засад її діяльності, підпорядкованість, а також умови роботи, планування роботи та контроль за виконанням запланованих заходів, проведення юридичної експертизи проектів нормативно-правових актів та їх ґрунтовного редакційного опрацювання, перегляду нормативно-правових актів та інших документів на відповідність чинному законодавству, проведення аналізу претензійно-позовної роботи об’єкта перевірки (ведення журналів обліку, дотримання строків пред’явлення і розгляду претензій та позовних заяв, види претензій та позовів, їх обґрунтованість та результати розгляду). Також, під час перевірки повинні були перевірені питання ведення договірної роботи, відслідковувалось дотримання законодавства про працю і стан трудової дисципліни, ведення кадрового та загального діловодства, наявність і законність укладення колективного договору та правил внутрішнього трудового розпорядку, нормативно-правове забезпечення діяльності установи, що перевіряється, а також надання юридичною службою роз’яснень застосування чинного законодавства працівникам об’єкта перевірки та результати розгляду звернень громадян, України, ведення відповідних журналів обліку тощо.

• перевірка стану правової роботи щодо забезпечення юридичною службою правильного застосування, неухильного дотримання та запобігання невиконанню вимог чинного законодавства об’єктом перевірки, його керівника та працівниками;

• своєчасне попередження, виявлення та вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень правового обслуговування об’єкту перевірки;

• внесення рекомендацій щодо усунення виявлених порушень та недоліків і поліпшення правового обслуговування об’єкту перевірки;

• надання методичної допомоги з окремих питань правової роботи об’єкту перевірки;

• вивчення, узагальнення та поширення новітніх форм і методів роботи з правового забезпечення діяльності об’єктів перевірки.

Основні питання перевірки стану правової роботи на державному підприємстві, в установі, організації:

• дотримання законності та законодавства про працю в діяльності підприємства.

• претензійно-позовна робота на підприємстві.

• стан договірної роботи на підприємстві.

• забезпечення збереження державної власності на підприємстві.

• використання організаційно-правових засобів для зниження невиробничих витрат на підприємстві.

• забезпечення на підприємстві додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

• підвищення рівня правових знань працівників підприємства.

Підготовчий процес проведення перевірок стану правової роботи

• рішення щодо проведення планової або позапланової перевірки приймається уповноваженою посадовою особою органу юстиції у встановленому законом порядку

• для проведення перевірки потрібні наступні документи:

  • наказ про проведення перевірки та утворення Робочої групи;

  • план проведення перевірки;

  • лист – повідомлення органу юстиції про проведення перевірок;

• для проведення перевірки за наказом уповноваженої посадової особи утворюється Робоча група у складі не менше двох фахівців;

• керівником Робочої групи розробляється план перевірки, який затверджується уповноваженою посадовою особою органу юстиції та має містити визначення кола питань, які потрібно перевірити, строк перевірки та період правової роботи, який планується перевірити;

• після підписання наказу про проведення перевірки керівник робочої групи:

  • розподіляє між членами Робочої групи конкретні завдання;

  • ознайомлює членів Робочої групи з документацією, що є в наявності органу юстиції щодо стану правової роботи об’єкта перевірки;

  • інформує всіх учасників про строк і мету проведення перевірки;

  • не пізніше ніж за сім календарних днів до дня проведення планової перевірки забезпечує направлення підписаного уповноваженою посадовою особою органу юстиції листа – повідомлення об’єкту перевірки

• підготовка до проведення перевірки повинна включати:

  • аналіз інформації центральних органів виконавчої влади, інших об’єктів перевірок про стан організації правової роботи;

  • аналіз матеріалів попередніх перевірок стану правової роботи та виконання наданих рекомендацій за наслідками попередніх перевірок;

  • визначення, чи перевірятиметься стан правової роботи в цілому, чи окремі її напрями;

  • вивчення законодавства, методичних рекомендації та інших матеріалів, які доцільно використати під час перевірки стану правової роботи;

Порядок оформлення результатів перевірки стану правової роботи

• за результатами перевірки робоча група готує довідку, яка оформлюється і надсилається об’єкту перевірки не пізніше ніж протягом 10 робочих днів після закінчення перевірки і має містити аналіз, висновки та рекомендації з усіх питань, які перевірялися;

• довідка за результатами перевірки складається з чотирьох частин (вступна, описова, висновок, рекомендації);

• довідка складається у двох примірниках, підписується членами Робочої групи та у строк не більше 10 календарних днів після закінчення перевірки надсилається уповноваженій особі об’єкта перевірки або здається до канцелярії установи.

О ргани державної податкової служби мають право проводити наступні перевірки

Деякі аспекти проведення документальної перевірки

Документальна перевірка – перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених ПК України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім – не частіше ніж раз на два календарних роки, високим – не частіше одного разу на календарний рік.

Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом державної податкової служби.

Платники податків - юридичні особи, до яких на період з 01.04.2011 до 01.01.2016 застосовується ставка 0 відсотків для податку на прибуток (у яких розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує трьох мільйонів гривень та нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим, ніж дві мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено законом), та у яких сума сплаченого до бюджету податку на додану вартість становить не менше п'яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, а також самозайняті особи (фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, які взяті на облік в органах державної податкової служби), сума сплачених податків яких становить не менше п'яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки.

Однак вищезазначена норма не поширюється на таких платників податків у разі порушення ними положень ПК України.

NB! Забороняється проведення документальної планової перевірки за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб та зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Також, слід зазначити, що про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

У разі планування різними контролюючими органами у звітному періоді проведення перевірки одного й того самого платника податків така перевірка проводиться зазначеними органами одночасно. Порядок координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням та сплатою податків та зборів, визначається Кабінетом Міністрів України.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з наступних обставин, таких як:

● за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;

● платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом;

● платником податків подано органу державної податкової служби уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся органом державної податкової служби;

● виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні

підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

● платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження;

● розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків;

● платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Документальна позапланова виїзна перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень;

● щодо платника податку подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня його отримання;

● отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні;

● органом державної податкової служби вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається органом державної податкової служби вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу;

● у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки.

Звертаємо Вашу увагу на те, що обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені ПК України, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах порушеної кримінальної справи.

Працівникам податкової міліції забороняється брати участь у проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників податків, що проводяться органами державної податкової служби, якщо такі перевірки не пов'язані з веденням оперативно-розшукових справ або розслідуванням кримінальних справ, порушених стосовно таких платників податків (посадових осіб платників податків), що знаходяться в їх провадженні. Перевірки платників податків податковою міліцією проводяться у межах повноважень, визначених законом, та у порядку, передбаченому Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими законами України.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених ПК України, та за умови пред'явлення направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку.

Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби.

Непред'явлення платнику податків (його посадовим (службовим) особам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) направлення на проведення перевірки або пред'явлення направлення, оформленого з порушенням вимог щодо умов та порядку допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення документальних виїзних перевірок, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки, не дозволяється.

При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби складається акт, який засвідчує факт відмови.

У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Також, слід зазначити, що керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи - платники податків під час перевірки, що проводиться органами державної податкової служби, зобов'язані виконувати вимоги органів державної податкової служби щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт (довідку) про проведення перевірки та мають право надати заперечення на цей акт (довідку).

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби за наявності обставин для проведення документальної перевірки.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Доцільно додати, що органи державної податкової служби можуть також запрошувати платників податків для проведення перевірки дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, до органу державної податкової служби.

Документальна перевірка може проводитися у приміщенні податкового органу за бажанням платника податків. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються платникам податків рекомендованими листами з повідомленням про вручення або особисто вручаються платникам податків або їх законним чи уповноваженим представникам, в яких зазначаються підстави запрошення, час і дата, на яку запрошується платник податків (представник платника податків), а також місцезнаходження проведення перевірки.

Перед початком проведення документальної перевірки діяльності платника податків за місцезнаходженням податкового органу посадова особа, відповідальна за проведення перевірки, зобов'язана прийняти надані платником податків оригінали документів, пов'язаних із здійсненням діяльності за період, що перевіряється. Зазначені документи приймаються за описом, складеним платником податків за власним бажанням.

Опис наданих для перевірки документів складається у двох примірниках особисто платником податків у присутності посадової особи, відповідальної за проведення перевірки. В описі в обов'язковому порядку зазначається кожний переданий документ із указанням його найменування, номера та дати видачі. У разі наявності значної кількості однотипних документів, наприклад, накладних на придбання товару, в описі допускається запис із зазначенням назви однотипних документів (накладна), їх кількості, за який період діяльності вони надані та кількості аркушів.

У кінці опису платником податків повинно бути зазначено, що для проведення перевірки документи надані в повному обсязі, інші документи, пов'язані із здійсненням діяльності, відсутні.

Посадова особа, яка здійснює перевірку, ознайомившись із наданими для перевірки документами, перевіривши їх наявність за описом, робить у ньому запис про прийняття для проведення документальної перевірки документів, пов'язаних із здійсненням діяльності, зазначає дату їх прийняття та ставить особистий підпис.

У разі відмови платника податків від особистого складання опису такий опис складається посадовою особою, відповідальною за проведення перевірки, у присутності платника податків. При цьому цей факт зазначається в акті перевірки.

Один примірник опису додається до матеріалів перевірки, інший залишається у платника податків.