Тема 1. Система інтелектуальної власності

3. Тексти лекііій

МОДУЛЬ!

СИСТЕМА ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ

ВЛАСНОСТІ

Тема 1. Система інтелектуальної власності

1.1. Інтелектуальна власність та її становлення

Основною рисою, що відрізняє людину від інших істот, є здат- ність до творчості. Творчість - це цілеспрямована розумова діяль- ність з розробки нових оригінальних та унікальних суспільно необ- хідних продуктів.

Значення розумової діяльності високо оцінювало людство ще у стародавні часи. Так, у зібранні священних книг «Авеста», яке було розповсюджено у Древньому Ірані між X та VI ст. до н. є., говорить- ся: «Найліпше - це розум, оскільки землю можна облаштувати розу- мом і небо можна підкорити собі силою розуму» [72, с. 44].

Творчість властива людині в будь-якій сфері її діяльності. Ос- новною метою творчості є поліпшення якості життя суспільства та забезпечення більш комфортних умов існування й розвитку кож- ної людини. Саме творча праця була головним чинником забезпе- чення життєдіяльності людства на усіх етапах його розвитку. А все, що створено людиною, навіть у давці часи, вважалось її власністю. Вже в Античній Греції та Стародавньому Римі застосовувалися за- ходи охорони приватної власності, у тому числі й результатів твор- чої діяльності, а плагіат та літературні крадіжки жорст.око каралися. Але спеціальних правових норм охорони прав творців у ту епоху не існувало або відомості про такі норми до нашого часу не дійшли^

У період приблизно з XII по XVII ст. правова охорона результа- тів творчої діяльності була пов'язана з привілеями, які надавались певним особам на обмежений час для отримання різноманітних переваг (звільнення від сплати податків, надання монополії тощо). Підставами для надання привілеїв могли бути різні причини: напи-

сання літературного твору, винайдення нового способу виробни- цтва, виявлення корисних копалин тощо. Порушення привілеїв ка- ралось штрафами, арештами порушників, конфіскацією незаконно виробленої продукції. Тобто привілеї передбачали досить ефектив- ну охорону прав інтелектуальної власності. Але зростання кількості привілеїв у XVII ст. (зафіксованих у формі патентних грамот), які надавались, як правило, носіями вищої влади (імператором, царем, королем та ін.), зумовило зростання кількості зловживань з боку цієї влади.

Тому у 1628 р. в Англії, яка на той час досягла найвищого еко- номічного розвитку, було прийнято Положення про монополії, в якому було закладено засади патентної форми охорони інтелекту- альної власності у промисловій сфері. А в 1710 р. в Англії був при- йнятий перший закон про авторське право, відомий як «Статут ко- ролеви Анни». Цим Статутом автору книги надавалось виключне право на опублікування твору в будь-якій кількості, у тому числі шляхом відчуження виключного права на публікацію цього твору певному видавцеві протягом 14 років з моменту його створення. Причому.визначений Статутом строк охорони прав міг бути продо- вжений за життя автора ще на 14 років. Тобто фактичний строк охо- рони надавався на 28 років. Окрім цього, цей Статут проголошував твір власністю його автора. Згодом подібні закони були прийняті і в інших країнах. Так, наприклад, у Росіїу 1918 р. було прийнято закон «О привилегиях на разнме изобретения и открмтия в художествах и ремеслах», яким передбачалася видача привілеїв на власні вина- ходи та винаходи, що завозились з-за кордону.

У сучасному значенні поняття «інтелектуальна власність» впер- ше було вжито на Стокгольмській конференції про заснування Все- світньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) у 1967 р. З тих пір це поняття є терміном міжнародного права і використовується у законодавстві багатьох країн світу, в тому числі в Україні.

У вітчизняній правовій системі термін «інтелектуальна влас- ність» вперше було використано в Законі України «Про власність» [4]. Основні норми інтелектуальної власності українського законо- давства визначено Конституцією України, розробленими на її під-

19

18