5.8. Природні зони, рослинний і тваринний світ

У свідомості більшості людей образ природи країни тісно пов’язаний з визначеним типом рослинності чи з характерними (особливими) для даної території тваринами. Для складання країнознавчої характеристики достатньо розглянути географію природних зон суші (природні зони в океані не виділяються). Термін “природна зона” вживається для позначення природних комплексів на рівнинах, в горах природні комплекси називаються висотними поясами. Повна комплексна (географічна) характеристика природного комплексу такого рівня включає опис усіх компонентів природи. Зазвичай, на території країни розташовано кілька природних зон. Назви природних зон і висотних поясів визначаються по переважаючому в них типу рослинності.

Характеристику тваринного світу в країні доцільно починати з перерахування типових тварин, що живуть у природних зонах на даній території. Під характеристикою розуміються короткі відомості про видовий склад, місця перебування (ареалах), особливостях поведінки тварин.

Основні поняття

Природна зона — ділянка земної поверхні, що відрізняється від інших своєрідністю природного комплексу, що виявляється в досить чітко вираженому зовнішньому вигляді. Границі природних зон визначаються за характером рослинності, яка найкраще відображає особливості кожної з природних зон.

Природні зони розрізняються за співвідношенням тепла і вологи. Назви цих зон визначаються по домінуючому типу рослинності. Природні зони добре виражені на рівнинах. У горах в міру зміни їхньої висоти також змінюється співвідношення тепла і вологи, і відповідно змінюються природні комплекси, які називаються висотними природними поясами. Чим вищі гори, тим більша і різноманітніша кількість висотних поясів. Наприклад, піднімаючись на Кіліманджаро, за один маршрут можна побачити зміну більшості природних зон, що є на Землі.

Характеристика будь-якої природної зони в країнознавстві включає характеристику флори і фауни. Головною таксономічною одиницею живих організмів є вид.

Середовище перебування — це комплекс навколишніх умов, що впливають на життєдіяльність організмів. На Землі існує кілька середовищ, освоєних і заселених організмами: водне, наземне відкритих просторів, наземне закритих просторів, повітряне, ґрунтове й самі живі організми. Для рослинності середовище перебування — це співвідношення світла, тепла, вологи і поживних речовин на визначеній території. Для тваринного світу середовище перебування визначається водами, кліматом і рослинністю.

Рослинність (флора) — це історично сформована сукупність видів (груп) рослин, що живуть у даній області. Розрізняють кілька основних типів рослинності: деревна, чагарникова, трав’яниста, мохово-лишайникова, гриби. Крім того, водна рослинність — водорості. Деревна рослинність підрозділяється на хвойну і листяну; хвойна — на темнохвойну (ялина, ялиця) і світлохвойну (сосна, модрина, кедр); листяні — на широколистяні (дуб, граб, бук) і дрібнолистяні (береза, осика). Сукупність деревних рослин називається лісом. Ліси можуть бути хвойними, листяними, змішаними. Чагарники також бувають хвойні і листяні, а чагарники, які ростуть у пустелях, часто взагалі не мають листя (саксаул).

Трав’яниста рослинність представлена злаками (ковила) і різнотрав’ям (квіткові рослини). Мохово-лишайникова рослинність, у свою чергу, складається з мохів (зелені, сфагнові) і лишайників (оленячий мох — ягель).

Болота — не природна зона, вони можуть зустрічатися практично в будь-якій зоні, навіть у пустелі є заболочені ділянки. Болота бувають низинні, верхові і змішані. Низинні болота мають плоску поверхню, часто зустрічаються ділянки “чистої” води і трясовини. Рослинність представлена осокою, очеретом, тростиною, зеленими мохами і різнотрав’ям. Верхові болота утворюються в прогинах рельєфу, на височинах, рослинність — сфагновий мох, дерева, чагарники і чагарнички. Деякі болота багаті ягідниками (журавлина, морошка) і лікарськими рослинами, а також рідкими видами рослин і тварин.

Фауна (тваринний світ) — це історично сформована сукупність видів тварин, що живуть в даній області. Найважливішою ознакою будь-якої фауни є її видовий склад, а кількість видів, що входять у неї, визначають її багатство. Суттєвою ознакою будь-якої фауни є екологічна природа складових її видів. Однак недостатньо дати характеристику тваринного світу на рівні природної зони. Необхідна характеристика фауни за середовищем перебування на мезо- чи мікрорівні, тобто особливості всередині території природної зони. Кожному середовищу відповідають свої особливі групи тварин.

Ареал — частина території чи акваторії земної кулі, на якій постійно зустрічаються популяції визначеного виду чи іншої таксономічної одиниці тварин (рослин).

Усі рослини і тварини можна групувати також за їхнім місцем в співтоваристві: домінуючі чи рідкісні. Рідкісні рослини (і тварини) підлягають охороні. Крім того, виділяють ще дві групи рослин і тварин: ендеміки і релікти. Ендеміки — рослини і тварини, що зустрічаються лише на даній території. Ендемічність — це ознака, яка визначає ступінь самобутності фауни. Кількість ендеміків у різних фаунах є неоднаковою. Найвища частка ендемізму в острівних фаунах, а на континентах — у районах із сильно розчленованим рельєфом, тобто в гірських країнах, оскільки географічна ізоляція — необхідна умова формування ендеміків. Прикладом древньої і самобутньої фауни є Австралія, де живуть вісім ендемічних сімейств ссавців (сумчасті), три ендемічних сімейства птахів, не включаючи ендемічних родів усіх класів хребетних тварин.

Релікти — рослини і тварини, які дійшли до нас з минулих історичних епох. Не завжди релікти й ендеміки є рідкісними і потребують спеціального захисту.