Тема 1. Система інтелектуальної власності авторські права та інтелектуальна власність

ресурси, а сучасні знання і створені на їх основі технології вироб- ництва. Наприклад, сьогодні всі найбільші виробники комп'ютерів переносять безпосередньо виробництво техніки до країн Азії. Нато- мість, одночасно з перенесенням виробництва «заліза» в інші краї- ни, США докладають величезних зусиль аби люди, спроможні виго- товляти інтелектуальний продукт, звідусіль з'їжджалися до країни. Про це свідчить, наприклад, заява американського уряду про те, що ця країна готова видати візи кільком сотням тисяч комп'ютерників. Слід зазначити, що Болонський процес влсне був викликаний кон- куренцією за «збиранням мізків», бо з об'єднаної Європи до США виїжджають 600 тисяч студентів та аспірантів, а до Європи мігрують лише 200 тисяч, в тому числі з України.

У 20 розвинених країнах, в яких сформувалась модель суспіль- ного розвитку, що базується на інтенсивному продукуванні та ви- користанні нових знань, і де працює 95% учених світу, прибуток на душу населення зростає щорічно на 200 дол. США, а в країнах, де науковців бракує,- лише на 20 дол. США [70]. Тому відповідно до чинного законодавства України [ЗО] одним з головних пріоритетів держави є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей від- крите і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в яко- му кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися й обмінюватися ними, щоб надати кожній людині можливість у повній мірі реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному й особистому розвитку та підвищуючи якість життя.

Так, за роки незалежності в Україні сформувалися відповідні за- сади побудови інформаційного суспільства: прийнято ряд норма- тивно-правових актів, які, зокрема, регулюють суспільні відносини щодо створення інформаційних електронних ресурсів захисту прав інтелектуальної власності на ці ресурси, запроваджено електронний документооборот, захист інформації.

Україна здійснює підготовку і має значну кількість висококва- ліфікованих фахівців з інформаційно-комунікативних технологій, математики, кібернетики; у країні постійно зростає та оновлюється парк комп'ютерної техніки, сучасних систем і засобів телекомуні-

кації та зв'язку. Україна посідає четверте місце у світі за кількістю програмістів. їх щорічний випуск із понад 300 вищих навчальних за- кладів становить 10 тисяч спеціалістів.

Разом з тим ступінь розбудови інформаційного суспільства в Україні у порівнянні із світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям держави. Індикатором розвитку інтелектуального потенціалу держави є рівень фінансуван- ня науково-технічної сфери. З 1991 р. Законом України «Про науко- ву і науково-технічну діяльність» [5] на науково-технічний розвиток були задекларовані видатки не менше 1,7% ВВП. На жаль, жодного року цей показник не був досягнутий. З 75 600 кандидатів і докторів наук, які нині працюють в Україні, лише 60,9% беруть участь у вико- нанні наукових досліджень та займаються викладацькою діяльністю. Лише за останні роїси з України емігрували близько б 000 перспек- тивних та провідних учених. Як наслідок, Україна виробляє менше 0,1% від усієї нової технологічної продукції, що створюється у світі [70]. Тому в міжнародних колах Україна сприймається переважно як країна, що постачає сировину та сільськогосподарську продукцію, а в рейтингу найбільш конкурентоспроможних економік у світі по- сідає 89-е місце [64]. Адже сьогодні спостерігаються тенденції до зміни природи засобів виробництва, предмета і результатів праці - і першим, і другим, і третім стають інформація, знання, культурні й природні цінності. Найбільш значущими для прогресу стають нові унікальні ресурси: нові ідеї, «ноу-хау» тощо.

Найбільших успіхів в економіці сьогодні досягають ті країни та підприємства, які орієнтовані на використання високотехнологіч- них процесів і залучення освічених фахівців. Головним фактором прогресу стають творчість, освіта, наука тощо, а не ті сфери, де здій- снюється виробництво матеріальних благ. На перший план висува- ється не власність на засоби виробництва, а інтелектуальний капі- тал й інвестиції в нього. Тобто в умовах інформаційного суспільства та ринкової економіки основними ресурсами при виробництві кон- курентоспроможної продукції стають знання, інформація та компе- тентність персоналу, які втілюються в інтелектуальний капітал.

ОО

23