Художній стиль

Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вводять ті чи інші складники стилів до своїх творів, надаючи більшої переконливості та вірогідності в зображенні подій.

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві — художній літературі) цей стиль покликаний крім Інформаційної функції виконувати найсуттєвішу — естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

Ø образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, сло­весний образ, зоровий образ);

Ø поетичний опис дійсності навіть у прозових і драматичних творах;

Ø естетика мовлення, призначення якої — викликати в читача почуття прекрасного;

Ø експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе й ін.);

Ø зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, але­горії, гіперболи, перифрази тощо; віршова форма, поетичні фігу­ри), конкретно-чуттєве живописання дійсності;

Ø відсутність певної регламентації використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутність будь-яких нормувань;

Ø суб'єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світо­бачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора, спря­моване на індивідуальне світосприйняття й інтелект читача).

Основні мовні засоби:

Ø наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, пе­реважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, оз­нак);

Ø емоційно-експресивна лексика (синоніми, антоніми, омоні­ми, фразеологізми);

Ø авторські новотвори (слова, значення, вирази), формування індивідуального стилю митця;

історизми, архаїзми, діалектизми, просторічні складниці, навіть жаргонізми, наприклад:

Перший заговорив дід Кудря. До Петренячого звернувся:

— І коли це ти вилупив такого?

— Це ти про Ванька?

— Авжеж!

Мовчить Петренячий — ніяково і йому. А Микита Гордійович стоїть біля дверей і обтрушується. Шкода: нову жилетку убо-лотив.

— Та ви б його хоч за вухо посмикали, — порадив хтось.

— Звісно, що слід, — нерішуче додав другий. Голова одкашлявся і сказав «несміло»:

— Банько, ану-бо йди сюди!

— Чого, дядю?

— Іди, я тебе за вухо .

Крутить головою хлопчик: мовляв, що це ви надумали ?

— Як ти кажеш? — спитав патріарх.

— Не!

— Як це «не»?

— Не хочу.

Шипить Микита Гордійович:

— Порядки нові — «не хочу!» Теж у товариші приписалось. Сказав би мені це літ п 'ять позад. Я б тебе «не захотів»,

І витер чоло хусткою (Микола Хвильовий);

поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали {Нар. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л. Костенко); у наказовому способі: В квітах всі улиці кричать: нехай, нехай живе свобода (П. Тичина);

широке використовування різноманітних типів речень, син­таксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики.

Повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпсис, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

а) епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, опо­відання, новела, художні мемуари, нарис);

б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епігра­ма), наприклад:

А мати думає про сина

І день, і ніч — усе життя.

От і зібралася родина,

А мати думає про сина,

І їй ввижається земля,

І птах над урвищем кружля .

А мати знову вийде з хати,

Стоїть вітрами розіп 'ята,

Стоїть століттями

над нами.

Верніться, мамо/

(М. Козак)

в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль), наприклад:

Тьотя

— Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени? Будь ласка, скажіть мені, кого у вас назива­ють українцями? Будь ласка .

Мазайло (випивши води)

— Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія.

Тьотя

— Хто вони такі? Якої нації люди, питаю? Мазайло

— Частина — наші малороси, себто руські . Тьотя

-Ну? Мазайло

— А частина, уявіть собі, галичани, себто австріяки, що з ними ми воювали 1914 року, подумайте тільки!

Тьотя

— Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте . Та вони он хто, ваші українці ? Тепера я розумію, що таке українська мова . Розумію!Австріяцька видумка, так?

Дядько Тарас

— Зрозуміла, слава тобі Господи, та жаль тільки задом . Та тому вже триста тридцять два роки, як написано першого слов'я-но-руського словника (Розгорнув свою записну книжку). Ось я нарочито записав собі, бо я все таке собі записую . (Надів окуля­ри). Ось . Поросята на базарі поруб, тридцять, а чоботи в цереб-коопі — двадцять сім карб . Ні, ось воно: найперший слов'яно-український словник 1596 року Лаврентія Зизанія Тустановського: глаголю — мовлю, житниця — клуня, заутренник — снідання, зиж-ду — будую, злак — паша, месть — помста . А у вас тоді писаний словник був? Був — питаюсь? (М. Куліш);

г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцисти­ка, драма-феєрія, усмішка).

Зразок художньої публіцистики:

Молитва до мови

Мово!З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, зроси, дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності слави і гордого духу,

Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог-Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ще стояла ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби. І висвя­чувала душу козацького роду. І множила край веселий, святоруський люд, хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень, і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово моя! Дзвонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. . Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. Тож зцілювала ти втомлених духом, давала силу, здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя, що пили Тебе. І невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово.

Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, і повернися до нашої хати, звідки Тебе було вигнано, вернись до краю, де «чорніше чорної землі блукають люди». То чорнобильські лики чорнобильської України, покарані Всевишнім за безпам'ятство. Прости! Воскресни/ Повернися! Возродися! Забуяй віщим і вічним Словом від лісів — до моря, від гір — до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю. Русь-Україну возвелич! Порятуй народ її на віки! (К. Мотрин).

Аналізуючи художній текст, насамперед слід визначити його образний зміст, з'ясувати, які ознаки вказують на належність саме до художнього стилю, а потім уже розглядати його ідейний зміст, будову, характеризувати персонажів, визначати головний та побічні конфлікти, роль пейзажу тощо.

Науковий стиль

Сфера використання наукового стилю — наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення — викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз'яснення явищ, активізації інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки:

Ø ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

Ø логічна послідовність і доказовість викладу;

Ø узагальненість понять і явищ;

Ø об'єктивний аналіз;

Ø точність і лаконічність висловлювань;

Ø аргументація та переконливість тверджень;

Ø однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;

Ø докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

Ø великою кількістю наукової термінології (атомна маса, дис­танція, дистиляція, емісія, реорганізація, транскрипція, турбулен­ція та ін.);

Ø наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок;

Ø оперуванням абстрактними, переважно іншомовними, словами {дилема, вакуум, сектор, процес, формуляр, ценз, шифр та ін,);

Ø використовуванням суто наукової фразеології, стійких термі­нологічних словосполук;

Ø залученням цитат і посилань на першоджерела;

Ø як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

Ø чіткою композиційною структурою тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації); . характерною монологічністю текстів;

Ø переважанням різнотипних складних речень, стандартних ви­разів (кліше).

Окрім переважного вживання іменників та відносних прикмет­ників наявні дієслівні форми, зазвичай безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища та факти; значну роль відіграють дієприслівникові й діє­прикметникові звороти, які додатково характеризують дії, пред­мети та явища.

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки й освіти поділяють на такі підстилі:

а) власне науковий (із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який, у свою чергу, поділяється на нау­ково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

б) науково-популярний — застосовується для дохідливого, до­ступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

в) науково-навчальний — реалізується в підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не вик­лючає використання складників емоційності, наприклад:

Комп'ютер — електронна програмована цифрова машина; елект­ронний пристрій для виконання складних обчислень і перетворення даних, керований спеціальними програмами. Складається зосібна із процесорів, внутрішньої та зовнішньої пам'яті. Разом із периферійними пристроями утворює комп'ютерну систему. Розрізняють комп'юте­ри мейнфрейми (великі), мінікомп'ютери, персональні комп'ютери, а також суперкомп'ютери, призначені для виконання особливо склад­них обчислень. Прогрес у галузі електроніки уможливив мініатюриза­цію комп'ютерів та їх значне поширення. Завдяки розвиткові комп'ю­терних мереж (напр., Інтернету) пересічні користувачі одержують доступ до програм та інформації, накопичених у комп'ютерних архі­вах у цілому світі, а також до нових технологій розповсюдження інформації (напр., електронної пошти);

г) виробничо-технічний — використовується у спеціальній літе­ратурі, що обслуговує різноманітні сфери господарства та вироб­ництва, наприклад:

Будгенплан виконується на основі архітектурного генплану і включає в себе, крім проектованих та існуючих будівель і споруд, усі тимчасові під'їзні шляхи, майданчики для зберігання будівельних конструкцій, деталей і матеріалів, усі тимчасові споруди, потрібні для робітників-будівельників (приміщення для відпочинку, приймання їжі та ін.), усі тимчасові комунікації, які забезпечують будівельний майданчик водою, електроенергією і под., а також місця підклю­чення тимчасових комунікацій до постійних мереж. Будгенпланом передбачаються заходи, які забезпечують безпечне проведення робіт (указують небезпечні зони роботи кранів, освітлення майданчиків уночі, пожежний водогін).